Серафима Блонська — одна з тих митців, чия творчість стала неодмінною частиною української культурної спадщини. Її картини — це ніжність українського пейзажу, яскраві портрети та глибока психологічність побутових сцен. Але, попри її українське походження та мистецьке середовище, в якому вона сформувалась, сьогодні її ім’я намагаються приписати до російської культури. Як це сталося — і чому важливо повернути Блонську Україні?
Хто така Серафима Блонська і чому її намагаються привласнити?

Серафима Ясонівна Блонська (1870, Верхньодніпровськ — 1947, Таганрог) — українська художниця, педагогиня, представниця академічного реалізму та імпресіоністичної манери живопису. Вона належить до когорти митців, чий внесок у розвиток українського мистецтва замовчувався або перекручувався, особливо в умовах російської культурної експансії.
Життя, пов’язане з Україною

Блонська народилася у Верхньодніпровську, Катеринославської губернії (нині — Дніпровщина), в українській родині. У п’ятирічному віці родина переїхала до Таганрога — міста, що історично мало тісні зв’язки з українською культурною традицією. Там вона здобула початкову освіту, однак мистецький вишкіл отримала саме в Україні: у славетній Київській рисувальній школі Миколи Мурашка.
Цей заклад став осередком формування українського образотворчого мистецтва кінця ХІХ століття. Там Блонська навчалась разом із майбутніми класиками українського мистецтва: Миколою Пимоненком, Іваном Їжакевичем, Михайлом Жуком. Згодом вона продовжила освіту в Імператорській академії мистецтв у Санкт-Петербурзі, де також навчалися українці, які прагнули повернутися до національного мистецтва.
Творчість між імперіями — і поза ними



У 1900 році вона отримала звання художника за картину «Дівчата. Вербна неділя» — твір, в якому вже прочитується її інтерес до української народної тематики. Її стиль — це поєднання реалістичної школи з елементами імпресіонізму: світлі кольори, увага до побутових сцен, пейзажів, тонка психологічна характеристика персонажів.
Блонська писала:
- пейзажі, натхненні українською природою,
- портрети, зокрема жінок і дітей,
- побутові сцени, в яких відчутно любов до традиційного укладу життя.
Серед її відомих творів — «Маки» (1903), «Апрель» (1900), «Гуси» (1908), «Дівчата. Вербна неділя» (1900). Багато з її картин зберігаються в Таганрозькому художньому музеї, хоча частина належить до фондів українських музеїв і приватних збірок.
Педагогиня та просвітниця

У 1910 році Серафима Блонська разом із чоловіком, художником Олександром Леонтовським, заснувала приватну школу малювання в Таганрозі. Метою їхньої школи було зробити мистецтво доступним для дітей з усіх верств суспільства. Особливо увагу приділяли обдарованим сиротам та бідним дітям, яких навчали безплатно, забезпечуючи можливість здобути освіту в галузі мистецтва.
Навіть після смерті чоловіка в 1928 році Блонська продовжувала викладати та вести школу. Вона зберігала високі стандарти та продовжувала передавати свої знання учням, попри політичний тиск і ідеологічні зміни в радянському мистецтві. Її школа була одним з небагатьох місць, де молоді художники могли розвивати власний стиль у складний час для культури.
Останні роки та смерть

Після революції 1917 року, з приходом радянської влади, життя багатьох митців, у тому числі й Блонської, ускладнилося. В умовах, коли мистецтво все більше контролювалося ідеологічно, художниця продовжувала працювати, але її творчість зазнала впливу нових політичних реалій. Як і багато інших митців, Блонська була змушена адаптуватися до умов, які не завжди підтримували індивідуальну творчість.
У 1920-х роках Серафима Блонська переживала період економічної скрути та політичного тиску. Попри це, вона продовжувала працювати та викладати. У цей час художниця створює багато робіт, в яких можна побачити поєднання традиційного українського стилю та нових впливів.
Проте з початком 1930-х років, коли радянська політика почала посилювати тиск на культурні інституції та митців, творчість Блонської потрапила під обмеження. Відомо, що в цей час вона пережила матеріальні труднощі, але продовжувала працювати до останніх днів.
Серафима Блонська померла 1 листопада 1947 року в Таганрозі. Її смерть не була особливо відзначена в офіційних колах, а її творчість і значення залишилися недооцінені за життя. Проте в останні десятиліття Блонська почала отримувати визнання як частина української художньої спадщини.
Культурна експансія: як росіяни “привласнюють” українських митців
У сучасній російській культурній політиці можна простежити системну спробу привласнити постаті, які мали українське походження або працювали в українському контексті. Імперська практика “всесоюзного” або “загальноросійського” мистецтва приховувала справжнє походження митців, зокрема таких, як:
- Олександра Екстер,
- Соня Делоне,
- Казимир Малевич,
- Йосип Браз,
- Серафима Блонська.
Зокрема, аргументом для привласнення Блонської є той факт, що вона більшість життя провела у Таганрозі. Однак, слід пам’ятати: Таганрог до 1920-х років мав глибокі українські культурні корені, перебував у сфері українського впливу, і лише після адміністративних змін був остаточно включений до РРФСР.
Чому важливо повернути її Україні?

Повернення імені Серафими Блонської в український культурний контекст — це не лише акт історичної справедливості, а й визнання її справжньої ідентичності. Вона формувалася в українському культурному середовищі, навчалась у Києві, черпала натхнення з української природи, побуту та традиції. Саме в цьому — її творча основа.
Висновок
Серафима Блонська — не “російська художниця з українським корінням”, а українська мисткиня, яку росія намагається асимілювати до свого культурного канону. Вивчення, популяризація та повернення її імені в український контекст — обов’язок сучасних дослідників і культурних інституцій.