Хто надихав найвідоміших українських поетів на творчість? Не всі кохані жінки були музами, і не завжди коханими жінками були дружини. Тарас Шевченко, наприклад, не був одруженим жодного разу, Франко не любив свою єдину дружину, обраниця Володимира Сосюри стежила за ним на замовлення НКВД, а дружина Павла Тичини після його смерті знищила всі його архіви про інших жінок. Хтось був бабієм, а дехто, навпаки, однолюбом, і, на жаль, всієї правди ми не дізнаємось, можливо, ніколи.
Знаємо лише, що всі генії кохали та створили багато любовної лірики, якою будуть захоплюватись і наступні покоління українців.
Євген Гребінка та його кохані “очі чорнії”
За все життя серце байкаря підкорили тільки дві дівчини. Першою дамою серця Гребінки була сестра його однокласника – Мар’яна Новицька. Їхні стосунки були доволі тривалими та із взаємними сильними почуттями. Згодом Євгену випала можливість поїхати в Петербург для влаштування кар’єри. Він сподівається “стати на ноги” в Росії та повернутися за своєю коханою. Тоді вони обмінялись обручками та пообіцяли довічно чекати одне одного. Але, на жаль, Мар’яна не стримала обіцянки і вийшла заміж за місцевого багатія. Гребінка важко переживав зраду коханої.
Приїжджаючи часом до України, байкар познайомився з сиротою Марією Ростенберг. Він закохався у її красу, скромність та аристократизм. Саме завдяки цим стосункам, що переросли у шлюб, світ отримав знаменитий романс “Очі чорнії”.
У шлюбі в Євгена та Марії народилася згодом донька Надійка. Однак їхнє щасливе подружнє життя тривало не довго, оскільки письменник захворів на сухоти, стан його здоров’я різко почав погіршуватись і невдовзі він помер.
Тарас Шевченко і його десять жінок
За 47 років життя Тарас Шевченко не мав ні дружини, ні дітей (деякі джерела уточнюють: “шлюбних дітей”), хоча пристрасно бажав сімейного щастя і кохання. 10 років свого життя він був солдатом, 22 роки — кріпаком, все це, очевидно, унеможливлювало появу стосунків. Однак, Тарас кохав і був коханим, особисте життя надихало його на творчість, але жодним чином не впливало на продуктивність його праці.
Історики нараховують приблизно 10 жінок, до яких він мав романтичні почуття, а у 2014 році навіть вийшла книжка київської письменниці Любові Гонтарук “Я їх любив. Кохані жінки Т. Г. Шевченка”.
Тарасу подобались енергійні та пристрасні жінки, такі, “щоб земля горіла на три сажні”. Він любив простих дівчат, але обов’язково гарних та добрих господинь: “ті одуковані та неодрюковані панночки в зубах нав’язли”, але в той самий час для нього важливо було спілкуватись про свої ідеї та письменництво… Це було непросто під кінець його життя, після заслання — для дівчат він був “старим диваком”, що віддалився від народу, і закохувались у нього якраз “панночки”.
Серед коханих жінок Шевченка — подруга дитинства Оксана Коваленко з Кирилівки (перше кохання), швачка Дзюня Гусіковська (що навчила його польської мови), дружина друга Ганна Закревська, з якою стосунки не мали майбутнього, княжна Варвара Репніна, що закохалась та побачила у ньому генія, також — Феодосія Косиця, дочка священника, що збожеволіла від горя, тому що батько заборонив їм одружуватись…
Остання любов Тараса — дев’ятнадцятирічна Ликера Полусмак, яка відмовила поету, вибравши молодого перукаря.
Володимир Сосюра і дружина-чекістка
Володимир Сосюра, відомий всім за поезією “Любіть Україну”, — автор сотень віршів любовної лірики. Він був одружений тричі. Перший шлюб у 1922 році з колишньою комісаркою Вірою Берзіною не склався через антиукраїнські погляди дружини.
Друге кохання прийшло до Володимира у 1931-му — до Марії Данилової, яка стала фатальною жінкою — її завербував НКВД, і вісім років вона стежила за чоловіком на завдання радянських спецслужб. Марія народилася в російському Ленінграді, закінчила балетну школу і була на 12 років молодшою за Володимира. Вона “розкрила” себе — спочатку чоловікові, а потім ще кільком знайомим. У серпні 1950 її затримали за розголошення державної таємниці, і наступні 4 роки Марія провела в таборах Уралу, Сибіру, Казахстану. Володимир певний час просив владні інстанції відпустити жінку, а потім заочно розлучився та одружився з 26-річною машиністкою.
