Переклад статті – спеціальний коментар колишнього головнокомандувача Збройних сил України для Інституту Східного флангу, Генерала Валерія Залужного, посла України у Великій Британії, головнокомандувача Збройних сил України у 2021–2024 роках. Безпека Європи ґрунтується на одностайності та волі до дії.
Як почалася війна в Україні?
Війна в Україні є результатом цілої низки помилок у зовнішній політиці, що проводилася з моменту здобуття незалежності. З початку 90-х років наші власті декларували так звану багатовекторну політику. Київ прагнув підтримувати добрі відносини як із Заходом, так і з Росією, щоб отримувати вигоди з обох напрямків. Ця політика в кінцевому підсумку привела державу до великого нещастя і довгий час не давала їй можливості протистояти зовнішнім впливам. Водночас вона приносила економічні вигоди як від Європи та США у вигляді кредитів та інвестицій, так і від Росії – у вигляді пільгових цін на газ та доступу до ринків. Натомість Кремль систематично розбудовував свій вплив над Дніпром. Він надавав підтримку лояльним політичним партіям та окремим лідерам. Використовував енергетичні ресурси, російськомовне середовище та інвестиції в стратегічні підприємства для політичних цілей. З українських засобів масової інформації широко поширювалася російська пропаганда.
Однак найбільшою помилкою, безсумнівно, було недооцінення Росії та надмірна довіра до гарантій безпеки, закріплених у Будапештському меморандумі. Жодна з великих держав не прийшла на допомогу, коли в 2014 році вибухнула війна. Світ обмежився накладенням санкцій на Росію. Це свідчить про те, що міжнародні угоди, не підкріплені конкретними інструментами безпеки, є просто порожнечею. Порожнечею, яку, безсумнівно, заповнить війна, яка шукає собі простір.
Сьогодні ми згадуємо Україну саме через ситуацію, в якій опинилася наша країна на четвертому році повномасштабної війни, війни, якої людство ще не бачило в XXI столітті. Важко сказати, чи станеться це з іншими країнами, крім України. Одне ясно: Росія мілітаризується, її економіка працює в режимі війни, а суспільство годують пропагандою. Варто задуматися, дорогі сусіди, що вона робила у вас вчора. Чим вона займається сьогодні – необхідно з’ясувати. Росіяни на даний момент не бачать жодних причин, чому вони повинні зупинитися. Війна в центрі Європи торкнулася не тільки кожного українця. У ритмі гучних звуків старого порядку, що руйнується, війна стала глобальною і ось-ось постукає у двері сусіда. Сусіда, який живе з нами на одному тісному поверсі, званому Європою. Саме про неї йтиметься – про Європу як сусіда у глобальній війні.
На четвертому році війни можна з упевненістю сказати, що процес, який розпочався в лютому 2022 року, привів, як і кожна велика війна, до краху ідей і теорій, на яких ґрунтувалася суть поняття миру. Комусь здавалося, що він все знає. Хтось вважав «занепокоєння» панацеєю. Всі були глибоко розчаровані. Кожен, хто мав якийсь стосунок до цієї війни, хоча б у ролі спостерігача, побачив те, чого не планував і не очікував. Дехто досі, переживаючи агонію розчарування власними ілюзіями, стверджує, що все, що відбувається, стосується саме цих ілюзій. Те, що для одних викликає смуток і біль, для інших залишається сухою хронікою. Тим часом, без сумніву, це вир подій, який назавжди змінить світ.
Наслідки війни для Європи
Що сьогодні відбувається в цьому виру, який за мовчазною згодою вже неіснуючого старого порядку набирає обертів?
В ніч з 27 на 28 вересня 2025 року проти України було застосовано 552 безпілотні літальні апарати, щонайменше дві балістичні ракети та щонайменше 31 маневрену ракету. В ніч з 6 на 7 вересня було зафіксовано рекордне використання засобів повітряного нападу – аж 776 одночасно. Нещодавно близько двох десятків російських дронів влетіли до Польщі, з яких три або чотири були збиті за допомогою дуже дорогих ракет.
Кілька днів по тому російські літаки спокійно увійшли в повітряний простір Естонії. Їх супроводжували два найсучасніші італійські винищувачі НАТО F-35, які піднялися з авіабази, розташованої за 50 км від Таллінна.
