Микола Скліфосовський — одна з ключових постатей у медицині XIX століття. Видатний хірург, реформатор, науковець — його внесок у розвиток медицини важко переоцінити. Багато сучасних методик і підходів беруть початок саме з його практики. Завдяки його нововведенням було врятовано мільйони життів.
Дитинство сироти
Народився 6 квітня 1836 року на хуторі поблизу Дубоссар у бідній родині. Він був дев’ятою дитиною з дванадцяти. Під час епідемії холери батько змушений був віддати кількох дітей до Одеського сиротинця — серед них був і Микола. Незабаром батько помер, а діти залишилися на утриманні держави. Саме в сиротинці почалася його складна життєва дорога.
Перші кроки до медицини
Мрію стати лікарем він носив у собі змалечку. Після успішного закінчення Одеської гімназії, де отримав срібну медаль за відмінне навчання, вступив до Московського університету на медичний факультет. Навчався коштом міста Одеса — з умовою, що після отримання диплома повернеться працювати на місцях. Так і сталося: перші роки професійного життя Скліфосовський провів у міській лікарні Одеси.
Ще студентом він захопився хірургією, вважаючи її складною, але важливою й перспективною галуззю. Однак початок був нелегким: під час першої операції, де він мав асистувати, Микола втратив свідомість. Один із професорів, побачивши це, скептично зауважив: «Хірургом він не стане». Але ці слова лише зміцнили рішучість Скліфосовського. Він поставив собі за мету довести протилежне — і досягнув її.
Практика й наукова діяльність
Після завершення навчання він повернувся до України, де працював земським лікарем, а згодом очолив хірургічне відділення Одеської міської лікарні. Продовжуючи практику, паралельно займався наукою, і вже за три роки захистив докторську дисертацію.
У 1866 році Скліфосовський поїхав за кордон — до Великобританії, Німеччини та Франції. Там він познайомився з новітніми хірургічними методами, зокрема з ідеями Джозефа Лістера щодо стерилізації інструментів і операційної. Вивчене він пізніше впровадив у себе, ставши одним із перших, хто почав системно використовувати антисептику на території Російської імперії.
На фронті та в тилу
З початком австро-прусської війни 1866 року Скліфосовський добровільно вирушив на фронт. Там він займався хірургічною допомогою пораненим, працюючи в складних умовах воєнного часу.
Після завершення війни повернувся до Одеси, однак незабаром отримав запрошення на викладацьку посаду в Київському університеті Святого Володимира. Пропозицію він прийняв, попри спроби колег утримати його в Одесі — йому навіть підвищили зарплату, але рішення вже було ухвалене.
У Києві Скліфосовський затримався ненадовго. Він знову залишив мирну роботу й вирушив на фронт — цього разу під час французько-прусської війни 1870–1871 років. Після її завершення переїхав до Санкт-Петербурга, де його запросили до Медико-хірургічної академії — провідного закладу, що готував військових лікарів. Упродовж п’яти років викладав у цьому навчальному закладі, але з початком нової воєнної кампанії вирушив на балканську, а згодом — на російсько-турецьку війну 1877–1878 років.
У військових шпиталях працював разом із Миколою Пироговим. Як представник Червоного Хреста Скліфосовський поєднував лікарську практику з організаційною роботою. Під час боїв за фортецю Плевна і Шипкинський перевал проводив операції безперервно по кілька діб. За час служби на війні надав допомогу понад десяти тисячам поранених, і відсоток виживання серед них був дуже високим.
Клініка, яка стала зразком
Після повернення з фронту він отримав посаду професора в Московському університеті. Йому також доручили керувати старою клінікою, що перебувала в занедбаному стані. Завдяки реформам, які Скліфосовський запровадив у закладі, клініка швидко перетворилася на одну з найкращих у Європі. У ній вперше на постійній основі впровадили стандарти стерильності, регулярне навчання персоналу та консиліумну модель прийняття рішень.
Життя за межами медицини
Особисте життя Миколи Скліфосовського було сповнене втрат. Його перша дружина Єлизавета померла в молодому віці від тифу. Після її смерті він залишився з кількома малими дітьми на руках. У цей період йому допомагала гувернантка Софія, яка згодом стала його другою дружиною. У подружжя народилося дев’ятеро дітей, але доля виявилася жорстокою: до похилого віку дожила лише одна донька, Ольга.
Двоє синів загинули на війні, ще один помер від туберкульозу, один скоїв самогубство, одна з доньок втопилась, а кілька дітей померли ще в дитинстві. Особисті трагедії супроводжували Скліфосовського впродовж усього життя, проте він ніколи не дозволяв собі припинити роботу чи відвернутися від медицини.
Медична спадщина
Скліфосовський був одним із перших, хто запровадив обов’язкову стерилізацію інструментів, дезінфекцію рук перед операцією та використання білого халата як стандарту одягу лікаря. Це стало основою сучасної хірургічної практики.
У сфері анестезії він запам’ятався як перший лікар, що застосував кокаїн для місцевого знеболення. Самостійно створив апарат для підтримки наркозу. Скліфосовський виконував широкий спектр операцій — від щелепно-лицевих до гінекологічних — і завжди шукав нові рішення. Він також брав участь у створенні першого рентген-кабінету в Російській імперії та розробив методи зрощення кісток, які стали основою для травматології.
Він виступав за системний обмін досвідом серед лікарів, організовував наукові з’їзди та конференції. Наймасштабнішим став XII Міжнародний з’їзд хірургів у Москві в 1897 році. Серед його учасників був і Рудольф Вірхов, який, відвідавши клініку Скліфосовського, заявив: «Ви стоїте на чолі установи, якій заздрять інші народи Європи».
