Павло Вірський – видатний український хореограф і реформатор. Він переосмислив українські народні танці, перетворивши їх на театральне видовище вивів їх на велику сцену й отримав достойну винагороду — премії, ордени, закордонні поїздки.
Він заснував унікальний танцювальний колектив, який став брендом українського мистецтва у 75 країнах світу, довівши, що «…українці народжуються з танцем у крові».
Іноземці захоплювалися швидкістю танцювальної техніки жінок та складними трюками чоловіків. Академічному ансамблю ім. Вірського аплодували іспанський художник Сальвадор Далі, французький актор Ів Монтан, китайський державний діяч Мао Цзедун, Президент Демократичної Республіки В’єтнам Хо Ши Мін, французький «бог танцю» Серж Лифар. Гастролі українського танцювального колективу відвідували англійська королева Єлизавета II, королева Данії, 22-й президент Франції Жак Ширак і керівник Куби Фідель Кастро.
«Якщо у народу така висока культура, то він упорається з будь-якими проблемами та труднощами», – так слова сказав Павлу Павловичу Принц Монако Альберт після концерту хореографічного колективу.
Де б не виступав ансамбль знаменитого балетмейстера, завжди гордо звучало “Ми – з України!”.
І все це перекреслило одне рукостискання….
Дворянське походження
Павло Павлович народився 25 лютого 1905 року в Одесі. Вірські мали дворянське походження. Дід займався банківською справою, батько тяжів до точних наук і був інженером. У родині всі сподівалися, що Павлусь піде батьківською стежкою, готували його до вступу за кордон.
Вихованням дітей займалася мати. Вона свого часу закінчила Пансіон шляхетних панянок і навчала дітей французької мови та грі на фортепіано.
Спочатку Вірський вчився в престижній Рішельєвській гімназії. А далі для опановування точними науками передбачалося продовження його освіти в Німеччині.
Але вже в гімназії стало зрозумілим, що ні математика, ні фізика не приваблюють гімназиста, а ось музика просто заворожувала. Щонеділі родина відвідувала оперу, тоді хлопчина й вирішив присвятити себе мистецтву. Він впевнено заявив: «Моє покликання – балет».
Революція змінила життя
Коли хлопцеві виповнилося 12 – вибухнула революція, яка змінила все життя Вірських. Родина бідувала. Щоб не померти з голоду в сім’ї не гребували найчорнішою роботою. Батько з дідом ходили до моря, вимочували у воді канати, а потім сушили, щоб збирати сіль і продавати. На вторгований гріш жили. Павло влаштувався сторожем на будівництві.
Від злиднів і жорстокості оточуваного життя Вірський тікав в чарівний світ театру.
Деякий час він працював статистом в Одеському оперному театрі. А коли в Одесу приїхала італійська циркова трупа «Трутсі», влаштувався туди на роботу, але кар’єра циркового актора не склалася.
Коли життя стало більш-менш стабільним хлопець закінчив навчання.
В балет після 18
У 1923 році Вірський розпочав навчання в Одеському музично-драматичному училищі, а продовжив науку в Московському театральному технікумі. На відміну від інших танцюристів, які займалися балетом з самого дитинства, Павло розпочав своє навчання у 18 років.
У Москві студенту-Вірському жилося скрутно: на 4 копійки в робітничій їдальні Павло брав собі обід, суп з’їдав відразу, а шматок хліба з м’ясом залишав на вечір.
Ніхто тоді не вірив, що хлопець зможе досягти вершин, а він попри все зумів. Ще в студентські роки мріяв оживити народний академічний танок театральним дійством.
Для випускного екзамену створив образ п’яного матроса. За лаштунками залазив на 2-метрову драбину і, коли починалася музика, випадав на сцену. Зал аплодував, сміявся, плакав.
Унікальний номер хотів купити керівник Вірського, знаний балетмейстер Асаф Мессерер. Але початківець свій номер не продав, а потім працював з ним у нічному клубі, де отримував за виступ 25 рублів: на той час це були величезні гроші.
Віртуоз танцювальних па
Талановитий дует
Після закінчення технікуму Павло Вірський знову повертається в рідну Одесу. Там, наприкінці 1928 року він разом з Миколою Болотовим очолює балетну трупу оперного театру, де колись починав танцювати у складі кордебалету.
Вони представили глядачам оригінальну постановку балету Глієра “Червоний мак”. За рік, у 1929-му, поставили “Есмеральду”, Павло танцював партію Клода Фролло. Двоє талановитих митців органічно доповнювали один одного. Болотов займався постановкою, Вірський наповнював спектаклі яскравими, пластичними рухами.