Незабаром «The Telegraph» красномовно описав реакцію НАТО: «Італійці розпочали стандартну процедуру перехоплення, помахуючи крилами. У відповідь росіяни похитали своїми. Тоді один з пілотів підняв руку і дружньо помахав. Протягом наступних 12 хвилин італійські пілоти супроводжували росіян аж до російської анклави Калінінград – безпрецедентно довгий час для вторгнення в повітряний простір НАТО», – йдеться в статті.
Ми зробимо простий висновок, поєднавши лише ці події з виром тотальної війни. Поки Європа розмірковує, чи була її реакція достатньо рішучою, росіяни випускають чергові тисячі дронів. А українці, які борються за власне виживання, виграють час для своїх сусідів. Час, щоб насамперед позбутися ілюзій.
Ще раз повторю, чотири роки військових дій принесли революцію у військовому ремеслі. Вже зараз можна з упевненістю говорити про народження нового типу війни і про радикальні зміни у військовому мистецтві на все XXI століття. Однією з головних особливостей такої війни є те, що жодна держава у світі не в змозі самостійно витримати нинішній рівень інтенсивності конфлікту і повністю задовольнити весь комплекс оборонних потреб.
Як забезпечити собі безпеку?
Ми повинні знайти відповіді на низку питань у контексті триваючої війни, щоб вижити. Перш за все, ми повинні забезпечити собі необхідні власні гарантії безпеки в майбутньому.
По-перше, чи має Україна сьогодні реальну можливість досягти необхідного рівня співпраці з Європою, щоб максимально задовольнити потреби сьогоднішньої війни?
У цьому контексті в програмі такого виживання нас цікавить:
– Наскільки обґрунтовані надії на отримання військової допомоги у вигляді систем протиповітряної оборони та боєприпасів з Європи.
– Чи можемо ми розраховувати найближчим часом на доступ до фінансових ресурсів для розвитку власної оборонної промисловості.
– Наскільки реальним є отримання доступу до унікальних європейських наукових і виробничих технологій, у тому числі супутникових.
– Наскільки можливим є швидке організування нашого виробництва та його масштабування на території Європи.
По-друге, чи Європа, інтенсифікуючи зусилля з трансформації оборонної політики, дійсно прагне побудувати нову архітектуру безпеки? Чи є в ній місце для України?
У цьому місці, з огляду на власний досвід, варто звернути увагу на такі питання:
– Чи існує політична воля до проведення радикальних змін у безпековому ландшафті Європи?
– Чи бачимо ми ознаки створення Європейських збройних сил як основи бойової спроможності та майбутніх союзів?
– Наскільки реальна реформа та консолідація оборонної промисловості Європи?
– Наскільки реальним сьогодні видається задоволення нагальних потреб України в рамках реформи оборонної промисловості Європи?
Незважаючи на незліченні дискусії, що відбувалися на різних форумах як в Україні, так і в Європі, та затримки з ухваленням чергових пакетів санкцій, на сьогодні ми маємо лише один програмний документ, який був розроблений на європейському рівні.
Мова йде про «Спільну Білу книгу з питань європейської оборони – Готовність 2030», оприлюднену Високим представником Європейського Союзу із закордонних справ і політики безпеки 19 березня 2025 року.
Звичайно, цей документ є також реакцією на роботу групи європейських експертів під головуванням Маріо Драгі (колишнього президента Європейського центрального банку), які у вересні 2024 року підготували комплексний документ під назвою «Майбутнє європейської конкурентоспроможності».
Уперше в цьому документі було зосереджено увагу на необхідності стратегічної автономії Європи в умовах зростаючої конкуренції, зокрема з боку Сполучених Штатів.
Окрім опису проблем, з якими стикається Європейський Союз, звіт Драгі містить план дій і пропонує негайно вжити ряд конкретних заходів, з особливим акцентом на координації в галузі європейської оборонної промисловості.
У цьому контексті презентація концептуального документа «Спільна біла книга з питань європейської оборони – Готовність 2030» комісаром з питань оборони та космічного простору Андрюсом Кубілюсом є саме відповіддю на зазначені проблеми. Дійсно, Біла книга визначає як загрози та виклики, з якими зараз стикається Європа і які будуть зростати в майбутньому, так і напрямки їх нейтралізації шляхом розвитку європейського сектору безпеки та оборони.
Цей документ, написаний вже під тиском війни, ймовірно, мав на меті переконати Європу в тому, що вона здатна захистити себе.
