Вибори до Європейського парламенту, що відбулися 6-9 червня, стали гострим докором з боку виборців на адресу деяких чинних політиків, особливо в Німеччині та, насамперед, у Франції, де президент Еммануель Макрон відреагував на поразку своєї партії від ультраправих, розпустивши французький парламент і призначивши ризиковані дострокові вибори.
Подальше зростання популістських партій у двох найбільших країнах ЄС, навіть якщо воно не відбулося в решті блоку, ускладнить для центристських партій управління потужними інституціями союзу в Брюсселі без підтримки націоналістичних політиків, які колись вважалися за межею допустимого.
У Франції сплеск правого популізму був настільки сильним, що, до загального здивування, пан Макрон оголосив, що нові вибори до Національної асамблеї відбудуться 30 червня і 7 липня. На виборах до Європейського парламенту, які, як очікувалося, мали стати останнім загальнонаціональним голосуванням перед президентськими виборами 2027 року, “Національне об’єднання” (НО) Марін Ле Пен, за прогнозами, набрало майже 32% голосів – більш ніж удвічі більше, ніж партія пана Макрона, яка п’ять років тому здобула лише незначну перемогу.
Додайте до цього ще близько 5% для “Реконкісти”, ультраправого руху, що нападає на мігрантів, головним кандидатом якого є племінниця пані Ле Пен Маріон Марешаль, і ультраправі зараз виглядають домінуючою політичною силою в країні. Ще до результатів виборів опозиційні партії вимагали розпуску парламенту в разі поразки центристського альянсу президента. Тепер пан Макрон поставить залишки свого політичного авторитету на авантюру, яка цілком може залишити його зі зменшеною меншістю і переважною більшістю голосів за “Національне об’єднання”.
У Німеччині правляча коаліція також зазнала жахливої поразки. Усі три партії, що входять до її складу, були переможені націоналістичною “Альтернативою для Німеччини” (АдН) – незважаючи на низку скандалів, що огорнули партію та її головного кандидата під час виборчої кампанії. (Незадовго до виборів її навіть вигнали з альянсу на рівні ЄС з “Національним об’єднанням” та іншими). Соціал-демократи канцлера Олафа Шольца отримали найгірший результат на загальнонаціональних виборах за майже 150 років свого існування. Ліберальна ВДП, молодший партнер по коаліції, ледь перевищила 5%. Якщо партія опуститься нижче цього порогу на загальних виборах наступного року, вона вийде з парламенту. Правоцентристський Християнсько-демократичний союз, головна опозиція, провів гарну ніч, особливо для запеклих центристів, легко очоливши опитування.
Попри всю драму в Берліні та особливо в Парижі, прогнози щодо ширшого ультраправого поглинання ЄС, схоже, не справдилися. Новий парламент ще більше схилятиметься вправо, частково завдяки поганому результату соціалістів і особливо зелених. Але ширший перехід до націоналістичних партій у багатьох країнах не відбувся.
За прогнозами на ранок понеділка, об’єднані праворадикальні сили в парламенті, включно з різними союзниками AfD, RN і Джорджіа Мелоні, прем’єр-міністра Італії, збільшать свою частку місць лише незначно, з менш ніж 20% до близько 22%.
Це значно менше, ніж показували опитування, згідно з якими в певний момент вони зрівнялися з правоцентристами, які в підсумку набрали понад чверть голосів виборців. У багатьох країнах націоналісти різних відтінків не виправдали очікувань.
Герт Вілдерс, ультраправий фаєрбренд, який набрав найбільше голосів на національних виборах у листопаді, цього разу програв своїм опонентам-центристам. У Бельгії ксенофоб Влаамс Беланг не зміг очолити опитування, як очікувалося. Шведські демократи, які також перебувають на крайніх правих позиціях, провели на рідкість невдалу ніч. В Угорщині партія “Фідес” Віктора Орбана посіла перше місце, але союзник, який перетворився на суперника прем’єр-міністра, Петер Мадяр, отримав понад 30% голосів. В Іспанії та Португалії ультраправі здобули менший успіх, ніж на нещодавніх національних виборах. У Польщі прем’єр-міністр-центрист Дональд Туск випередив євроскептичну партію “Право і справедливість”. Партія пані Мелоні вийшла на перше місце в Італії – але з лівоцентристами, які залишилися далеко позаду.
Незважаючи на значний вплив європейських виборів на внутрішню політику країн-членів, фактичний сенс п’ятирічних виборів до Європарламенту полягає у призначенні нової палати з 720 євродепутатів, що базується в Брюсселі. Хоча вони мають небагато повноважень порівняно з національними парламентарями, їхня підтримка необхідна для впровадження ключових політик ЄС, таких як скорочення викидів вуглецю до чистого нуля до 2050 року або продовження допомоги Україні.
Першим важливим завданням новообраних парламентарів буде затвердження кандидатури президента Європейської Комісії, потужного виконавчого органу ЄС, запропонованої лідерами країн-членів. Чинний президент Урсула фон дер Ляєн, ймовірно, отримає перший шанс залишитися на своїй посаді після того, як її правоцентристський альянс, Європейська народна партія, вийшов на перше місце і навіть збільшив свою частку голосів порівняно з 2019 роком. 27 лідерів ЄС зустрінуться 17 червня, щоб обговорити запропонованого ними кандидата на найвищу посаду.
Але навіть скромного збільшення місць, що дісталися крайнім правим, може виявитися достатньо, щоб німцю було складно зібрати більшість голосів для ратифікації угоди, ймовірно, в липні. Близько 400 місць, які отримають партії, що підтримали її у 2019 році, все одно може виявитися недостатньо для того, щоб набрати 361 голос під час таємного голосування. Очікувалося, що найближчі тижні будуть присвячені тому, чи зможе пані фон дер Ляєн переконати таких, як пані Мелоні, підтримати її – і якою політичною ціною. Тепер, однак, вся увага буде прикута до Франції, де найбільш проєвропейський політик на європейській арені може незабаром виявити, що його авторитет вщент розбитий.
https://www.economist.com/europe/2024/06/09/as-the-french-hard-right-triumphs-in-eu-elections-macron-calls-snap-vote