Дон Жуан Павло Тичина
Павла Тичину зараз критикують і хвалять: він став радянським блазнем з пропагандистськими совєтськими віршами режиму на кшталт “трактор в полі дир дир дир”, він став найвідомішим українським поетом радянського часу і прожив, на відміну від своїх колег того часу, цілком гарне довге життя і написав багато любовної поезії.
Закохувався він багато, регулярно і часто без взаємності, одружився у 48 років, а дітей вирішив не мати. Навіть у щоденнику Тичина писав: “У мене єсть донжуанізм. Характерно: за винятком моєї Весни, яка могла, здавалось, зрозуміти свого Павлуся, жодна жінка не підносила мене на височінь, а навпаки, я їх із землі підводив” (кажуть, що “Весною” була саме Інна з відомого вірша).
Серед його жінок — перше кохання, Ляля з Чернігова, на честь якої він взяв псевдонім “ляліч”, донька Михайла Коцюбинського — Оксана, яка відмовила поету, літераторка Олена Журлива, якій він до кінця життя висилав гроші на ліки. Вірш про панну Інну присвячений одній з сестер Коновал (Інна і Поліна), з якими у нього утворився любовний трикутник. Інна палко кохала Павла, а він був прив’язаний до Поліни, яка була байдужою. Інна померла від сухот у 1920 році, а з Поліною він продовжував зустрічатись вже, коли жив з наступною жінкою.
Ліда, єдина офіційна дружина Тичини, була донькою хазяйки квартири на Деміївці, де Павло зняв за помірну плату кімнату у 1916 році. Вона була вірним другом і помічницею поета довгий час, поки він зустрічався з іншими. Під час візитів гостей він ховав Ліду у ванній кімнаті, вдаючи, що живе сам, або представляв її як “мою бібліотекарку”.
Почуття між ними спалахнуло в розлуці, коли з 1923-го по 1934-й Тичина жив у Харкові, а Ліда в Києві, і лише через 18 років вони розписались: обрали РАЦС далі від центру, на Деміївці, щоб менше людей знало.
Вони прожили разом 44 роки, і після смерті чоловіка, хвилюючись, що хтось знайде в рукописах щось заборонене, Ліда переглянула щоденники Тичини й прибрала звідти все, що їй видалось зайвим — від згадок про інших жінок до прізвища Хвильового.
Іван Франко: не камінне серце каменяра
Сам Франко стверджував, що за все життя лише три рази кохав, однак дослідники переконані, що ця цифра значно більша. Першою серце юного Каменяра заполонила попівна Ольга Рошкевич, яка відповідала йому взаємними почуттями. Однак доля їх розлучила, та й батьки Ольги були проти їхніх стосунків. Їй він і присвятив IX поезію у “Зів’ялому листі”: “Розвійтеся з вітром, листочки зів’ялі, незгоєні рани, невтішні жалі…”.
Після розриву з Рошкевич Франко майже одночасно захопився трьома дівчатами: письменницею Уляною Кравченко, вчителькою Климентією Попович та представницю відомого роду Білинських Ольгою. Та і з жодною з цих жінок письменник не пов’язав своє життя.
Згодом Франко закохався у полячку Юзефу Дзвонковську, але через культ “блакитної крові” у родині дівчини вона залишилась недосяжною для письменника, не дивлячись на всі його старання. Також йому не вдалося завоювати серце шляхтянки Целіни Журавської. Вона працювала на пошті у Львові й, аби бачити її, Франко неодноразово писав сам до себе листи та сам їх ходив забирати.
Після невдалих стосунків письменник одружився. Обраницею Франка стала уродженка східної України Ольга Хоружинська. Вона була йому покірною та люблячою дружиною, опорою і матір’ю чотирьох дітей. Проте, сам письменник зізнався, що кохання до Ольги він ніколи не відчував, а любив її скоріш як друга чи сестру. Через матеріальні нестатки, турботи та злидні подружнє життя у них ніколи не було щасливим.