Наразі цей офіційний матеріал залишається для нас, мабуть, єдиним орієнтиром, що дозволяє хоча б уявити собі форму майбутньої європейської безпеки, яка, звісно, базується на зміцненні європейської оборонної промисловості.
Надзвичайно складна ситуація, з якою ми зараз маємо справу в Україні, та мій власний досвід дають мені право поглянути на безпеку Європи саме з практичної точки зору, в тому числі з військової. Головною метою, звичайно, є визначення, чи зможе Україна у війні на знищення без застережень розраховувати на Європу – якщо не як на союзника, то принаймні як на надійного партнера. Другим і не менш важливим для нас питанням є визначення, чи розуміє Європа необхідність створення нової архітектури безпеки саме на європейському континенті.
З цією метою нагадаю слова одного класика військової стратегії. На початку XX століття він писав: «… у сучасній реальності мир як такий є насамперед результатом насильства і підтримується насильством. Кожна державна межа є результатом війни, а контури всіх держав на карті знайомлять нас зі стратегічним і політичним мисленням переможців, а політична географія і мирні договори також є стратегічним уроком…».
Отже, з огляду на стратегічні уроки, які ми отримали в Україні, ведучи війну з найбільшою державою на континенті, зазначу, що саме визначення безпеки та її безумовне досягнення ґрунтується на досить простих поняттях, які не змінюються з плином часу, а що найважливіше – були підтверджені нашою війною.
По-перше – політична воля і готовність вжити практичних, у тому числі непопулярних, заходів для забезпечення безпеки. Таку політичну волю продемонстрував Вінстон Черчилль (1874-1965), британський політик, прем’єр-міністр Великої Британії в 1940-1945 і 1951-1955 роках, який є ключовою фігурою часів Другої світової війни. Сьогодні виникає природне запитання: наскільки громадяни держав-членів ЄС та їхні політичні еліти готові надати пріоритет питанням оборони, якщо це означатиме, наприклад, погіршення економічного добробуту?
По-друге, добре навчені та оснащені сучасним військовим обладнанням збройні сили, що діють на основі сучасних доктрин. Ці збройні сили також повинні бути організовані в чітку ієрархічну структуру, засновану на єдиній системі командування та бойовій доктрині. Навіть у наших умовах, де централізоване підпорядкування оборонних сил закріплено в законі, не завжди було достатньо часу для спільної стандартизації в питаннях озброєння, підготовки та бойових дій.
По-третє – оборонна промисловість. Це один з важливих компонентів, який визначає готовність збройних сил реалізувати свої можливості в сфері забезпечення безпеки. З огляду на наш досвід, слід розуміти, що в глобальному масштабі оборонна промисловість залежить від таких параметрів:
1. Доступність сировини, насамперед для виробництва боєприпасів. Особливо важливо встановити, чи маємо ми компоненти, наприклад, для виробництва пороху, який є необхідним складовим вибухових речовин. Як відомо, основою його формули є нітроцелюлоза. Її можна отримати після переробки целюлози з промислового конопель, бавовни та деревини. Ми повинні вирішити, чи будемо ми збільшувати посіви цих рослин, чи підемо в бік кооперації? А як ми вирішимо питання чіпів і напівпровідників, які сьогодні виробляються в зовсім інших регіонах світу?
2. Доступність технологій, інфраструктури (підприємств і транспорту), які можуть бути розширені та реорганізовані з метою досягнення максимального виробництва саме в інтересах оборони. Така інфраструктура повинна бути політично та економічно охоплена єдиними стандартами та ланцюгами постачання. Це може, наприклад, зашкодити національним урядам, які формують свої доходи та бюджети саме за рахунок такої інфраструктури.
3. Робоча сила в достатній кількості та з відповідною кваліфікацією, щоб задовольнити потреби всіх галузей промисловості. Достатня кількість та кваліфікація, особливо в галузі передових технологій, матимуть вирішальне значення для реалізації будь-яких виробничих програм та замовлень.
4. Знову ж таки, політична воля, щоб за допомогою примусу, пропаганди та закликів до виконання громадянського обов’язку заохотити цивільне населення не тільки до певних обмежень, але навіть у майбутньому до жертв, навіть якщо вони є нестерпними.
