“Тріо Маренич” привертали увагу глядачів завдяки своїй неповторній оригінальності. Рідко можна було зустріти вокальне тріо замість звичного дуету, а репертуар колективу складався з перероблених старовинних українських пісень, які набували нового звучання завдяки сучасним аранжуванням. Легкі звуки гітари, губної гармошки, бубна та маракасів створювали неповторну атмосферу, в якій звучала класика української музики, перетворена в живу, динамічну композицію. Музиканти ретельно досліджували архіви, відшукуючи забуті народні пісні, і дарували їм нове життя, наповнюючи їх емоціями і свіжим звучанням.
Ще однією привабливою рисою колективу було те, що всі його учасники були родичами. Це викликало в слухачів цікавість: хто кому ким є? Вони були не лише музикантами, а й живими носіями традицій, що створювало особливий зв’язок між ними та аудиторією.
Артисти виконували свої пісні з такою легкістю та проникливістю, що кожен слухач відчував, як розцвітає українська мова.
В їхньому репертуарі були не лише відомі пісні, такі як «Ой, у гаю при Дунаю», «Несе Галя воду», «Ой, під вишнею…», «Чом ти не прийшов?», а й багато інших, які ставали справжніми перлинами української музичної спадщини.
Тріо Мареничів: як все починалося — шлях від дуету до легенди української пісні
Валерій Маренич розпочинав музичну кар’єру як ударник у київському цирку. Пізніше почав грати на гітарі й співати. Антоніна Сухорукова пригадує, що вони познайомилися чи то наприкінці 1969-го, чи на початку 1970-го — і майже одразу почали працювати дуетом. А в 1971-му цей дует став сімейним.
Ідея розширити склад до тріо виникла в Антоніни у вересні 1972 року, а втілити її вдалося через рік, коли до колективу приєдналася 17-річна сестра Антоніни Світлана. 1 січня 1974 року її офіційно взяли на роботу у Волинську обласну філармонію, де тоді працювали Антоніна й Валерій. Музичною керівницею “Тріо Маренич” стала Антоніна, адже вона єдина мала досвід роботи в ансамблях.
Їхній дебют на конкурсі ВІА став вирішальним моментом — колектив здобув перемогу, що стало лише початком їхнього шляху.
У різний час колектив носив різні назви — “Маренич”, “Тріо Маренич” і “Тріо Мареничів”, хоча з мовного погляду правильним є останній варіант. Однак учасники колективу завжди мали свободу вибору у написанні свого імені. Родинним прізвищем Валерія було Мар’яніч. На Маренич перетворилося через незвичне для радянських бюрократів звучання. Так записали бабусю виконавця, коли вона влаштовувалася на роботу в Кривому Розі.
Тріо спеціалізувалося на виконанні українських пісень — народних і авторських. Серед їхнього репертуару були такі незабутні композиції, як “Несе Галя воду”, “Ой, під вишнею…”, “Сиджу я край віконечка”, “Посилала мене мати”, “Ой, у гаю при Дунаю”, “Тиша навкруги”, “Чом ти не прийшов?”, “Розкажи мені”, “Маки червоні”, “Старий скрипаль”, “Цвіт калиноньки ламала”, “Місяці і зіроньки” і ще багато інших, що полонили серця слухачів.
1979 рік став по-справжньому зоряним для колективу: на всесоюзній фірмі грамплатівок “Мелодія” був випущений їхній перший диск, а студія “Укртелефільм” підготувала його відеоверсію. Цього ж року артисти отримали звання заслужених артистів Української РСР.
Дискографія тріо налічує шість альбомів: “Співає тріо Маренич” (1979), “Три тополі” (1998), “Ой, під вишнею” (2000), “Співає Тріо Маренич” (2003), “Краще” (2004), “Тріо Маренич” (2006).
Про “Тріо Мареничів” знято низку фільмів, серед яких: “Співає тріо Маренич”, “Маленький концерт у дорозі”, “Квіти лугові”, “Поки є час”, “Пшеничне перевесло”. Ці стрічки стали справжніми музичними шедеврами, що дозволяли ще глибше пізнати творчість і душу колективу.
Тріо Мареничів стало не просто колективом, а справжнім символом української пісні, зберігаючи і популяризуючи її на найвищому рівні, при цьому привносячи у музику нові фарби й емоції.
