Уродженка Луцька Катерина Десницька, увійшовши в королівську родину Сіаму, отримала не лише титул, а й нове ім’я — принцеса На Пхітсанулок. Її доля здається майже казковою: від доньки судді — до першої християнки, що стала принцесою буддистської держави. Про неї писали історики, журналісти, письменники. Її син, принц Чула, і онука Наріса Чакрабонгсе залишили спогади, які стали важливим джерелом для сучасних дослідників.
Але ми пропонуємо подивитися на цю історію під трохи іншим кутом — крізь призму тих фактів, які часто залишаються поза увагою. Долі родини, особистий вибір, ціна приналежності до трону й свободи — усе це складає неймовірну мозаїку життя жінки, яка змогла залишатися собою у світі чужих правил.
Мужня донька судді: шлях Катерини Десницької від сирітства до королівського двору
Катерина Десницька народилася 1886 року в Луцьку, в заможній, шанованій волинській родині. Її батько, Іван Десницький, обіймав посаду голови Луцького окружного суду — посаду престижну й відповідальну. Однак безтурботне дитинство дівчинки тривало недовго. Коли Катерині виповнилося лише два роки, батько помер, залишивши вдовою матір і дев’ятеро дітей.
Марія Михайлівна, її мати, невдовзі після смерті чоловіка продала родинне майно й переїхала з дітьми до Києва, де сподівалася дати їм гідну освіту й майбутнє. Жінка тяжко хворіла на рак і, попри фізичні страждання, докладала всіх зусиль, аби родина не опинилася в злиднях. Коли Катерині виповнилося шістнадцять, вона втратила й матір, залишившись круглою сиротою.
Це був другий шлюб для обох батьків. У родині виховувалися діти з попередніх союзів: двоє — від першого шлюбу матері, п’ятеро — від першого шлюбу батька, і ще двоє — спільні. Незважаючи на численні труднощі, усі діти зростали в атмосфері поваги й взаємної підтримки. Їм забезпечили належну освіту, як і годилося в родині освічених людей того часу.
Катерина навчалася у Фундуклеївській жіночій гімназії — одному з найпрестижніших навчальних закладів Києва. Після її закінчення вступила на курси сестер милосердя при шпиталі імператриці Марії Федорівни в Санкт-Петербурзі — установа, що готувала медичний персонал найвищого рівня. Саме там почалося її служіння іншим — шлях, який приведе українку до несподіваної долі принцеси Сіаму.
На війні — за покликом серця
Під час російсько-японської війни 1904–1905 років юна медсестра пішла на фронт добровільно — у складі пересувного шпиталю. В деяких джерелах згадується, що зробила це заради першого кохання — курсанта Івана, якого сподівалася підтримати у найтяжчі дні. На війні вона проявила виняткову мужність і самовідданість — за що була нагороджена Георгіївським хрестом та ще двома бойовими медалями. Серед численних сестер милосердя лише одиниці удостоювалися таких нагород — і Катерина була серед них.
Після завершення війни її, як Георгіївську кавалерку, запросили на імператорський бал у Петербурзі. Саме там її покликав до танцю елегантний офіцер із засмаглим обличчям і розкосими очима — принц Чакрабонґсе Буванафа, син короля Сіаму Рами V.
Танець долі
За однією з версій, знайомство Катерини й Чакрабона сталося ще раніше — в салоні мадам Храповицької, де збиралася тодішня інтелектуальна й аристократична еліта. Чакрабон навчався в Петербурзі у Пажеському корпусі, був корнетом лейб-гвардії Гусарського полку та студентом Академії Генерального штабу. Він був одним із небагатьох іноземців, які стали частиною російського військового істеблішменту.
Та саме бал Георгіївських кавалерів у 1906 році став моментом, який офіційно відкрив історію їхнього кохання — історію, що змінила не лише життя Катерини, а й саму історію Сіаму.
Катерина Десницька: від коханки до принцеси Сіаму
Перші чотири роки її стосунків із принцом Чакрабонгсе Буванафою Катерина Десницька не мала жодного офіційного статусу. В очах королівського двору вона була лише коханкою — іноземкою, слов’янкою, християнкою, та ще й жінкою без знатного походження. Мезальянс із нею суперечив усім традиціям сіамської монархії. Навіть народження у 1908 році їхнього сина — Чули Чакрабона — не змінило позицію короля Рами V, батька принца: Катерину відмовлялися визнавати як невістку.
Однак молоді закохані не корилися ані тиску, ані відстані. Після народження Чули Чакрабон забрав Катерину спочатку до Одеси, а згодом до Стамбула, де пара таємно обвінчалася в православному храмі. Їхній шлях пролягав через Туреччину, Єгипет і Сінгапур, де родина мешкала в розкішному палаці Парускаван — подарунку для принца.
Офіційна принцеса
Лише після смерті Рами V ситуація змінилася. Новий король — Рама VI, старший брат Чакрабона, — поставився до ситуації гуманно й з розумінням. Він офіційно визнав шлюб Чакрабона і Катерини, надав їй титул принцеси Сіаму вищого рангу, а маленького Чулу визнав як повноправного члена королівської родини. Чакрабона ж призначили начальником Генерального штабу й керівником Військової академії Сіаму — що фактично зробило його другою особою в державі після монарха.
У 1911 році подружжя прибуло з офіційним візитом до Києва — на батьківщину Катерини. Це був особливий візит, під час якого українка, яка ще не так давно ходила Фундуклеївською гімназією, вже носила титул Її Високості принцеси Сіаму.
