Перша українська композиторка Стефанія Туркевич: історія, яку варто знати

Стефанія Туркевич — композиторка, яка стала першою жінкою в історії української музики, що професійно заявила про себе у цьому мистецтві. Її шлях починався у Львові, в середовищі інтелігенції, де музика була невід’ємною частиною життя, і привів до європейських студій та творчих пошуків, що сформували її унікальний стиль.

Її опера «Серце Оксани» — не просто музичний твір, а казка для дітей, у якій через прості образи й мелодії передано важливі моральні сенси. Вона писала музику, що вчить відчувати й співпереживати, поєднуючи традицію з модерними підходами.

Попри вагомий внесок у культуру, значну частину життя Туркевич провела за межами України, де й здобула визнання. Натомість на батьківщині її ім’я довгий час залишалося маловідомим, поступово повертаючись у національну пам’ять лише сьогодні.

Дитинство, наповнене музикою

25 травня 1898 року у Львові, у священницькій родині народилася Стефанія Туркевич — майбутня композиторка, якій судилося стати першою жінкою в українській музиці такого рівня. Її батько, Іван Емануїл Туркевич, був хоровим диригентом, катехистом і музичним критиком, а мати, Софія Туркевич, — талановитою піаністкою, чия гра зачаровувала всіх довкола.

Зростаючи в атмосфері, де музика була не просто захопленням, а способом життя, Стефанія Туркевич змалку відчула своє покликання. У цьому домі кожен жив у ритмі мелодій: звучали фортепіано, скрипки, віолончель і фісгармонія. Родинні вечори перетворювалися на імпровізовані концерти, де музика об’єднувала і формувала світогляд.

Стефанія рано опанувала фортепіано, арфу та фісгармонію — інструмент, звучання якого нагадувало орган. Саме тут, у колі рідних, серед любові й гармонії, народжувалося її майбутнє як композиторки.

Пізніше вона згадувала ці роки як найсвітліші у своєму житті — час, коли музика була не лише мистецтвом, а природною мовою щоденного існування.

Освіта і пошук власного звучання

У шістнадцять років Стефанія Туркевич вступила до Вищого музичного інституту імені Миколи Лисенка у Львові, де навчалася під керівництвом Василя Барвінського — одного з провідних українських композиторів і піаністів того часу. Саме тут закладалися основи її професійного мислення та глибокого відчуття музики.

У 1916 році Стефанія Туркевич продовжила навчання у Відні, вдосконалюючи гру на фортепіано під керівництвом Вілема Курца та Єжи Лялевича. Втім, її зацікавлення виходили далеко за межі виконавства. Після 1918 року Туркевич вступила до Львівського університету, де вивчала філософію, педагогіку та музикознавство — у першій на Галичині кафедрі цієї дисципліни. Її наставником став Адольф Хибінський, один із провідних європейських музикологів свого часу.

У 23 роки вона завершила університетські студії та знову повернулася до Відня. Там продовжила навчання в університеті у Ґвідо Адлера, а також у музичній академії під керівництвом Фелікса Вюрера та Йозефа Маркса, послідовно формуючи власний стиль і світогляд у контексті європейської музичної традиції.

Кохання і берлінський період

У середині 1920-х років у житті Стефанії Туркевич з’являється Роберт Лісовський — художник-графік і маляр, відомий своїми роботами у сфері книжкової графіки та дизайну. Це знайомство стало не лише особистим, а й творчим союзом двох митців, об’єднаних спільним баченням мистецтва.

Разом вони переїжджають до Берліна — одного з ключових культурних центрів Європи того часу. Саме тут Стефанія Туркевич продовжує свою музичну освіту, навчаючись у видатних композиторів ХХ століття. Серед її наставників — Арнольд Шенберг, один із реформаторів музичної мови та творець додекафонії, а також Франц Шрекер, відомий австрійський композитор і педагог.

