Варвара Каринська – перша українка, що отримала нагороду «Оскар». Вона народилася у Харкові, а в 53-річному віці перебралася до США, через що жінку називають американською дизайнеркою. Варвара створила балетну пачку, підкорила Голлівуд і працювала з Далі. А ще – тричі виходила заміж за мільйонерів.
Третя дитина у сім’ї мільйонера
Народилася Варвара в 1886 році в сім’ї харківського купця-мільйонера Андрія Жмудського. Того самого, що ініціював зведення найбільшого в Харкові Благовіщенського собору. Він мав десятьох дітей, і Варвара була третьою.
Вона з дитинства захоплювалася вишиванням, однак здобула і «серйозну» освіту – вивчала право в Харківському університеті. А далі – життя з сюжетом, гідним відображення у телесеріалі…
У 22 роки Варвара вийшла заміж за Олександра Мойсеєнка, сина іншого заможного харківського промисловця. Але вже через рік її чоловік помер, залишивши дружину з немовлям – донькою Іриною.
Варвара не впала у відчай, а до доньки додався ще й названий син – дворічний небіж Володимир, якого молода вдова відсудила у свого старшого брата.
Через деякий час Варвара знову вийшла заміж. Її обранцем став адвокат-криміналіст Каринський. Саме з його прізвищем жінка стала відомою чи не на ввесь світ.
Творчість у Москві
Каринські перебралися до Москви у 1915 році. Чоловік був успішним адвокатом, Варвара віддалася мистецтву та світському життю. Відкрила свій салон.
Мисткиня розробила авторську художню техніку, в основі якої стало комбінування шматків кольорової шовкової марлі. Перші роботи присвячували балету. Творчість приносила успіх дизайнерці, а її виставка викликала захоплення серед еліти.
Під час революції Каринський став міністром Тимчасового уряду Росії, проте після того, як більшовицький рух зазнав поразки, сім’я була змушена емігрувати. З часом – подружжя офіційно розлучилося. Варвара з дітьми залишилася в Україні.
Підприємлива дружина промисловця
Однак доля не залишала її саму: вже в 1921 році вона повернулася до Москви, де вийшла заміж втретє – за Володимира Мамонтова, сина одного з найбагатіших московських дореволюційних промисловців. Це дозволило їй знову відкрити свій салон, де збиралися митці, інтелектуали й навіть урядовці. Також Варвара відкрила модельне ательє з пошиття одягу й капелюшків, антикварну крамницю та школу вишивання. Але радянська влада націоналізувала останню.
Усвідомлюючи, що вільно творити в СРСР їй не вдасться, а діти не матимуть гідного майбутнього, пані Каринська докладає всіх зусиль, аби виїхати з дітьми в Європу.
Як Каринська втекла з СРСР?
У 1924 році українка зуміла потрапити на особистий захід до наркома освіти Анатолія Луначарського. Жінка запропонувала організувати у західній Європі виставку радянської вишивки, яку створили діти. Насправді ж – почала втілювати план втечі з СРСР.
Та Каринська врятувала від тодішньої системи не тільки себе, але й унікальну колекцію церковної вишивки XII-XIII ст., яку радянська влада хотіла знищити. Варвара поставила старовинні роботи у рамки, прикривши їх дитячими роботами із символами тодішнього режиму.
Також жінка майстерно сховала діаманти у капелюшку своєї дочки, а гроші – у підкладці пальта і між сторінками книг Маркса й Енгельса…
Провернувши таку авантюру, жінка з дітьми змогла потрапити до Німеччини.
Шекспір костюма
Після кількох років перебування у Берліні та Брюсселі в 1930 році Каринська опинилася в Парижі, де прожила 9 років. Загалом 15-річний період життя в Європі був досить вдалим у творчому плані. Варвара працювала з Сальвадором Далі, Марком Шагалом та іншими художниками. Створювала костюми для трупи «Балле рюс де Монте-Карло» та інших відомих труп.
З Парижа в 1939 році мисткиня з дітьми переїхала до Нью-Йорка. Там Барбара (так її називали у США) почне нове життя, але продовжить займатися улюбленою справою.
Вона зробила майже всі костюми до постановок засновника Школи американського балету Джорджа Баланчина (спочатку за ескізами художників, потім самостійно) – «Вальс», «Шотландська симфонія», «Лускунчик», «Блискуче алегро», «Сон у літню ніч».
Баланчин вважав, що від костюмів залежить половина успіху вистави, тому називав Варвару «Шекспіром костюма».
Винахідниця пачки
Каринська паралельно займалася розробкою костюмів для танцювальних колективів, що виступали на Бродвеї чи знімалися у голлівудських фільмах.
ЇЇ сукні одягали Ліз Тейлор, Марлен Дітріх, Інгрід Бергман та інші зіркові акторки.
Критики зазначають, що у США Варвара здійснила переворот балетної моди. І головна її заслуга – пачка.
Під час виступів артисти хотіли мати більшу свободу рухів. Каринська зуміла створити пачку з використанням м’яких спідниць, котрі не заважали танцям і допомагали передавати атмосферу вистави. До цього балерини одягали металеві обручі і конструкції, що нагадували парасолю.
Українка пошила модель пачки, яку використовують і сьогодні.
Українка в Голлівуді
Варвара Каринська двічі номінувалася на «Оскар». У 1948 році вона отримала голлівудську нагороду за дизайн костюмів для фільму «Жанна д’Арк» з Інгрід Берґман в головній ролі. У 1952 році знов номінувалася за костюми до фільму-балету «Ганс Крістіан Андерсен», однак нагороду не отримала.
Згодом сталася одна з найзнаковіших робіт дизайнерки для балету — костюми для «Віденського вальсу», які вона пошила у віці 91 рік.
За своє життя пані Каринська пройшла чимало випробувань, які її загартували й посилювали бажання творити. Саме до творчості вона завжди прагнула і навіть у найскладніші часи не зрадила собі та своєму таланту. Адже в цьому був сенс її життя та найбільше задоволення.
Варвара Каринська померла 1983 року, коли їй було 97 років. Похована в містечку Делавана, біля Кліфтона, Нью-Джерсі.
2003 року в Харкові громадські активісти створили Фонд імені Варвари Каринської. У 2004 році засновано Міжнародний фестиваль моди і театрального костюма ім. Каринської. У 2005 на колишньому будинку сім’ї Жмудського встановлено меморіальну табличку на честь Варвари Каринської. У 2015 іменем Варвари Каринської названо вулицю в Київському районі міста [колишня вулиця Марселя Кашена — «Люк»].
