Ядро більшості проблем, які сьогодні бачить Центральна та Східна Європа у майбутньому членстві України в Європейському Союзі, також сконцентроване в цьому одному реченні. Це великий гравець, тому європейські фермери побоюються повного перетасування, яке має спричинити необмежений доступ українських аграрних олігархів до спільного ринку ЄС. Україна разом з Росією роздає карти у світовій зерновій грі, а її сусідами є Польща, Словаччина, Угорщина, Румунія, Молдова і, звичайно ж, Росія та Білорусь. Тому експортні маршрути є ще однією важливою темою, де Польща не може скористатися можливостями, які лежать на столі.
Натомість такі країни, як Румунія, яка за останні два роки розширила перевалочні потужності порту Констанца і будує автомагістралі в напрямку України, здатні вхопитися за них на льоту. Румунія скористається своїм виходом до Чорного моря, балтійська Польща – два роки тому вона говорила про сухий док, але три міністри сільського господарства “пізніше” ухилилися від теми розробки стратегії співпраці з Україною в аграрному секторі.
Житниця у вогні
Після початку війни, зрозуміло, переважав страх, що згорить житниця Європи, що спричинить хвилю голоду в світі, особливо в країнах Африки та Близького Сходу, які масово купували дешеве і відмінної якості українське зерно.
Ці побоювання не підтвердилися, голод не збільшив масштаби свого панування, принаймні, не через Україну. Це був не повний збіг обставин, а результат кількох подій: ефективна реакція Єврокомісії та запуск коридорів солідарності, укладення зернової угоди з Росією, Туреччиною та ООН, яка дозволила кораблям з українським зерном цілий рік ходити Чорним морем, і, як наслідок, частину експортних ринків для українського зерна тимчасово зайняло зерно з Росії, яка перетворила непроданий на Захід газ на майже безкоштовне добриво і, завдяки врожаю століття, заполонила ринки найдешевшим в світі зерном.
Найбільшим ризиком після війни було те, наскільки впаде виробництво української сировини для світового ринку. Однак дані дивують – видобуток впав, особливо порівняно з рекордним сезоном напередодні війни, але знову відновлюється. Шок був болючим; у 2021р. Україна виробила 32 мільйони тонн пшениці, у 2022р. – лише 20 мільйонів тонн, свідчать дані ФАО та ОЕСР. Польща, тим часом, виробила 13,5 млн тонн пшениці. Однак тут варто зазначити, що українське сільське господарство схоже на польське настільки, наскільки склад Amazon схожий на ринок. До війни в Україні налічувалося понад 180 фермерських господарств площею понад 10 000 гектарів і, слід зазначити, понад 3 600 – площею від 1 000 до 10 000 гектарів. У Польщі таких великих господарств мало, а середня площа сільськогосподарських угідь на одне господарство становить… 11 га.
Подібна до пшеничної катастрофа спостерігається і у виробництві кукурудзи. Після врожаю 2021 року в 42 мільйони тонн, через рік українці зібрали лише 28 мільйонів тонн. Але навіть це викликає трепет в українських аграрних менеджерів. І вже минулого року українці зібрали – незважаючи на війну, що триває, втрату людей, техніки та посівних площ – на мільйон тонн більше зернових: 21 мільйон тонн пшениці та 29 мільйонів тонн кукурудзи.
Дорожчий транспорт
– Україна досить добре впоралася з будівництвом альтернативних маршрутів. Це були маршрути через Європу, а також дунайські маршрути до румунської Констанци, порту на Чорному морі. Питання в тому, в яких масштабах було відновлено чорноморські перевезення. Сам транспорт, ймовірно, також є дорожчим через вищі витрати на фрахт, каже Гжегож Рикачевський, аналітик сільськогосподарських ринків у банку Pekao.
Як підтверджує Гжегож Козея, директор відділу аналізу агропродовольчого сектору BNP Paribas Bank Poland, після виходу Росії з Чорноморської зернової ініціативи в липні 2023 року Україні вдалося зберегти експортний потік з Одеського порту. В цілому, однак, зазначає експерт, потоки українського аграрного експорту в 2022 році були переважно спрямовані до країн, розташованих у безпосередній близькості від України. Також був помітний зсув в експорті від переробленої продукції до сировини, наприклад, між соняшниковою олією та насінням соняшнику. Експорт соняшникової олії впав на 20%, тоді як експорт насіння соняшнику, якого майже не було до війни, перевищив 1 мільйон тонн.