У 1934 році двоє товаришів керували балетною трупою в Дніпропетровську (нині Дніпро). Вистави мали шалений успіх. Глядачам презентували “Декамерона”, “Міщанина із Тоскани”. Вірський віртуозно виконує свої партії.
Тріумф гопака
У 1936-му в Москві Болотов і Вірський за оперою Семена Гулака-Артемовського “Запорожець за Дунаєм” поставили танець, сповнений української-народної хореографії. І це був тріумф.
Критики писали: “Треба прямо сказати, що танці — найкраще, що було показано у спектаклі. Гопак у четвертому акті “поставив на ноги” буквально весь театр!”.
Танцюристи, які злітали високо в повітря з шаблями наголо в руках, запаморочливі оберти, майстерне фехтування в танці, стрімкі стрибки й різноманітні присядки, виконані, до того ж зі збереженням канонів класичної хореографії, вразили не тільки звичайну московську публіку, а й самого Станіславського, який був у захваті від гастролей киян.
«Гопаків» є сотні, але тільки Вірський створив такий «Гопак», який став українською класикою.
Засновник Національного академічного ансамблю
Ідея створення національного танцювального колективу належала Павлу Вірському та Миколі Болотову. У кінці 30-х років XX сторіччя вони зібрали довкола себе зацікавлених танцюристів. Таким чином, вік ансамблю можна відраховувати з 1937 року.
У першій програмі вони запропонували яскраву театралізацію фольклорних танців, збагативши традиційну лексику українського танцю елементами класичної хореографії. Вони створили колоритні сюжетні картини – своєрідні українські балети-мініатюри, такі як “Українська сюїта”, “Запорожці” та інші. У 1940 році колектив реорганізували в Ансамбль пісні та танцю України.
Танці та війна
Напередодні війни Павла Павловича запросили балетмейстером Київської опери. Спочатку пообіцяли квартиру, але коли хореограф приїхав, ніякої квартири не було. Оселився в готелі. Утім він не переймався. Міг придумувати постановки прямо в коридорі, чи сидячи на підлозі.
Щоб переманити Вірського, Київський військовий округ запропонував йому житло, в обмін на те, що той стане балетмейстером їхнього ансамблю. Павло Павлович погодився і рішуче взявся до справи. Так почали народжуватись хореографічні композиції, присвячені захисникам нашої Вітчизни. Разом із новою трупою їздив по фронтах, діставшись аж до Сталінграда. Там його побачив Александров і запропонував перебратися до Москви.
Так українець став балетмейстером Червонозоряного ансамблю танцю Московського округу, яким керував Александров. Та Україна не відпускала надовго свого сина. І зрештою він повернувся.
Павло Вірський – дослідник танцювального фольклору
Після війни Павло Вірський почав ретельно вивчати танцювальний фольклор. Була розгорнута велика дослідницька робота зі збирання та обробки народних танців в областях України.
Але Вірський не зупинявся лише на відтворенні хореографічно-виконавських традицій, а підіймав народний танок на високий професійний рівень. Так український народний танець став академічним.
У 1951-го Ансамбль пісні та танцю України перейменували на Державний ансамбль танцю УРСР.
Незмінним керівником цього колективу з 1955 по 1975 роки був Павло Вірський.
Батько для танцюристів
У роботі балетмейстер був дуже вимогливим, вмів тримати дистанцію, але вдачі був крутої. Не шкодував ні себе, ні танцюристів. Якщо у них не виходило – виконував складні піруети сам. Позаочі його називали «патроном», бо знали, що можуть отримати від нього пістонів. Та вже коли гнівався, то боялися всі, кричав: “У тебе що, дві ліві ноги?” Балерин доводив до сліз.
Та, як не дивно, на нього не ображалися. Знали, що він по-батьківськи піклувався про кожного танцюриста, як вибивав їм путівки, квартири тощо.
Кожний артист для Вірського був особистістю. Під час репетицій хореограф прислухався до творчих ініціатив учасників ансамблю. Нерідко навіть підглядав за ними, коли під час перерви артисти щось імпровізували. Так народився знаменитий жартівливий український танець «Повзунець».
Справжній артист танцює «від пояса вгору», – стверджував балетмейстер. Сам по собі рух ще не є танець. А якщо в цей рух вдихнути відповідний образ, відповідний характер, відповідний час, – все це відобразиться на обличчі. Якщо танцівник відчуває, який у нього текст в ногах, в руках, в позах, в жестах, – значить це просто танцівник, це актор.
На репетиціях Павло Вірський був еталоном в роботі над нюансами. Головними вимогами хореографа були: культура танцю та чистота руху. Грати мала кожна деталь, танцювати мало все тіло. Для нього важливими були навіть порухи окремих пальців.
