Микола Леонтович — видатний український композитор, диригент і громадський діяч, чия творчість стала частиною світової культурної спадщини. Його різдвяна колядка “Щедрик” стала символом свята в усьому світі, а її англомовна версія “Carol of the Bells” здобула неймовірну популярність.
Доля митця сповнена цікавих подій: від створення легендарного хору на Донбасі та загадкових обставин його смерті.
Дитинство і музична спадщина
Микола Дмитрович Леонтович народився 13 грудня 1877 року в селі Монастирок Брацлавського повіту (нині – Немирівська громада Вінницької області) у родині сільського священника. П’ять поколінь його родини присвятили себе духовному служінню, але музика завжди була невід’ємною частиною їхнього життя.
Батько Дмитро Феофанович був не лише священником, а й талановитим музикантом. Він грав на багатьох інструментах: цитрі, скрипці, гітарі, балалайці, віолончелі, а також керував хором. Мати, Марія Йосипівна, мала прекрасний голос і захоплювалася українськими народними піснями. Усі діти в родині змалку вивчали музику: сестри й брат Миколи згодом стали професійними співаками та музикантами.
Саме батько прищепив Миколі любов до музики та навчив його основам нотної грамоти. За словами працівниці музею Леонтовича Ольги Прокопенко, малий Микола ще до того, як почав говорити, уже підспівував.
Дорога до мистецтва: перші кроки юного композитора
У 1887 році юний Леонтович розпочав навчання у Немирівській гімназії, але наступного року через фінансові труднощі сім’ї перевівся до Шаргородського духовного училища. Там він здобув ґрунтовну музичну освіту, зокрема навчився читати складні хорові партії за нотами.
З 1892 року Микола навчався у Подільській духовній семінарії в Кам’янці-Подільському. Окрім теорії музики та хорового співу, він опанував гру на скрипці, фортепіано та інших інструментах. Уже тоді Леонтович почав обробляти народні мелодії, використовуючи творчість Миколи Лисенка як джерело натхнення.
Після закінчення семінарії у 1899 році Микола відмовився від духовного сану, хоча батьки мріяли, що він продовжить сімейну традицію. Натомість він кілька років працював учителем у сільських школах, не покидаючи музики. Паралельно Леонтович організовував літературно-музичні вечори для учнів, удосконалюючи свої знання та навички.
У 1901 році Микола Леонтович видає перший збірник пісень із Поділля, а у 1903 році — другий збірник, який присвячує своєму наставнику Миколі Лисенку.
Життя на Донбасі та початок великого шляху
Восени 1904 року композитор переїжджає на Донбас, де працює викладачем співу та музики в місцевій залізничній школі. Жив Леонтович у Покровську, тоді – станція Гришине.
На початку ХХ століття Гришине було невеликим залізничним селищем, що швидко розвивалося завдяки промисловому підйому в регіоні. Тут проживала значна кількість залізничників та робітників.
Під час революційних подій 1905 року Леонтович створює хор робітників, який виступає на мітингах, що привертає увагу поліції.
Через це у 1908 році Леонтович змушений повернутися до Поділля, у Тульчин, де продовжує працювати викладачем у єпархіальному жіночому училищі для дочок священників.
В музеї Леонтовича у Тульчині на Вінниччині є фотоальбом за 1908 рік із світлинами хористів його колективу із підписами та фотографіями. Композитору подарували цей альбом, коли він від’їжджав з Гришино. Леонтович же на пам’ять про себе залишив дерев’яну цукорницю на якій зображено ластівку, щедрика, який летить. Чи написаний «Щедрик» у Гришино чи ні – судити історикам. Але такий факт є.
Робота Леонтовича в Гришині була короткотривалою, але мала значний вплив на культурне життя селища. Завдяки його діяльності українська музика набула популярності серед місцевого населення, а традиція хорового співу продовжувала розвиватися й після його від’їзду.
У 1909 році композитор починає навчатися у видатного теоретика музики Болеслава Яворського. Під його керівництвом Леонтович створює багато хорових обробок, серед яких “Піють півні”, “Мала мати одну дочку”, “Дударик” і, звісно, славнозвісний “Щедрик”.
Як народився “Щедрик”: історія створення геніального твору Миколи Леонтовича
“Щедрик” — одна з найвідоміших українських мелодій, яка стала символом Різдва та Нового року не лише в Україні, а й у всьому світі. Композитор Микола Леонтович створив цей хоровий шедевр, що відображає глибину українського фольклору і виводить його на світову сцену. Як народилася ця музична перлина?
Натхнення народними традиціями
Микола Леонтович з дитинства був оточений українськими народними піснями, які співали в його родині. Народна музика супроводжувала кожне свято і буденне життя. Саме це середовище заклало основу його майбутнього захоплення фольклором.
Ще під час навчання у Подільській духовній семінарії Леонтович почав активно обробляти народні мелодії. Його глибоке розуміння гармонії та здатність інтегрувати народну музику в класичну хорову традицію виділяли його серед інших композиторів того часу.
Перші кроки до створення “Щедрика”
Ідея “Щедрика” виникла в композитора на початку 1900-х років, коли він займався збиранням та обробкою подільських народних мелодій. Основою для твору стала старовинна обрядова пісня-щедрівка, яка співалася на Новий рік за старим стилем. Її текст оповідає про ластівку, що прилітає і сповіщає господарю про щедрий рік.