– Найбільшим викликом залишається війна. Сьогодні бойові дії відбуваються на сході, решта країни функціонує досить добре, але все ж таки є ризик, що ситуація погіршиться. Так само може змінитися ситуація і в Чорному морі. Навіть точкові бойові дії, спрямовані на окремі судна, можуть призвести до зростання вартості судноплавства або навіть до того, що судновласники не захочуть відправляти судна в цей регіон, каже Рикачевський.
Багато земель було втрачено для виробництва, оскільки агресор захопив ключові пшеничні регіони Херсонської, Запорізької та Донецької областей, на які припадає до п’ятої частини посівних площ під зерновими. Схожа ситуація і з соняшником. За оцінками Міністерства сільського господарства США, посівні площі під соняшником по всій Україні скоротилися на 15% порівняно з довоєнним періодом. Виробництво ріпаку та сої більше зосереджене в центральній та західній Україні, тому вплив війни тут менший, а обсяги виробництва навіть вищі, ніж у довоєнний період.
Сільськогосподарські поля, мінні поля
Другий тип втрат – це мінні поля. Землі нібито є, але вони непридатні для виробництва, їх потрібно рекультивувати, а вартість розмінування є астрономічною. Як зазначає у своєму аналізі Центр східних досліджень, цілеспрямоване мінування російською армією сільськогосподарських угідь, а також морських прибережних зон унеможливлює проведення польових робіт і перешкоджає експорту українських товарів, затягуючи економічну кризу. Світовий банк оцінив вартість лише розмінування у … 38 мільярдів доларів.
Фактична концентрація земель також невідома. Чорнозем – це скарб України, але також і спекулятивна бомба, що цокає. Міжнародний валютний фонд наполягає на тому, щоб Київ звільнив земельний банк, але сумнівно, що багато українців зможуть дозволити собі купити найкращі землі, коли ними цікавляться світові сільськогосподарські держави.
Незважаючи на цей тиск, реальна ситуація з власністю на землю в Україні все ще залишається, м’яко кажучи, незрозумілою. – Після розпаду радгоспів працівники отримали невеликі клаптики землі, які часто здавали в оренду великим компаніям. Це було вигідніше, ніж обробляти її самостійно. Багато такої землі формально належить дрібним власникам, але фактично обробляється великими компаніями. Тому концентрація землі може бути більшою, ніж показує офіційна статистика”, – каже Рикачевський.
Варшава – Київ – Брюссель
Після початку війни українське сільське господарство перетворилося з теми, майже відсутньої в польських публічних дебатах, на гостру тему, яка через рік після російської агресії вибухнула зерновою кризою, а в лютому цього року призвела до найбільших за останні десятиліття чи навіть два аграрних страйків на польських дорогах.
Йдеться насамперед про напрямки транспортування вищезгаданого зерна та угоду про лібералізацію торгівлі з Україною, яку ЄС підписав і впроваджує, щоб підтримати Київ у протистоянні з Москвою. Тільки от рикошети від цієї війни летять у бік сільського господарства ЄС, а не лише Польщі. Після початкових цінових рекордів світове зерно подешевшало, але поставки з України на спільний ринок не припинилися. Українці користуються відчиненими дверима, першою такою можливістю в історії, і відправляють на ринок ЄС сільськогосподарську продукцію, зерно, кукурудзу, ріпак, м’ясо птиці, мед, фрукти, яйця тощо.
– Імпорт зернових з України до Польщі незначною мірою вплинув на зміну цін в країні. Основним фактором, що формує ці ціни, є рівень світових цін. Індекс ФАО, що вимірює ціни на зернові, від свого піку в березні 2022 року до січня 2024 року впав приблизно на 30%. Однак з березня 2020 року, тобто з початку поширення Covid-19 в Європі, до березня 2022 року, індекс зріс майже на 75%. – говорить Гжегож Козєя, керівник відділу аналізу агропродовольчого сектору BNP Paribas Bank Polska.
Хоча Європейська комісія неохоче дозволила тимчасово призупинити імпорт зерна до сусідів України, термін дії цього обмеження закінчився у вересні 2023 року. Майбутні парламентські вибори змусили уряд діяти в паніці, тому, всупереч законодавству ЄС, ми та наші сусіди самостійно зупинили імпорт зерна з України на польський ринок. Як наслідок, скарга України проти Польщі, Угорщини та Словаччини досі застрягла в СОТ.
Чеслав Сєкєрскі, міністр сільського господарства, зараз намагається вийти з глухого кута. Він розмовляє з фермерами, з Брюсселем, він задоволений незначними торговельними обмеженнями, оголошеними Єврокомісією з червня, але поки що ніхто не задоволений результатом.
https://www.rp.pl/rolnictwo/art39890281-ukraina-jako-spichlerz-swiata-na-razie-przetrwal