За роки роботи в ансамблі Вірський поставив понад 100 номерів. Вони вражали глядача своєю яскравістю, проникливістю, ліричністю. Найвідоміші з них: “Чумацькі радощі”, “Гопак”, “Запорожці”, “Ляльки”, “Повзунець”, “Шевчики” й нині не втратили своєї актуальності. А “Гопак” став візитівкою ансамблю, який зриває овації в найкращих залах світу.
Для розширення географії концертних програм Вірський співпрацював із видатними балетмейстерами з різних куточків України. Найкращим виявився творчий дует із балетмейстеркою Закарпатського ансамблю Кларою Балог, їхня постановка “Березнянка” підкорив глядачів.
Міжнародний тріумф
Ансамбль із гастролями об’їздив чимало країн.
1965 рік… Перші гастролі ансамблю Вірського у Франції: 40 днів у Парижі, а в касах неможливо дістати квитки. Перші сторінки газет із заголовками: «Це навала українських козаків зводить парижан з розуму», «Такої феєрії фарб та ритмів Париж ще не бачив». З того часу вислів «Козаки йдуть» стали повторювати по всій планеті.
Сальвадор Далі кликав Павла Павловича на гостини, Мао Цзедун запросив ансамбль на гастролі в Китай. Так Павло Вірський своїми аншлаговими гастролями на всю планету заявив: “Ми – з України!”
Але не все було гладко. Скільки отрути містили доноси в 1967 році, коли трапилася біда: під час гастролей у США були спалені всі костюми та реквізит. Та Вірський прийняв рішення танцювати в репетиційних костюмах.
Випадок, що змінив життя
Доленосні гастролі в Іспанії
Драматичним для Павла Вірського став 1969 рік. Це були перші гастролі ансамблю в Іспанії. Концерти йшли в Мадридському «Палас де спорт». Як це було заведено в Радянському Союзі, трупу супроводжували «люди в цивільному». Двоє представників КДБ блокували контакти з іноземцями, стежили за моральним обличчям артистів і запобігали можливій зраді батьківщини. Ці двоє будуть звільнені…
Перед початком концерту артистам сказали: «Танцюйте сьогодні особливо добре – на концерті буде поважний чиновник з Мадридської адміністрації – Пабло Лерно». Коли після першого відділення артисти побачили двометрового Пабло в шикарному блейзері, який аплодував стоячи, Павло Вірський спустився до нього.
Вони потиснули один одному руки. Вірський не знав, ким насправді був цей Пабло Лерно.
Концерт завершився традиційним «Гопаком», в залі почалося діятися щось неймовірне. Пабло Лерно піднявся на сцену.
Ось тут і дізнався хореограф, що людина зі шрамом на лівій щоці – нацистський злочинець, друг Гітлера – Отто Скорцені. А Скорцені, піднявшись за лаштунки, розсипався в компліментах: «У ваших танцях південне сонце», – повторював він із посмішкою на обличчі. А потім сказав усім чомусь «аста маньяна» (до завтра») і зійшов зі сцени.
Є кілька версій того, що сталося під час концерту в Мадриді.
Перша версія
Згідно з першою, у перерві на сцену піднявся незнайомий артистам елегантний добродій з дружиною і маленькою дочкою. Він потиснув руку керівникові ансамблю та подякував за задоволення. «Ми й припустити не могли, що перед нами Скорцені. У нього ж було зовсім інше прізвище. Артисти говорили з ним. Він розповідав, що захоплюється підводним полюванням», — 2015 року згадував у розмові з журналістами газети учасник інциденту, танцівник Григорій Чапкіс.
Друга версія
Друга версія така: співробітники посольства попередили Павла Вірського про те, що в залі буде важливий чиновник з адміністрації Мадрида. Було поставлене завдання чудово виступити перед ним, але в жодному разі не контактувати. На це хореограф нібито відповів, що будь-який глядач має право висловити свої враження після концерту.
Третя версія
Третя версія описана в службовій записці КДБ УРСР. У ній стверджується, начебто Отто Скорцені на концерт запросив іспанський перекладач. Артисти заздалегідь знали, що знаменитий німецький диверсант сяде в 10-му ряду, а в антракті піде за лаштунки.
«Зрозуміло, що все це було погоджено з нашим художнім керівником П. П. Вірським», — повідомив учасник ансамблю, чиє ім’я не вказано.
Оберштурмбанфюрер СС «у штатському костюмі з дворянським гербом, вишитим на нижній кишені піджака» зайшов за лаштунки, потиснув руку хореографові та сказав кілька слів.