Берлінський період став для Стефанії важливим етапом професійного становлення. Вона опинилася в середовищі новітніх мистецьких ідей, де формувалися модерні підходи до музики, експерименти з формою і звучанням. Саме тут її стиль набуває більшої глибини, поєднуючи європейські авангардні тенденції з власним культурним корінням.

Цей час був для неї періодом інтенсивного розвитку — як у творчості, так і в особистому житті, коли любов і мистецтво природно перепліталися, відкриваючи нові горизонти для самореалізації.

Шлях знань і зрілості

На початку 1930-х років Стефанія Туркевич продовжує свій інтелектуальний і творчий пошук у Празі — одному з важливих центрів європейської культури. Тут вона вивчає композицію в Празькій консерваторії у класі Отакара Шіна, а згодом удосконалює майстерність у Вищій школі майстерності під керівництвом Вітезслава Новака. Паралельно заглиблюється в музикознавство, навчаючись у Зденека Неєдли — одного з фундаторів цієї науки в європейському академічному середовищі.

У 1934 році Стефанія Туркевич захищає докторську дисертацію в Карловому університеті в Празі. Її дослідження було присвячене українським елементам в операх Петра Чайковського та Миколи Римського-Корсакова у порівнянні з творчістю Миколи Лисенка — темі, що поєднувала наукову глибину з національним культурним контекстом.

Вже за рік вона розпочинає педагогічну діяльність: викладає фортепіано й працює акомпаніаторкою в Празькій консерваторії. Повернувшись до Львова, у 1935–1939 роках навчає гармонії та гри на фортепіано у Вищому музичному інституті, а згодом — в об’єднаній консерваторії.

У цей період відбуваються й особисті зміни. Її шлюб із Робертом Лісовським завершується, і згодом вона виходить заміж удруге — за лікаря й поета Нарциза Лукіяновича.

Друга світова війна змінює її життя: у 1944 році родина виїжджає до Відня, а з 1946 року оселяється в Англії. Попри всі випробування, Туркевич не припиняє творити. У 1930-х вона пише свою першу симфонію, а згодом з’являються наступні — загалом у її доробку кілька симфонічних творів і десятки музичних композицій.

Цей період став часом зрілості — коли знання, досвід і внутрішня стійкість сформували її як повноцінну композиторку європейського рівня.

Останні роки в еміграції

Маючи великий талант і сформований творчий голос, Стефанія Туркевич значну частину життя провела в умовах вимушених переїздів. Війни, політичні обставини та переслідування змусили її залишити рідне середовище і зрештою оселитися за кордоном.

Опинившись далеко від України, вона не втратила зв’язку з музикою. Навіть у новій реальності Туркевич продовжувала писати, працювати і розвивати власний стиль, залишаючись вірною своїй творчій ідентичності.

На 79-му році життя, 8 квітня 1977 року, Стефанія Лукіянович померла в Кембриджі, залишивши по собі значний, хоч і довгий час недооцінений, мистецький спадок.

Опера, що повернулася додому

У 2023 році у Львівській національній філармонії відбулася прем’єра дитячої опери «Серце Оксани» Стефанії Туркевич — твору, який пройшов довгий і непростий шлях до українського слухача. Написана композиторкою у Великій Британії, опера вперше була поставлена в Канаді й лише через десятиліття прозвучала на батьківщині авторки.

В основі сюжету — казкова історія про братів Романа і Влодка, яких за непослух забирає до свого таємничого царства Цар Ох. Їхня сестра Оксана вирушає на порятунок, готова на самопожертву заради рідних. Ця проста на перший погляд історія наповнена глибокими сенсами — про любов, відповідальність і силу родинного зв’язку.

Музична мова твору тонко передає емоційність і динаміку подій, поєднуючи казковість із внутрішньою драматургією. Постановка вирізнялася стриманою, але символічною сценографією, що підсилювала атмосферу чарівного світу.

«Серце Оксани» — це приклад музики, яка однаково промовляє і до дітей, і до дорослих, відкриваючи прості істини через глибоке художнє переживання.