Тому на цей перший системний документ слід дивитися виключно з стратегічної точки зору, особливо в перспективі не тільки сьогодення, але й необхідної далекоглядності. Війна в Україні, перегляд ролі Сполучених Штатів у забезпеченні європейської безпеки та розвиток бойових можливостей збройних сил Росії, що виходять за межі потреб поточної війни, повинні формувати виключно реалістичне бачення майбутньої архітектури безпеки.
Однак, аналізуючи цей документ, дивлячись на нього з нашої та європейської перспективи, слід констатувати, що для досягнення його головної мети задекларованого розподілу фінансових коштів явно недостатньо. На жаль, Європі потрібні як політична воля, так і час.
Говорячи конкретно про політичну волю як головний двигун такого прогресу, слід усвідомлювати, що успіх будь-яких ініціатив залежатиме від політичної волі всіх 27 держав-членів. Ці держави пройшли надзвичайно складний шлях до членства, однак мають різні пріоритети, ресурси та оцінку загроз. Саме тому, ймовірно, у Білій книзі постійно підкреслюється, що оборона залишається прерогативою окремих держав і питанням одностайності, як це передбачено Договором про Європейський Союз. Час покаже, чи не стане це фактором уповільнення або блокування ключових оборонних проектів. Однак реалізація основного принципу централізованого підходу до формування власної безпеки за такого припущення, безумовно, неможлива.
У сфері виробничої бази також відкривається широке поле для роботи. Слід зазначити, що, згідно з вищезгаданим звітом Драгі, понад 60% європейських закупівель у сфері оборони здійснюється в Сполучених Штатах. Так виглядає ситуація на даний момент. Однак давайте подивимося ширше – роздроблена між окремими країнами промислова база оборонного сектору потребуватиме політичної волі та часу, щоб досягти відповідного масштабу. Говорячи про працівників, слід пам’ятати про прогресивне трудове законодавство, яке не дозволяє нехтувати умовами праці. Важко сказати, чи маємо ми зараз достатню кількість фахівців і де буде організовано їхнє навчання.
Ми добре розуміємо, хто зараз працює на європейських заводах. Легко передбачити, як це вплине на зростання виробничих потужностей. Звичайно, говорячи про підготовку до «не Другої світової війни», Біла книга також заявляє про прагнення до лідерства в галузі штучного інтелекту, квантових технологій, гіперсоніки та робототехніки. Однак за рівнем інвестицій, людських ресурсів та зрілості всі ці галузі в Європі на багато років відстають від США та Китаю. Очевидно, що досягнення таких амбітних цілей до 2030 року є малореальним.
Слід зазначити, що головною причиною створення Європейського Союзу було прагнення миру і стабільності, стимулювання економічного розвитку через спільний ринок, а також підтримка демократії і спільних цінностей. Це супроводжувалося повною гарантією безпеки з боку Сполучених Штатів і НАТО. Тому логічно, що в самій Європейській Союзі зараз відсутні чіткі механізми так званого примусу. В результаті відсутні підстави для реалізації політичної волі. Тому реалізація вимог, викладених у цьому документі, буде базуватися на «мотивації» та «заохоченні», без створення механізму обов’язковості. Це, звичайно, спонукає великі держави, такі як Франція, Німеччина та Італія, до подальшого розвитку національних проектів. Інші не отримають таких можливостей. Як це вплине на заявлені можливості інших національних збройних сил держав ЄС – поки що невідомо.
Аналізуючи реалізацію такого проекту, варто звернути увагу на те, що, незважаючи на визнання провідної ролі НАТО в галузі безпеки, ЄС розвиває оборонну співпрацю всередині Європи. Наприклад, через Кенсінгтонський договір між Великою Британією та Німеччиною, Аахенський договір між Німеччиною та Францією, оновлені Угоди Ланкастер-Хаусу між Великою Британією та Францією. Чи були ці угоди враховані в майбутній візії і яка, наприклад, роль Великої Британії, яка не є членом ЄС, але знаходиться на європейському континенті і зберігає власний потенціал?
Цей програмний документ вже був широко досліджений і проаналізований. Багатство заяв і формулювань, що містяться в ньому, дозволило широкому колу осіб в Україні знайти як переваги, так і недоліки цього документа. Для нас найважливішим залишається те, що, незважаючи на амбітні цілі, заявлені в сфері підтримки України, ймовірно, все це буде реалізовано без термінів і обов’язкових механізмів, а отже – без відповідних гарантій.
Як поведеться Захід?