Соліст Анатолій Жебелєв, який знав іспанську мову, переклав: «От ви завжди так — на сцені й на війні — повільно починаєте та могутньо, несподівано швидко завершуєте». Фото рукостискання Скорцені та Вірського надрукували місцеві газети.
«Переважна більшість артистів були обурені нахабством Скорцені та (здивовані), як пішов на цю зустріч із ним Народний артист СРСР П. П. Вірський, — звіт КДБ цитує анонімного інформатора. — Попри всю повагу до свого художнього керівника майже всі були обурені й водночас налякані — а що ж буде вдома, коли повернемося на Батьківщину, як до цього поставляться вищі організації, як це буде сприйнято?»
Що відомо про Скорцені?
Скорцені – німецький диверсант і підсобник Гітлера, кавалер шести «Залізних хрестів». Легендарним його зробила зухвала операція зі звільнення з полону Беніто Муссоліні 1943 року. Після війни жив в Іспанії під чужим іменем, користуючись протекцією диктатора Франко.
З 1951 року ім’я Скорцені викреслено зі списків військових злочинців, його вже не розшукують спецслужби та він може вільно з’являтися в громадських місцях.
Наслідки для Вірського
Між Скорцені та Вірським не було нічого спільного, крім любові до танцю. Та одне рукостискання дало привід КДБ на п’ять років унеможливити ансамблю виїзд на гастролі за кордон і серйозно попсувати Вірському нерви.
Після повернення до Києва у Вірського почався «етап перевірки» в КДБ: щоденні виклики, запитання, пояснювання. За ним було встановлено стеження. В результаті – у Вірського інфаркт.
Яких тільки «стукачів» не впроваджували в його колектив. І в результаті – перед Вірським та його ансамблем опустилася «залізна завіса».
Так Павло Вірський потрапив у немилість. Відвернулися друзі, ігнорувало начальство.
«65-річний ювілей Павла Павловича ми відзначали у нього вдома вчотирьох — він, Валерія, я та моя дружина. Вірський був у депресії, сидів за столом зарослий, у піжамі, зі згаслим поглядом. Лише після того, як Павла Павловича поздоровив Щербицький, почали телефонувати з привітаннями», — згадував Григорій Чапкіс.
Смерть балетмейстера
Усе це сильно підірвало здоров’я хореографа. Він зніс два інфаркти та шлункову кровотечу. Вірського не стало 5 липня 1975 року. За іронією долі, Скорцені помер наступного дня.
Похований у Києві на Байковому кладовищі. Мине ще два роки, перш ніж ансамбль, який ледь не з моменту виникнення називали «ансамблем Вірського», одержить право офіційно носити ім’я свого творця.
Все своє життя Вірський був впевнений, що кожен художник у своєму житті повинен пройти дві дороги: першу – дорогу до самого себе, щоб зрозуміти, що можеш сказати людям; і другу, ще більш важливу — до глядачів, до їх сердець. Інакше митець жити не міг.
Змінилося вже три покоління танцюристів. Але все поставлене балетмейстером не померло. І сьогодні ансамбль танцює його шедеври, і сьогодні захоплені глядачі говорять про артистів Національного ансамблю танцю України ім. Павла Вірського: «Вони вміють літати!»
Цікаві факти:
– 29 серпня 1942 Президія ВР УРСР видала Указ про присвоєння почесного звання заслуженого артиста УРСР художньому керівнику Ансамблю червоноармійської пісні та танцю Південно-Західного фронту Павлу Вірському.
– Вірський отримав Сталінську премію, Державну премію УРСР імені Тараса Шевченка, Державну премію СРСР, був нагороджений орденами Червоного Прапора і Червоної Зірки, а також медалями.
– 21 лютого 2005 року Національний банк України в серії “Видатні особистості України” випустив пам’ятну монету на честь 100-річчя від дня народження хореографа.
– 2005 року Поштою України була випущена поштова марка номіналом 45 копійок, присвячена 100-річному ювілею Павла Вірського.
– 2005 року Поштою України була випущена поштова марка номіналом 45 копійок, присвячена 100-річному ювілею Павла Вірського.
– 2020 року на Алеї Зірок, що на Театральній площі в Одесі, з’явилась «зірка» Павла Вірського.
– У місті Буча є вулиця Павла Вірського.
– У Києві вулицю перейменували на Бульвар Павла Вірського, у місті Краматорськ провулок перейменували на провулок Павла Вірського, У Києві, Краматорська, Дніпрі та Миколаєві ряд вулиць, бульвар та провулок були перейменовані та отримали ім’я Павла Вірського.
