Війна в Україні зруйнувала ромську громаду. Щонайменше половина її довоєнного населення втекла за кордон. Це набагато більша частка біженців, ніж серед українців загалом. Елеонора Кульчар, директор притулку для ромських біженців в Ужгороді на заході країни, каже, що багато хто поїхав «за новим і кращим життям, тому що тут їх дискримінували і вони були бідні». Мало хто очікує, що вони коли-небудь повернуться. Багато з них не мають паспортів або посвідчень особи, тож, можливо, ніколи не зможуть цього зробити, бо не зможуть довести, що вони є громадянами України.
На ґрунтовій вулиці в ужгородському районі Радванка діти сміються і граються – рідкісне видовище в Україні, де для сімейних пар незвично мати більше однієї дитини. Але українські роми все ще мають тенденцію мати великі сім’ї. Деякі діти ходять босоніж. Будинки в ромських поселеннях напівзруйновані. Багато з них не підключені до електрики та газу. Деякі з них порожні, вікна вибиті, а господарі давно поїхали.
Мирослав Горват, ромський депутат місцевої ради Ужгорода та лідер громади, каже, що до повномасштабного вторгнення Росії в лютому 2022 року в цьому районі проживало близько 3 000 ромів. Сьогодні, за його оцінками, їх лише близько 1 500, включно з біженцями з інших регіонів України.
Достовірних даних про кількість ромів не існує. Неофіційні оцінки до вторгнення варіювалися від 200 000 до 400 000. Активісти та науковці вважають, що принаймні половина з них втекла. Роми завжди жили по всій країні, але Закарпатська область, столицею якої є Ужгород, традиційно була домом для великої громади.
У притулку пані Кульчар проживає 64 особи, багато з яких сплять у приміщенні, що колись було рестораном. Вона відкрила його через п’ять днів після нападу Росії, коли ромських біженців, які прибували до Ужгорода, не пускали до притулків, відкритих для решти населення. Відтоді, за її словами, через її двері пройшло близько 3 000 людей. Більшість з них покинули країну.
Повз проїжджає кінь, тягнучи за собою візок, на якому лежить каркас пральної машини. Роми риються в сміттєвих баках Ужгорода, беручи їжу і все, що можна переробити. Роми зазнають дискримінації в інших сферах, їм важко знайти роботу, але муніципальна компанія з вивезення сміття в Ужгороді довгий час була винятком. Проте зараз, за словами пана Горвата, багато ромів не хочуть на нього працювати, бо бояться військових прес-банд, які, за його словами, навіть «забирали людей зі сміттєвозів».
Багато ромів воювали і загинули, захищаючи Україну. Нещодавній звіт Ромського фонду для Європи, лобістської організації, що підтримується ЄС та Фондом «Відкрите суспільство» Джорджа Сороса, показав, що у чверті опитаних родин члени сім’ї служили в армії. Війна перевернула життя мільйонів людей, але роми, в переважній більшості бідні та малоосвічені, постраждали найбільше. Багато з них не мають належних документів, щоб мати справу з офіційними установами та отримати доступ до соціальної допомоги. За даними звіту, третина респондентів заявили, що їхні сім’ї перебувають у кризовому фінансовому становищі.
Діма, який продає дрібнички на блошиному ринку в Ужгороді, розповідає, що у нього семеро дітей, тож він мав би мати відстрочку від армії, яка звільняє від служби чоловіків, що мають трьох і більше дітей. Однак, коли почалася війна, вони з дружиною не були одружені, і він не міг довести, що їхні діти – його діти. Зараз армія погодилася з тим, що він має бути звільнений, але її база даних не була оновлена, тому, якщо його заберуть, він може бути відправлений на війну.
У перші тижні конфлікту українські прикордонники дозволяли ромським чоловікам втекти, коли інші чоловіки не могли. Зараз армія відчайдушно потребує більше чоловіків і буде хапати таких, як Діма, який каже: «Їм байдуже, скільки у тебе дітей!»
Микола Палінчак, який викладає в Ужгородському університеті, каже, що низький рівень освіти означає, що багато ромів у минулому були в рабстві у громадських «баронів», до яких вони зверталися за допомогою, щоб отримати офіційні документи і знайти роботу. Це відкривало двері для експлуатації, каже він. Однак в останні роки влада «баронів» зменшується завдяки поширенню євангельських церков за підтримки США, які приносять допомогу людям, яких українські мейнстрімні церкви здебільшого ігнорують.
У 2021 році український уряд прийняв план допомоги ромському народу в боротьбі з дискримінацією. Але після війни навряд чи буде достатньо коштів на його реалізацію. Тим часом антиромські настрої та упередження вперто вмирають. Українські батьки все ще попереджають своїх дітей, що якщо вони будуть неслухняними, то «їх віддадуть циганам в Ужгороді».
https://www.economist.com/europe/2024/10/03/ukraines-roma-have-suffered-worse-than-most-in-the-war