Робота над композицією
Першу версію “Щедрика” Микола Леонтович створив у 1901 році, але вона ще не була остаточною. Композитор працював над удосконаленням твору понад 15 років, постійно додаючи нові гармонійні й ритмічні рішення. Відомо, що існує п’ять редакцій “Щедрика”, кожна з яких відображає музичний розвиток Леонтовича.
Деякі дослідники припускають, що “Щедрик” міг бути написаний як домашнє завдання під час навчання у Яворського.
Перше виконання
У 1916 році “Щедрик” вперше виконав хор Київського університету під керівництвом Олександра Кошиця. Концерт відбувся у Києві і мав великий успіх серед слухачів. На той час це була вже четверта редакція твору. Твір отримав схвальні відгуки музичних критиків.
Міжнародне визнання
Після Української революції 1917–1921 років хор Олександра Кошиця вирушив у світове турне, популяризуючи українську культуру. У жовтні 1921 року “Щедрик” прозвучав у Карнегі-Голлі в Нью-Йорку, де вразив іноземну аудиторію. Композиція стала символом української музики на міжнародній арені.
У 1936 році американець українського походження Пітер Вільховський створив англійську версію тексту “Щедрика” під назвою Carol of the Bells. Цей варіант пісні став надзвичайно популярним у Сполучених Штатах та багатьох інших країнах.
Спадщина “Щедрика”
“Щедрик” Миколи Леонтовича — це не лише музичний твір, а й культурний феномен, що об’єднує покоління та народи. Завдяки своєму генію Леонтович зміг передати красу і багатство українського фольклору, зробивши його надбанням усього світу. Сьогодні “Щедрик” звучить у фільмах, на концертах і в різдвяних кампаніях, символізуючи свято, єдність і надію.
Особисте життя композитора: дружина, муза, неповнолітня коханка та дискредитація чекістів
У 1901 році, працюючи вчителем у духовному училищі на Вінниччині, Микола Леонтович зустрів свою майбутню дружину Клавдію. Вона була донькою священника з села Підлісся й приїхала гостювати до родичів. Їх знайомство відбулося під час її візиту до училища.
“Мені довелося бачити копії кількох листів. Прочитавши їх, можна зрозуміти, що Леонтович був емоційним і щиро виражав свої почуття. У листах видно, що Клавдія відповідала йому дещо стриманіше, хоча її вчинки свідчать про симпатію. Наприклад, вона долала десятки кілометрів, щоб відправити листа з поштового відділення в Заславі”, — розповідає Володимир Федотов, голова громадської організації “Товариство культурної спадщини «Заслав’є»”.
Через рік після знайомства пара одружилася й мала двох доньок — Галину та Євгенію. Клавдія повністю взяла на себе турботу про родину, створивши Леонтовичу комфортні умови для творчості. Композитор часто подорожував селами з валізою, записуючи народні мелодії, а повертаючись, відтворював їх на фортепіано. У цей час дружина завжди підтримувала його, приносячи чай і закуски.
“Він сидів за фортепіано навіть у холоді, закутавши ноги ковдрою, і не помічав нічого, крім музики. Мама створювала всі умови для його творчого спокою”, — згадувала Галина, донька композитора.
Однак в особистому житті Леонтовича були й суперечливі моменти. Зокрема, ширилися плітки про його стосунки з 16-річною ученицею Надією Танашкевич. Деякі джерела стверджують, що композитор навіть планував виїхати з нею за кордон, але ці чутки часто пов’язують із дискредитацією, організованою чекістами через його активну громадянську діяльність. “Це міфи, покликані очорнити репутацію композитора. Насправді Леонтович цінував музичний талант Надії, а Клавдія залишалася для нього найважливішою людиною”, — стверджує Ольга Прокопенко з музею Леонтовича.
Взимку 1921 року Леонтович відвідував Танашкевич у селі Стражгороді, де працював над удосконаленням лібрето до опери “На русалчин Великдень”. Незадовго до смерті композитор завершував роботу над цим твором.
Загадкова смерть Леонтовича
22 січня 1921 року Микола Леонтович перебував у будинку свого батька в селі Марківка. Того вечора до оселі завітав незнайомець, який представився чекістом Афанасієм Грищенком. Його нагодували й залишили переночувати. Наступного ранку Грищенко застрелив композитора.
“На календарі — 22 січня 1921 року. Субота, шоста вечора. Родина Леонтовичів лише зібралася за розмовою, коли в хату постукав незнайомець”, — згадував пізніше батько Миколи Леонтовича.
Деталі злочину стали відомі лише після розпаду СРСР. У 1990-х роках було оприлюднено текст рапорту, що підтвердив ім’я вбивці:
“РАПОРТ
В ночь на 23-е января агент уездчека Грищенко выстрелом из винтовки убил сына священника с. Марковки Николая Леонтовича 43-х лет. После этого Грищенко, скрывавшийся в м. Теплике, был задержан, но оказал сопротивление.”
Спадщина Миколи Леонтовича
Микола Леонтович створив понад 150 музичних творів, серед яких найвідоміші: “Щедрик”, “Дударик”, “Пряля”, “Козака несуть”. Він активно працював над обробкою народних пісень, зокрема козацьких, черпаючи натхнення під час подорожей Україною.
Його музичні твори охоплюють різні жанри: обрядові, церковні, історичні, чумацькі, жартівливі, танцювальні пісні. Музична спадщина Леонтовича стала невід’ємною частиною української культури, а його “Щедрик” здобув світове визнання.
