Тетяна Яблонська — одна з найвизначніших постатей українського живопису, чиї роботи можна побачити в музеях по всьому світу. Вона все своє життя присвятила мистецтву, не лише створюючи картини, а й передаючи свій досвід наступним поколінням художників. Її твори неодноразово отримували престижні державні премії, а сама художниця мала честь брати участь у міжнародних виставках. Проте за часів радянської влади її картини знімали з експозицій, а вона втрачала посади через свою вільнодумність. На початку 1990-х вона пережила чергове забуття, але вже через 10 років мала звання «Герой України».
Маленька художниця у великій творчій родині
Важко уявити, що Тетяна Яблонська могла вибрати інший шлях, адже вона народилася в родині, де мистецтво було повітрям, яке вдихали всі. Її батько — художник-графік, згодом хранитель картинної галереї та вчитель малювання, а мати — вчителька французької мови. Родина Яблонських була надзвичайно творчою: батьки активно залучали дітей до мистецтва, і навіть існувала власна традиція — створення «журналу» «Цвіркун», де Тетяна з братом і сестрою записували свої оповідання та малювали. Вихідними днями вся родина відвідувала музеї, де батько, захоплено розповідаючи про художників, показував своїм дітям картини великих майстрів.
Навчання для дітей також було унікальним — школу вони не відвідували. Мати вчила французької, а батько — математики. Таке середовище, де кожен був творцем, визначило подальший шлях Тетяни.
З дитинства їй довелося кілька разів змінювати місце проживання. Родина спершу оселилася в Одесі, потім переїхала до Кам’янця-Подільського. Батьки мріяли про еміграцію, але обставини не дозволяли цього здійснити. Одного разу їм пообіцяли допомогу у перевезенні за кордон, але замість порятунку залишили напризволяще в лісі. Лише побоюючись доносу, Яблонські вирішили швидко змінити місце проживання і оселилися в Луганську, де Тетяна й почала реалізовувати свої перші творчі кроки.
Малюнки, які народжувалися з фотографій
Тетяна Яблонська почала свій творчий шлях у 1933 році, вступивши до Київського художнього технікуму, а згодом стала студенткою факультету живопису Київського художнього інституту. Тут її наставником і головним учителем став Федір Кричевський — видатний український художник, перший ректор цього закладу. Після війни Кричевського позбавили посади, він опинився у скрутному матеріальному становищі, голодував. Тетяна не залишила його в біді: вона часто відвідувала, приносила продукти та намагалася допомогти з роботою. Незабаром вона почала працювати в його майстерні, і згодом саме тут одна з її доньок продовжить малювати.
Студентські роки стали для Тетяни не лише періодом навчання, а й великих змін у її особистому житті. Вона познайомилася зі своїм першим чоловіком — Сергієм Отрощенком. Однак їхнє щастя було коротким: швидка мобілізація чоловіка на фронт, а Тетяну евакуювали в іншу місцевість. У цьому новому, тяжкому світі вона працювала в полі, а у вільні моменти малювала портрети загиблих чоловіків, виконуючи їх за старими фотокартками односельчанок.
Після закінчення війни, у 1944 році, Тетяна повернулася до Києва, де почала викладати в своєму колишньому навчальному закладі. Робота на землі позначилася на її фізичному стані — рука не відчувала пензля, і художниця довго відновлювала свої навички. Коли ж Тетяна почала знову малювати, її картини потрапили на виставки, але цей період також приніс і особисті труднощі — чоловік подає на розлучення.
У 1950-х роках Тетяна одружується вдруге, цього разу з художником Арменом Атаяном. Разом вони створять нову родину, і згодом на світ з’явиться їхня донька. Життя Тетяни Яблонської, переповнене творчими пошуками та переживаннями, стало яскравим прикладом того, як мистецтво може бути як втіленням особистої боротьби, так і засобом зцілення. Всі три доньки Тетяни Яблонської стали художницями.
Мистецтво, що бореться за своє місце
Одна з найвідоміших картин Тетяни Яблонської, «Хліб», народилася ще у 1948 році, коли художниця задумала зобразити важливу для українців тему — працю людей на землі. Уже через два роки цей твір експонується на численних міжнародних виставках, а в 1958 році здобуває бронзову медаль на Всесвітній виставці в Брюсселі. Визнана класика, «Хліб» стає еталоном українського реалістичного живопису XX століття, і його зображення потрапляють на поштові марки та листівки. Для створення цієї роботи художниця зробила понад 300 ескізів, і коли картина була завершена, гонорар за неї вона витратила на сукні та моторний човен.
Однак до того, як «Хліб» став символом, роботи Яблонської не раз потрапляли під критику: її творчість часто засуджувалась через «пристрасть до імпресіонізму», а деякі з її картин знімали з виставок. Відчуваючи обмеження в художній свободі, вона продовжувала працювати, створюючи нові серії, зокрема присвячені дітям — «Дівчина з сачком», «За книгою», «Влітку».