Розбиті серця Сіаму: Катерина, принц і його племінниця
Після дев’яти років офіційного шлюбу Катерина Десницька подала на розлучення з принцом Чакрабонгсе. Причина — особиста і болюча: її чоловік закохався в іншу жінку. Й не в кого-небудь, а в юну принцесу Чаваліт, свою двоюрідну племінницю, що належала до королівського роду. У Сіамі багатоженство залишалося нормою, і принц відкрито запропонував Катерині прийняти цю традицію — залишитися його законною дружиною, погодившись на співіснування з новою обраницею.
Горда волинська дворянка на це не пристала. Вона твердо відмовилася від ролі «першої дружини», не захотіла ні титулу, ні значного утримання. Натомість обрала свободу, офіційно оформила розлучення та погодилась лише на символічні аліменти. Найбільшою втратою став син — маленький Чула Чакрабон, якого Катерині не дозволили забрати. Його, спадкоємця сіамського престолу, залишили при дворі. З роками він так і не зміг пробачити матері від’їзду й розлучення з батьком, до самої своєї смерті у 1963 році відмовлявся з нею спілкуватися.
Новий шлюб і нові війни
Після розлучення Катерина переїхала до Шанхаю, де мешкав її брат — український дипломат. Там вона працювала в Червоному Хресті, придбала невеличкий будинок і здавала частину помешкання квартирантам. Один із них — американський електрик Ґарі Клінтон (не пов’язаний із Білом Клінтоном) — почав залицятись до українки. Його доброзичливість і підтримка в час самотності поступово переросли в почуття. Катерина вдруге вийшла заміж.
Коли почалася японсько-китайська війна, подружжя емігрувало до США — на батьківщину Ґарі. Але цей шлюб теж виявився не вічним: після кількох років спільного життя Катерина й Ґарі розлучились.
Смерть принца і несподівана спадщина
Тим часом Чакрабонгсе марно намагався узаконити свої стосунки з Чаваліт. Через кровну спорідненість шлюб був заборонений, проте їм дозволили співмешкання. Вони прожили разом лише два роки — у 1920-му принц раптово помер від запалення легенів у віці 37 років.
Катерина приїхала до Бангкока на похорон — як з особистих міркувань, так і згідно з вимогами дипломатичного протоколу. Там вона дізналася: усю свою власність покійний залишив Чаваліт. Але новий король — брат Чакрабона, Рама VI — вирішив інакше: він розділив спадок між трьома найближчими людьми покійного — коханкою, законною колишньою дружиною Катериною та її сином Чулою.
Останні роки в Європі
Повернувшись до США, Катерина прожила ще кілька років із другим чоловіком, а потім остаточно розлучилась. Після Другої світової війни вона переїхала до Парижа, де жила її сестра. Її син, вже дорослий Чула Чакрабон, навчався тоді в Лондоні, але, на жаль, не бажав поновлювати зв’язки з матір’ю.
Катерина прожила гідне, насичене життя. Але, як це часто буває у долях сильних жінок, перемоги й слава перепліталися з втратою та самотністю.
Британські нащадки принцеси Сіаму
Катерина Десницька прожила довге, насичене життя і відійшла у вічність у Парижі у віці 74 років. Причиною смерті став серцевий напад. Попри всі зусилля, вона бачилася зі своїм сином Чулою лише кілька разів після війни. Їхні стосунки залишилися прохолодними, хоча Катерина до останніх днів зберігала про нього пам’ять і тепло.
Чула Чакрабон здобув освіту у Кембриджському університеті. Його ніжно називали «маленьким принцом», він офіційно мав титул Мом Чао — Ясновельможного, і, хоча не був допущений до лінії спадкування трону, користувався підтримкою та любов’ю королівської родини. Втім, юнак прагнув більшого — реалізувати себе не лише як нащадка славетного роду, а як особистість.
Чула оселився в Європі, працював у Лондоні — зокрема на радіо — й написав велику дослідницьку книгу про історію сіамської династії Чакрі. Одружився з британкою Елізабет Хантер, і в 1956 році в них народилася донька — Наріса Чакрабон. До речі, Чула пережив матір усього на чотири роки — він помер у 1963-му.
Спадкоємці Катерини Десницької у XXI столітті
Маленька Наріса бачила свою бабусю Катерину лише раз у дитинстві, проте завжди виявляла глибокий інтерес до її історії й до спадку роду Чакрабонгів. Вона не раз давала інтерв’ю про своє сіамське коріння, відкрито говорила про історію свого роду, захоплено ділилася сімейними архівами — й таким чином зберегла пам’ять про українку, яка стала принцесою.
Нариса має сина — Уго (або Хюго) Чакрабонгсе Леві, правнука Катерини Десницької. Уго — відомий британський музикант, але ще більше прославився на історичній батьківщині свого прадіда — в Таїланді. Саме він створив пісню Bread and Butter, що стала саундтреком до західного серіалу Castle.
Сьогодні Уго Чакрабонгсе 38 років, він гастролює країнами Азії, одружений, виховує двох дітей — доньку і сина. Так нащадки старого волинського роду Десницьких живуть, творять і продовжують історію — вже не в Луцьку чи Києві, а у світі, який колись здавався Катерині далеким і казковим.
Катерина Десницька — одна з тих, хто прославив Україну далеко за її межами. Її шлях — лише одна з багатьох неймовірних історій. Дізнайтеся більше в нашій статті про Анну Дольську — ще одну українку, яка змінила світ.