Валерій Маренич: митець, що знайшов свій шлях через українську пісню
Валерій Маренич народився 1 січня 1946 року в Кривому Розі. Його музична подорож розпочалася ще в дитинстві, коли мама навчила його основам гри на семиструнній гітарі. Мама співала в Дніпропетровській філармонії, а батько був музикантом духовного оркестру на заводі. Таке оточення не могло не вплинути на формування Валерія як артиста.
Попри те, що Валерій виріс у російськомовному місті, перші кроки на сцені він зробив саме українською мовою. Важливу роль у цьому зіграла його школа, де він зустрів вчителя історії, що не тільки викладав на рідній мові, а й прийшов на урок у вишиванці. Ця смілива позиція вчителя, у місті, де було лише дві українські школи, стала для Валерія важливим стимулом для формування патріотичних почуттів і глибокої поваги до української культури.
У своєму репертуарі Валерій включив навіть повстанські пісні, які набули популярності в тріо Мареничів. Ці пісні він співав на зустрічах у вузькому колі, але невдовзі через них виникли проблеми, що стали наслідком підвищеної уваги з боку органів влади.
Його музика — це не лише пісні, а й частина великої культурної спадщини, через яку він передає любов до рідної землі та мови. Валерій Маренич — це артист, який не просто співає, а живе піснею, і кожна його мелодія несла в собі не лише художнє, а й глибоке історичне значення.
Антоніна Маренич: шлях до музики та особисті виклики
Антоніна Маренич (в дівоцтві Сухорукова) — вокалістка, мультиінструменталістка, яка народилася 17 березня 1950 року в Куйбишеві. Її музична кар’єра розпочалась ще в юності, коли вона зустріла чудового викладача вокалу, Антоніну Козакову. Тоді, на музичному відділенні Самарського соціально-педагогічного коледжу, пані Козакова передала молодій співачці не лише техніку вокалу, а й глибоку любов до української народної пісні, яку вона принесла з рідної Дніпропетровщини. Саме ця зустріч стала поворотним моментом у житті Антоніни, адже вона не лише стала професіоналом, а й відчула справжнє покликання до української музичної традиції.
Після об’єднання з Валерієм Мареничем у тріо, Антоніна здобула популярність серед слухачів завдяки своєму унікальному голосу та інструментальним навичкам — вона володіла маракасами, гармонікою, бубном і бас-гітарою. Однак, за лаштунками успіху, колектив не обійшовся без труднощів. В інтерв’ю, розповідаючи про причини розпаду тріо, Антоніна поділилася своїми розчаруваннями щодо ставлення до спільної праці. Вона зазначила, що коли один з учасників колективу почав поставити свої інтереси вище за інші, це призвело до серйозних проблем у колективі. Вона визнала, що терпіння не вистачило, коли один з учасників почав нехтувати спільними зусиллями.
Світлана Маренич-Сухорукова: музика та гастролі по всьому світу
Світлана Олександрівна Маренич-Сухорукова, народжена 1 березня 1956 року в місті Куйбишев (сучасна Самара), — талановита співачка та музикантка, сестра відомої української співачки Антоніни Маренич. З самого початку її кар’єри було очевидно, що музика стане важливою частиною її життя.
Світлана багато гастролювала не лише по Україні, але й за кордоном, відвідавши з виступами Польщу, Канаду, Велику Британію та Словаччину. Це дозволило їй здобути міжнародну популярність і визнання серед різних культурних середовищ. Вона брала участь у численних Всеукраїнських фестивалях естрадної пісні, серед яких “Пісенний вернісаж”, “Київська весна” та “Кримські зорі”.
Як частина тріо “Маренич”, Світлана стала важливою фігурою на музичній сцені, вносячи свій вклад у розвиток української естрадної пісні та культури в цілому. її вокальний талант і здатність передати емоції через музику були високо оцінені як слухачами, так і критиками.
Співає “Тріо Маренич”: усе має здатність закінчуватися
Як і будь-яка історія, етап популярності “Тріо Маренич” також мав свій завершальний акорд. Їхній успіх у середині 1970-х, коли кожен виступ приносив нову порцію захоплення від слухачів, почав поступово згасати. Чутки про причини цього були різними. Одні вказували на політичні проблеми, зокрема на спроби отримати політичний притулок у Канаді, але з невідомих причин це не вдалося. Інші ж стверджували, що музиканти вступили в конфлікт з Міністерством культури через свою відмову виконувати популярні радянські пісні та зусилля включити в репертуар твори січових стрільців, що на той час було не лише непопулярним, а й забороненим. А також попри всі заборони, взяли участь у похованні Володимира Івасюка.