У зв’язку з вищезазначеним, незважаючи на далекосяжні очікування, безпека Європи в її практичному розумінні залишатиметься залежною від Сполучених Штатів. Водночас, наголошуючи на співпраці, взаємодії та конкурентоспроможності оборонної промисловості, Біла книга надає широкі можливості для просування наших індивідуальних інтересів. Вона також відкриває шлях до рівноправного «вступу» України, держави, що не є членом ЄС, до майбутньої об’єднаної (під впливом Росії) оборонної промисловості. За відсутності обов’язкових механізмів наша діяльність буде зосереджена на просуванні на урядовому, діловому та експертному рівнях інтересів української оборонної промисловості як частини потенційно відкритого європейського ринку. Слід домагатися фінансів, технологій та виробництва у відносинах з кожною державою, яка нас цікавить, пам’ятаючи, що основою нашої сили є національні технології та власний досвід їх використання. Такий підхід не тільки сприятиме безпеці України, але й може зробити нашу оборонну промисловість джерелом економічного зростання – як це сталося в Ізраїлі та Південній Кореї.
Тому, незважаючи на рішучість європейських країн взяти на себе більшу відповідальність за власну безпеку, конкретні концепції нової оборонної архітектури, ймовірно, почнуть формуватися лише в майбутньому. Отже, на тлі пропозицій щодо консолідації оборонної промисловості та декларацій про колективні бойові можливості, Біла книга на період до 2030 року не передбачає головної мети – створення спільних військових структур в рамках ЄС та органів і структур, здатних ними керувати.
Все це свідчить про те, що, незважаючи на заяви, містяться в Білій книзі, про те, що ЄС буде готуватися до стримування зовнішньої збройної агресії і для цього держави-члени ЄС повинні мати у своєму розпорядженні повний спектр військових можливостей, досі залишається неясним, хто в ЄС буде відповідати за реалізацію спільних проектів, розбудову спільних можливостей, а також управління та використання цих можливостей, наприклад, в рамках спільних операцій або контролю повітряного простору за межами НАТО?
Говорячи конкретно про військові можливості, я також хотів би зазначити, що в нинішніх умовах їх можна отримати лише шляхом впровадження єдиної, комплексної системи трансформації в ряді областей:
– розробка та впровадження новітніх технологій;
– ґрунтовна реформа оборонної промисловості, що здійснюється в рамках суворої державної програми;
– логістика та закупівлі з урахуванням швидких і радикальних змін у потребах;
– управління процесами не тільки на полі бою, але й державними структурами з метою досягнення визначеної політичної мети;
– структури Сил оборони та Збройних сил як основних носіїв потенціалу;
– доктрин підготовки та використання всіх складових сил оборони.
У такому разі очевидно, що до 2030 року ЄС у забезпеченні власної безпеки покладатиметься виключно на НАТО і, відповідно, на Сполучені Штати. Тому говорити про стратегічну автономію Європи щодо Сполучених Штатів є zdecydowanie передчасним. ЄС, ймовірно, буде паралельно збільшувати частку власного озброєння, намагаючись насамперед збільшити обсяги виробництва, в тому числі спільного з Україною.
Формування нової європейської архітектури безпеки, ймовірно, до 2030 року не розглядається як пріоритетне завдання. А якщо і розглядається, то лише декларативно і з акцентом на зміну оснащення національних збройних сил держав Союзу. У зв’язку з цим у своїй зовнішній політиці ЄС зосередиться на збереженні нинішньої формули забезпечення власної безпеки, намагаючись насамперед утримати США в центрі своєї уваги.
Отже, включення України як повноправного гравця до майбутньої архітектури європейської безпеки не розглядається ні формально, ні по суті, за винятком часткового використання бойового досвіду та надання допомоги у війні з Росією, відповідно до стратегії уникнення війни шляхом підтримки сусіда, який вже воює.
Очевидно, що доки в Європі бракує елементів оборонної системи, єдиним шляхом до необхідної інтеграції України в європейську оборонну систему, насамперед протиповітряну та протиракетну, є продовження співпраці з НАТО та його членами, які мають спільні кордони з Росією або пам’ятають уроки минулого. Це майже єдиний спосіб обійти як політичні, так і інші блокади всередині ЄС, хоча такий крок несе з собою серйозні геополітичні ризики для держав-членів.
