На початку 20 сторіччя Софія Яблонська вирушила до Парижа, де присвятила багато років подорожам, проникаючи в заборонені куточки та розкриваючи їх перед об’єктивом камери. Розповідала у далеких країнах про різницю між українцями та росіянами. Вона стала першою у світі жінкою-кінооператоркою та фотографкою, яка показала культури з найвіддаленіших куточків світу в незвичний для тих часів спосіб.
Софія Яблонська — яскрава особистість, яка прожила насичене і цікаве життя. Вона була художницею, письменницею, журналісткою, моделлю та режисеркою. Але, мабуть, найбільше прославилася своїми навколосвітніми подорожами, які вона здійснила в 1930-х роках.
Софія народилася в 1907 році в селі Германів на Львівщині. З дитинства вона була допитливою і мрійливою дівчинкою, мріяла про подорожі й вивчення інших культур.
Батько Софії Яблонської, Іван Яблонський, священником з Львівської області. Він був прихильником теорії братніх народів, яка стверджувала, що українці та росіяни є єдиним народом. Софія Яблонська, бувши допитливою дитиною, не погоджувалася з поглядами батька. Вона хотіла дізнатися більше про політичні питання, але в той час не було Інтернету.
Тому Софія пішла в село на пошуки експерта, який міг би пояснити їй, чому українці та росіяни не можуть бути єдиним народом. Таким експертом виявився її односелець Прокоп.
Прокоп просто і доступно пояснив Софії, що українці та росіяни мають різні культури, мови та традиції. Він розповів їй про багатовікову боротьбу українців за свою незалежність. Батько Софії не поділяв поглядів своєї дочки. У розпал Першої світової війни він вивіз родину до Росії. Там вони прожили шість років. Цей період був важким для родини, але він змінив погляди батька Софії. Він побачив, що життя в Росії зовсім не таке, як він собі уявляв.
Російська влада пригнічувала національні меншини, зокрема українців. Батько зрозумів, що Україна — це не Росія, і що українці мають право на свою незалежність.
Після закінчення війни Софія повернулася до Львова. Вона продовжила навчання і почала працювати журналісткою. Софія Яблонська була однією з перших жінок-журналісток в Україні. Вона писала про життя людей різних соціальних верств, про війну і революцію.
Подорожі Софії Яблонської були надзвичайно успішними. Вона стала відомою в Європі й Америці як перша жінка-мандрівниця. Її книги та фільми були високо оцінені критиками та читачами.
Яблонська — мандрівниця та письменниця
У 1929 році Софія Яблонська вирушила до Парижа, щоб реалізувати свою мрію. Вона почала працювати фотомоделлю, що дозволило їй познайомитися з кінематографістами. Згодом вона отримала можливість працювати асистенткою режисера і почала знімати документальні фільми про життя в Україні.
У 1930 році Софія Яблонська здійснила свою першу навколосвітню подорож. Вона відвідала Африку, Азію, Південну Америку та Австралію. Софія Яблонська була першою українкою, яка відвідала ці континенти.
Під час подорожей Софія Яблонська вела щоденник, який потім став основою для її книги «Чар Марока». Вона також знімала фотографії та фільми, які згодом були використані для її документалістики.
Подорож Софії Яблонської була справжнім подвигом для жінки того часу. Вона показала світу, що жінки можуть бути не тільки домогосподарками, а й успішними мандрівницями.
Софія Яблонська любила подорожувати самостійно, без путівників і екскурсоводів. Вона їздила на вітрильниках, автостопом та часто ризикувала, потрапляючи в небезпечні ситуації.
Але її відкритість і безстрашність допомагали їй легко проникати в заборонені для європейців місця. Наприклад, вона могла відвідувати святині й приватні будинки. Їй дозволяли знімати те, що було заборонено іншим іноземцям.
Одного разу, коли Софія їздила по пустелі Сахара, її машину переслідували тубільці, які не підпорядковувалися Франції. Вони стріляли з рушниць, і Софії ледь вдалося врятуватися. У Марокко Софія зустріла росіянку, яка працювала секретаркою власника гарему. Той чоловік вважав, що українці та росіяни — це один і той самий народ. Софії довелося витратити багато часу, щоб пояснити йому, що це не так.
Особисте життя Софії Яблонської
Під час фільмування у Китаї Софія Яблонська познайомилася з французьким інженером Жаном Уденом, який згодом став послом Франції в Китаї. У 1932 році пара одружилася. Китайський період життя Софії Яблонської тривав 15 років. Вона оселилася в Китаї, завела город, засаджений мальвами й соняшниками, і народила трьох синів.
У цей період мандрівного спокою Софія Яблонська знайомила китайців з українською культурою. Вона вчила їх вишивати рушники, готувати український борщ і доїти корову. У 1946 році Софія Яблонська з родиною повернулася до Франції. Спочатку вони оселилися в Парижі, а потім переїхали на острів Нуармутьє в Нормандії.
Софія Яблонська захоплювалася архітектурою та дизайном і облаштувала сімейний будинок на свій смак. У 1955 році помер її чоловік. Софія виховувала трьох синів одна. Один із них став сенатором французького парламенту.
Яблонська і Україна
Українка Софія Яблонська, хоч і провела більшу частину життя за кордоном, завжди залишалася вірною своїй батьківщині.
У 1935 році вона востаннє відвідала Галичину, де зустрілася зі своїми читачами. Цей візит був для неї дуже важливим, адже дозволив їй відчути себе частиною української громади.
Живучи далеко від України, Софія Яблонська завжди підтримувала зв’язок з рідною країною. Вона публікувалася українською мовою, збирала народні пісні та музику, вишивані рушники та узори для вишивок. Вона завжди мала при собі Шевченкового «Кобзаря», гуцульську ляльку та дерев’яну різьблену мищину.
Ці предмети були для неї символами України, які нагадували їй про рідну землю і народ. Софія Яблонська вважала, що Україна є джерелом її натхнення. Вона писала: «Україна – вічне джерело моєї наснаги, я вибрала мову і цю країну, тому що це вибір моєї любові. А те, що вибирає любов, – найфантастичніше в цьому світі».
Софія Яблонська загинула в автокатастрофі 4 лютого 1971 року, коли везла до видавництва нову збірку оповідань і нарисів «Дві міри — дві ваги».