Як розповідають очевидці, одним із поворотних моментів стала відмова від виступу на офіційному концерті до Дня колгоспника. Ця подія викликала неабиякий скандал, а в газетах з’явилися статті, які привернули увагу Міністерства культури. За наказом відомства було заборонено виступи колективу поза межами Волинської області, розмагнічено щойно знятий фільм, а їхні записи припинили транслюватися на радіо та телебаченні.
Популярність “Тріо Маренич” різко згасла. Через це навіть з’явилися чутки, що колектив виїхав до Канади. Однак насправді вони й надалі жили у Луцьку, в однокімнатній квартирі, і зберігали свою любов до музики.
Тільки у 1994 році, після тривалої паузи, “Тріо Маренич” виступило в палаці “Україна” з великим концертом. Вже за десять років вийшли нові альбоми, де були представлені як старі хіти, так і нові композиції. Але наприкінці 2004 року колектив офіційно припинив свою діяльність.
Це був кінець епохи. І хоч творчість “Тріо Маренич” більше не лунала з телеекранів, її спадщина залишилася в серцях шанувальників української пісні.
“Тріо Маренич”: доля артистів після розпаду ВІА
Ініціатором розпаду колективу була Антоніна, і вона анітрохи не шкодує про це. Про минулі часи вони з сестрою не люблять згадувати, адже крім слави було чимало розчарувань.
Однією з причин розколу ВІА стало те, що Валерій ще за 10 років до цього почав виступати окремо, а до спільної справи ставився несерйозно, через що часто зривалися концерти тріо.
Також вплинуло на розпад і те, що багато років Світлана, чоловік, а потім і їхній син жили в одній квартирі, і спільне побутове життя дуже заважало творчості.
Тоді ж Антоніна розлучилася з чоловіком, який почав пити і влаштовувати істерики, з’ясовуючи, хто кого “вивів у люди”. Але навіть після розлучення їм доводилося ділити одну житлову площу (сестрі вже вдалося отримати окрему квартиру).
Деякий час Антоніна з Валерієм взагалі не розмовляли, щоб не провокувати скандали і мати змогу нормально готуватися до сольних концертів.
Вона хотіла, щоб сестра приєдналася до неї, і вони навіть записали дві пісні, але та не захотіла продовжувати співочу кар’єру і пізніше поїхала за кордон. А Антоніна почала писати пісні та виступати на концертах.
Її син Богодар здобув спеціальність юриста, але пристрасть до музики переважила, і він вирішив отримати ще й музичну освіту. Він гарно співає і сам пише пісні.
Антоніна Маренич не виходить на сцену, але кожен день розспівується, щоб не втратити навички і все ще мріє виступити.
Валерій Маренич також продовжив сольну кар’єру, записував нові пісні та випускав пластинки, але все це виявилося мало затребуваним, і зараз він обмежується виступами на міських святах.
За що пам’ятати:
- Революційне досягнення в музиці:
Вони зробили народну пісню ближчою до естради, а естраду — до народної пісні. Це справді революційне досягнення, яке відкрило нові горизонти для української музики. - «Крила, подаровані українській пісні»:
Через своє виконання та пропаганду української пісні вони стали важливою частиною культурної спадщини. Їхній внесок не тільки в музику, а й у розвиток національної ідентичності. - Приклад переходу на українську мову:
Сестри Сухорукови, хоча й родом з Самари, приїхавши до України, вивчили українську мову, вільно нею спілкувались і співали без натяку на акцент. Це яскравий приклад того, що для переходу на українську мову головне — це бажання, а не обставини. - Високий професіоналізм та відданість музиці:
Всі троє, незважаючи на особисті труднощі та внутрішні конфлікти, залишилися вірними музиці і впливали на українську естраду. Їхній професіоналізм і відданість своїй справі заслуговують на глибоку повагу. - Сімейний дух та творчий спадок:
Творчий шлях сестер Маренич та Валерія Маренича – це не тільки музика, але й приклад сильної родинної підтримки та співпраці, що дала світу великі досягнення в українській музиці.