Василь Стус та вірна Валентина
За трагічним збігом один із найважливіших поетів української незалежності Василь Стус прожив, як і Тарас Шевченко, 47 років. З них 13 він провів у радянських слідчих ізоляторах, карцерах, камерах – одиночках, мордовських таборах, на Колимі, на каторжній роботі в шахті.
Найважливішою жінкою у житті Стуса була його дружина — Валентина Попелюх. У 1966-му в них народився син Дмитро — письменник, літературознавець, директор Національного музею Тараса Шевченка у Києві. Разом із сином Дмитром Валентина відповідала за передачу більшості рукописів свого чоловіка до Інституту літератури ім. Шевченка після здобуття незалежності України у 1991 році. Попелюх працювала інженеркою на авіабудівельному заводі Антонова.
Пам’ятаю, їхала в метро. Раптом хтось — раз! — опустив руку на моє плече — і побіг далі по ескалатору. Думаю: ще чого? Ну, біжи, біжи. Зійшла вниз, вийшла на перон, уже забула про це. Підходжу до електрички, дивлюся — ходить з книжечкою, читає. Ну, думаю, добре, хай читає. Пішла наперед у якийсь вагон, їду собі. Жила тоді у Святошині. Іду до хвірточки. Озираюся — стоїть, усміхається. Так і познайомилися. Він жив поруч, в Академмістечку, у гуртожитку, — розповідає Валентина про їх знайомство.
Валентина пішла з життя два роки тому, 5 березня 2022, у віці 84 років.
Василь Симоненко і його “мила дівчина”
Напевно, найромантичнішою частиною української літератури можна назвати листи Василя Симоненка до дружини Люсі. Кохання всього свого життя письменник зустрів на практиці у редакції видання “Черкаська правда” – це була молоденька кур’єрка Людмила (Люся). Дівчина одразу заполонила серце не тільки юного Василя, а і його приятеля Станіслава Буряченка. Станіслав потім згадував: “Очевидно, Вася більше припав їй до серця. Якось, повернувшись з відрядження, почув від нього вбивчу для мене інформацію: Славко, можеш мене вітати. Одружуюсь”. У коханні Симоненко зізнався Людмилі словами: “Люся! Люся! Я боюся, що влюблюся”.
Через навчання та військову службу Василя Симоненка вони з дружиною часто не бачились. Однак письменник постійно нагадував про своє кохання віршами, в яких називав її: “Малюся”, “Мила моя дівчинко”, “Кнопочко” та “Малеча”. Близько двадцяти листів збереглися і на сьогодні. Скільки любові вміщено тільки у ці рядки: “Прошу тебе тільки, не забувай, що для мене ти значиш більше, ніж всі дівчата на світі. Це – щиро”, “Цілую з першого рядка, бо до останнього не втерплю – дуже скучив”.
У Василя та Люсі народився син Олесь. Після смерті письменника Людмила знову вийшла заміж та народила ще одну дитину.
Ганна Барвінок та Пантелеймон Куліш
Її справжнє ім’я – Олександра Білозерська. З Пантелеймоном Кулішем Саня, як її називали вдома, познайомилася, коли їй ледь виповнилося 15. Молодий, амбітний письменник, старший від неї на дев’ять років, приїхав погостювати до її старшого брата.
Розумна, стримана, самодостатня Олександра подобалася йому – він сватався тричі. Але мати Білозерських була проти такого зятя – відчувала, що щастя її донці він не принесе. Але донька мала свої плани й після третього освідчення дала згоду на шлюб – заявила родині, що кохає Пантелеймона.
Цікаво, що старшим боярином на їхньому весіллі був Тарас Шевченко. Під час шлюбної подорожі молода дружина й почала писати оповідання з народного життя і взяла собі творчий псевдонім Ганна Барвінок.
Вона створювала всі умови для його письменництва і змирилася з «конкуренткою» не лише в літературі, а й у серці письменника. Вона багато з чим мирилася – так сильно кохала свого «Панька».
Дружини українських письменників та поетів – особливі жінки. Хтось з них став музою, хтось служницею, хтось жертовно зрікся своїх сподівань заради чоловікової кар’єри, хтось, навпаки, викликав у коханого потужні амбіції. Вітчизняні письменники та поети, які все ж вирішували побратися, завдячували дружинам якщо не появою багатьох своїх шедеврів, то принаймні побутовому комфорту для їх створення.