Наприкінці 1950-х років Тетяна стає депутатом Верховної Ради та членом Правління Спілки художників України. Її роботи набувають міжнародного визнання, і їх експонують в Італії, Іспанії, Великобританії та інших країнах.
Проте нова творчість Яблонської також не була сприйнята безперешкодно. Картина «Життя продовжується», натхненна поїздкою до Закарпаття, викликала незадоволення чиновників, які вимагали прибрати її з виставки. Це полотно, на якому зображена стара хата та бідно одягнені люди, звинувачували у «ганьбленні дійсності» та «українському націоналізмі». Після цієї публічної заяви Тетяну Яблонську позбавили посад і заборонили експонувати роботи.
Попри всі негаразди, художниця залишалася спокійною. Вона вірила, що труднощі можна подолати за допомогою позитивного настрою та відданості своїй справі. У 1969 році, разом з поетом Іваном Драчем, вона підготувала книгу з віршами та ілюстраціями, однак усі примірники були знищені за вказівкою влади ще до публікації.
Тетяна Яблонська неодноразово ставала об’єктом політичного тиску, але її творчість вистояла — її картини стали символом українського мистецтва, яке попри заборони, залишило важливий слід в історії.
Відродження через мистецтво: шлях до визнання
Наприкінці 1970-х років Тетяна Яблонська повертається на мистецьку арену з новим полотном – «Льон», і це знову привертає увагу до її творчості. Художницю поновлюють на її посадах, її роботи знову експонуються на виставках, а в 1982 році вона отримує почесне звання «Народний художник України». Проте зміни в її творчому процесі також не забарилися — від зображення життя простих людей Яблонська почала звертатися до пейзажів та натюрмортів, переходячи від олійних фарб до пастельних крейд.
Її рідні згадують, що Тетяна була людиною з сильною емоційною природою — імпульсивною, що часто говорила те, що думала, але потім переживала через свої слова. Водночас вона не шкодувала за сказаним. Під час роботи над картинами, коли щось не виходило, Яблонська могла «покарати» полотно, проткнувши його пензлем і назвавши «неслухняним». Але найбільше її творчість процвітала в моменти натхнення — тоді навіть її оточення мусило підкорятися вказівкам. Наприклад, одного разу, побачивши свою доньку на вулиці в жовтій куртці, художниця наказала їй принести полотно, бо вже уявила картину і прагнула зафіксувати цей момент на портреті.
Майстриня, яку часто називають «обличчям України», залишила незабутній слід у національному мистецтві, а її творчість була гідно оцінена державою. У 1997 році Тетяна Яблонська стала «Художником року» за версією ЮНЕСКО, а вже в 1998-му отримала престижну премію імені Тараса Шевченка, підкріпивши своє безсумнівне місце в історії українського мистецтва.
Тетяна Яблонська: Мистецтво, що змінює життя
- Своєю найбільш улюбленою роботою Тетяна Яблонська вважала полотно «Льон», над яким працювала цілих чотири роки. Вона багато часу проводила на натурі, на полях біля села Седнів Чернігівської області. Цю картину вона називала «вистражданою», і кожен штрих був для неї важливим. Інший відомий твір — «Ранок», на якому художниця зобразила свою старшу доньку Олену. Цікаво, що майбутній зять Яблонської, бувши дитиною, закохався в образ дівчини з цієї картини, і лише кілька років по тому вони зустрілися в реальному житті. Так один витвір мистецтва став частиною історії їхньої родини. Хоча сама художниця не була прихильницею цього полотна і навіть називала його «антиживописним», розчарувавшись у роботі, вона зламала пензлі, якими його малювала.
- У дитинстві Тетяна часто загадувала бажання, спостерігаючи за зірками що падають — стати великою художницею. І вона дійсно досягла цієї мети, віддаючи мистецтву всю свою енергію і час. Перша персональна виставка Тетяни відбулася ще під час навчання в університеті, і це стало безперечним визнанням її таланту. Тоді не кожен студент міг похвалитися таким досягненням.
- Відома майстриня походила з родини художників, і її життя також було тісно пов’язане з мистецтвом. Обидва її чоловіки були художниками, а три її доньки — теж стали частиною світу живопису, захопившись творчістю матері.
- Тетяна Яблонська була не лише великим художником, але й чудовою господинею. Її коронною стравою були голубці з виноградним листям, а серед захоплень — йога і голодування. Вона виховувала дітей в атмосфері творчості: у їхньому домі не було готових іграшок — малеча створювала їх власноруч з підручних матеріалів. Разом з дітьми Тетяна виготовляла прикраси для ялинки з паперу і водила їх до театру. Вона також навчала дітей основам живопису, розвиваючи їхні художні здібності з самого дитинства.
- На честь цієї великої мисткині у Києві була названа вулиця, а Національний банк України випустив пам’ятну монету номіналом 2 гривні, присвячену Тетяні Яблонській. У 2001 році художниця отримала найвищу нагороду країни — звання «Герой України», підтверджуючи своє безсумнівне місце в історії українського мистецтва.