Проте, говорячи про готовність до війни як про головний фактор бойової спроможності, нагадаю, що досвід ведення нами війни показує:
– Війна може бути тривалою. А це повністю змінює підхід до самої організації Збройних сил.
– На поле бою з’явилися нові технології, освоєння яких вимагає не тільки заміни озброєння, але й радикальної зміни стратегії, доктрини та підготовки.
– Війна дійсно стала гібридною. Вона ведеться з безжальною жорстокістю як на лінії фронту, так і всередині країни, з використанням усіх можливостей держави, включаючи інформаційні.
– У сучасних конфліктах зросла і продовжує зростати роль приватного сектора, що вимагає абсолютно іншого підходу до відносин між державою і бізнесом. Виникає так зване державно-приватне партнерство, яке передбачає допуск підприємців і іноземного капіталу не тільки до виробництва, але й до проектування озброєння та військової техніки.
– В умовах війни на знищення величезне значення мають кадри. Їх підготовка та освіта стають вирішальними. Це стосується не тільки управління військовими діями, але й оборонного сектора, де в умовах інтеграції наукових центрів і виробництва необхідна також інтеграція університетів і, наприклад, проектних бюро.
– Гарантією успіху бойових дій є ефективна логістика та матеріально-технічне забезпечення. Саме вони стають пріоритетними завданнями у війні на знищення. На жаль, ці проблеми неможливо вирішити лише шляхом підтримки транспортних коридорів. Важливо також пам’ятати, що основою логістики є безперебійне постачання, в тому числі електроенергії, яку, як відомо, потрібно не тільки захищати, але й обороняти. Відсутність цієї електроенергії має болісні наслідки як для цивільної інфраструктури, так і для населення. Це комплекс заходів, в яких не можна обійтися без участі військових.
Висновок: європейська безпека, незалежно від цілей, заявлених у документі, як і раніше, буде залежати виключно від наполегливості України та її збройних сил, а також від майбутнього реального партнерства.
Передбачається, що побудова нової архітектури європейського континенту займе більше п’яти років, які супроводжуватимуться як інерцією, пов’язаною з надією на збереження прийнятного способу життя, так і подоланням бар’єрів у демократичному суспільстві.
Я також хотів би додати, що протягом майже чотирьох років війни в Україні Росія систематично вчиться краще воювати. Вона вже створила нову армію, яка збирає, аналізує та негайно впроваджує бойовий досвід. Все це увінчується розробкою нових доктрин і навчальних програм. Національний склад полонених, які потрапляють до рук Збройних сил України, також може свідчити про передачу цього унікального досвіду таким країнам, як Китай, Іран і Північна Корея. А це, в свою чергу, вказує на неминучу, широкомасштабну реформу збройних сил Російської Федерації як під час війни, так і, можливо, в післявоєнний період.
З огляду на тенденції науково-технічного прогресу в умовах сучасних військових дій та завершення створення принципово нової доктрини ведення війни, така реформа, очевидно, буде завершена не пізніше 2030 року. Це будуть збройні сили роботів, автономних систем та штучного інтелекту, поєднані досвідом та вже чинними доктринами. А найголовніше – вони зможуть масштабувати свої нові можливості до необхідного рівня. Це буде нова гонка озброєнь за право контролю над системою глобальної безпеки. Вже сьогодні неважко передбачити учасників цієї нової гонки озброєнь. Це точно не будуть ті, хто хоче лише вигідно переозброїтися. Я не бачу цього всього в структурах армії НАТО, які, як видається, будуть готові до війни з арміями, яких вже не існує.
Дивлячись у минуле, здається, що ще однією проблемою наших попередніх лідерів було відкладання непопулярних заходів на користь короткострокової популярності та популістських обіцянок.
Звичайно, щоб прискорити інституційну оборонну готовність у демократичному суспільстві, необхідно вести діалог саме з цим суспільством. Хто першим розпочне цей діалог – європейські уряди чи російська армія – залежить від нас самих і наших партнерів.
Тільки наша спільна робота дозволить Україні поділитися не тільки своїм болем, але й своїм унікальним досвідом ведення війни, що допоможе країнам ЄС якнайшвидше вдосконалити свої оборонні стратегії, і не тільки в галузі оборонно-промислового співробітництва.
Джерело: wschodniaflanka.pl/jak-uniknac-wojny-gen-zaluzny-dla-instytutu-wschodniej-flanki/