Скліфосовський також заснував два медичні журнали — «Хірургічний літопис» і «Літопис російської хірургії». Він фінансово підтримував їхнє видання, щоби зробити інформацію доступнішою для лікарів.
Попри визнання і повагу, Скліфосовський залишався скромною людиною. Коли колеги хотіли урочисто відзначити 25-річчя його роботи в Московському університеті, він відмовився від святкувань. Проте вітань надійшло чимало — з усієї Російської імперії та з-за кордону. У 1884 році його обрали почесним членом Полтавського товариства лікарів.
«Полтавська Швейцарія»
Друга дружина Миколи Скліфосовського, Софія Олександрівна, володіла мальовничим маєтком у селі Яківці, неподалік від Полтави. Саме це місце стало для хірурга справжнім домом душі — щоліта він покидав Петербург і приїздив сюди, щоб хоча б на кілька тижнів побути серед ланів, річок і тиші. У Яківцях він відчував себе вільним: носив вишиванку, розмовляв українською, щодня купався у прохолодній Ворсклі. Петербурзькі колеги, почувши про ці «сільські» звички, жартома називали його «хохляцькою душею».
Проте відпочинок ніколи не означав бездіяльності. До маєтку постійно приходили селяни — просили про огляд, лікування чи пораду. Скліфосовський не відмовляв нікому. Щобільше — під час відпусток він ще й консультував пацієнтів у міській лікарні Полтави.
Особливим захопленням Миколи Васильовича було садівництво. Він особисто садив дерева, пильнував за кожним кущем. Саме в Яківцях йому вдалося вперше виростити сортовий хміль і започаткувати вивчення хмелярства в регіоні, що стало своєрідним науковим досягненням.
А закладений ним сад прославився далеко за межами регіону — на міжнародній виставці садівництва в Петербурзі його визнали кращим серед представлених. Тоді цей зелений куточок назвали «Полтавською Швейцарією» — настільки гармонійною й дбайливо облаштованою була садиба хірурга.
На пенсію поїхав на Полтавщину
Після перенесеного інсульту Микола Скліфосовський остаточно покинув Петербург і перебрався до Яківців, де минули його останні роки.
Стан здоров’я був складним — хвороба позначилася на мові, русі, але він зберіг гострий розум і жагу до праці. Як тільки з’явилися сили, включився у місцеве життя: його обрали губернським гласним, почесним мировим суддею Полтавського повіту, він став активним учасником Полтавського сільськогосподарського товариства. Попри втому й болі, вів листування, давав поради медикам і адміністрації лікарень, підтримував молодих лікарів.
У Яківцях Скліфосовський заснував школу для сільських дітей — на власні кошти звів будівлю, забезпечив обладнанням і навчальними матеріалами. Приміщення розташували на спільному вигоні, щоб було зручно і селянам, і мешканцям маєтку. Поруч заклали сад, де учні могли опановувати практичні навички садівництва та городництва. Дерева для цього надавав сам хірург, він же навчав дітей догляду за рослинами, бо вважав працю на землі важливою частиною освіти.
Крім школи, Скліфосовський підтримав встановлення пам’ятника Миколі Гоголю в Миргороді — вважав письменника голосом української землі. У Полтаві допоміг відкрити шпиталь для колишніх військовослужбовців, а місцевих мешканців Яківців оглядав безкоштовно — приходили до нього й по медичну допомогу, й просто за порадою.
Його здоров’я поступово погіршувалося, однак до останніх тижнів життя Микола Васильович не залишав своєї справи. Він помер 13 грудня 1904 року у віці 68 років. Поховали його у сімейному склепі, поруч із могилою сина Василя, неподалік від поля Полтавської битви. Скромна могила на пагорбі, поруч із лісом, який сам посадив, стала місцем спокою людини, що рятувала життя тисячам інших.
Трагічна доля родини
Після революції 1917 року радянська влада видала документ, підписаний Леніним, який гарантував недоторканність родині Скліфосовського. Але в 1918 році до маєтку в Яківцях прийшли червоноармійці. Побачивши портрет лікаря в офіцерському мундирі, солдати забили лопатами паралізовану дружину Софію і жорстоко розправилися з донькою Тамарою: вивели у двір, зґвалтували і повісили. Іронія в тому, що генеральське звання Скліфосовський отримав не за службу царю, а за врятовані життя під час війни.
Маєток розграбували. У радянський період будівлю передали інституту свинарства, а за могилою довго не доглядали.
Пам’ять
У 1966 році в Полтаві відбувся міжнародний з’їзд хірургів, під час якого особливу увагу було приділено постаті Миколи Скліфосовського. Саме тоді, на знак шани до великого медика, навколо його могили заклали невеликий меморіальний парк. А в липні 1975 року поруч із встановленим раніше обеліском з’явилася ще одна пам’ятка — гранітна плита із символом медицини (змія, що обвиває чашу) і написом: «Светя другим, сгораю сам».
У Полтаві у 1978 року на його честь названо обласну лікарню.
25 травня 1979 року перед головним корпусом Полтавської обласної клінічної лікарні урочисто відкрили пам’ятник видатному хірургу. Це місце обрали не випадково: в будівлі колишньої земської лікарні, що нині є частиною обласного медичного закладу, Скліфосовський неодноразово проводив операції, консультував пацієнтів і лікарів. Пам’ятний напис на монументі свідчить: «Від хірургів Радянської України і вдячних полтавців».
Ім’я Миколи Скліфосовського сьогодні носять не лише медичні заклади, зокрема Московський науково-дослідний інститут швидкої допомоги, а й вулиці в Полтаві та багатьох інших містах.
Частиною Полтавського дендропарку є “Тамарин ліс” — названий на честь доньки, яка загинула у Яківцях.
