Більшість людей, хоча й не всі, хочуть, щоб ця війна закінчилася якомога швидше.
Але на яких умовах?
Саме в цьому питанні думки розходяться.
Сполучені Штати
Військові цілі президента Дональда Трампа залишаються дещо неясними: вони, здається, коливаються між простим обмеженням ядерної програми Ірану, капітуляцією перед усіма вимогами США та Ізраїлю і повним крахом режиму Ісламської Республіки.
Наразі Іран ані не капітулював, ані не зазнав краху.
Однак його збройні сили були серйозно ослаблені 16 днями безперервних точних бомбардувань.
Непрямі переговори між США та Іраном у Женеві в лютому, за посередництва Оману, давали прогрес у ядерному питанні.
Оманці заявляють, що Іран був готовий піти на значні поступки, які б дали вагомі гарантії того, що Тегеран не прагне отримати ядерну зброю.
Те, що Іран не був готовий обговорювати, — це обмеження або скасування своєї програми балістичних ракет, а також своєї підтримки проксі-груп у регіоні, таких як хусити в Ємені чи «Хезболла» в Лівані.
Трамп попереджає, що НАТО чекає «дуже погане» майбутнє, якщо союзники не допоможуть забезпечити безпеку в Ормузькій протоці
В ідеальному для Вашингтона та багатьох його союзників світі ця війна закінчиться падінням режиму аятол, на зміну якому швидко прийде мирний, демократично обраний уряд, що більше не становитиме загрози ні для свого народу, ні для сусідів.
Однак станом на понеділок жодних ознак такого розвитку подій не спостерігається.
Наступним найкращим результатом для США було б, якби сильно пошкоджена Ісламська Республіка змінила свою поведінку, припинила жорстоке поводження зі своїми громадянами та припинила підтримку радикальних міліцій у регіоні.
Знову ж таки, це виглядає малоймовірним після того, як Іран обрав своїм новим верховним лідером людину, яка, найімовірніше, дратуватиме Вашингтон, — Моджтабу Хаменеї, сина його покійного попередника-прихильника жорсткої лінії, аятоли Алі Хаменеї.
Зі зростанням світових цін на нафту, частковим блокуванням Ормузької протоки та посиленням занепокоєння в країні щодо того, що Америка втягується в черговий дороговартісний конфлікт на Близькому Сході, на президента Трампа буде чинитися дедалі більший тиск, щоб він припинив цю війну.
Але йому буде важко представити це як щось інше, ніж провал, якщо режим у Тегерані виживе, не отримавши покарання та залишаючись непокірним.
Іран
Іран хоче, щоб війна закінчилася якомога швидше, але не за будь-яку ціну — тобто не за умови, що це означатиме поступки всім вимогам Вашингтона.
Він усвідомлює, що, ймовірно, має достатньо «стратегічного терпіння», щоб пережити Трампа в цій війні, до того ж на його боці географічне положення.
Іран має найдовшу берегову лінію серед усіх держав Перської затоки і здатний безкінечно загрожувати судноплавству — яке в звичайний час перевозить близько 20% світових запасів нафти — під час проходження вузької перешкоди в Ормузькій протоці.
Заклик президента США до країн прийти на допомогу в подоланні наслідків війни, яку він розпочав спільно з Ізраїлем, зустрічається з неохотою.
Велика Британія, Європа та інші країни побоюються наражати свої військово-морські сили на небезпеку, супроводжуючи комерційні судна через протоку, оскільки вони з самого початку не підтримували цю війну.
Офіційно Іран заявляє, що війна має закінчитися з залізною гарантією, що на нього більше не нападуть, а також вимагає військових репарацій за збитки на мільярди доларів, завдані авіаударами США та Ізраїлю.
Ймовірно, він розуміє, що не отримає ні того, ні іншого.
Але керівництву Ісламської Республіки Іран та Корпусу вартових ісламської революції (КВІР) потрібно лише пережити цей конфлікт, щоб представити його своєму народу та світові як перемогу.
Ізраїль
З трьох країн-учасниць конфлікту — США, Ірану та Ізраїлю — ізраїльтяни, здається, найменше поспішають завершити цю війну.
Вони прагнуть знищити якомога більше іранських запасів балістичних ракет, а також склади, центри управління, радіолокаційні станції та бази Корпусу вартових ісламської революції.
Звичайно, все це можна відбудувати, коли припиняться бойові дії, тому Ізраїль хоче, щоб Іран зрозумів: це обійдеться йому дуже дорого, а саме – що ізраїльські ВПС цілком здатні повернутися і знову бомбити ці об’єкти вже за кілька місяців.
Ізраїль розглядає іранські ракети та підозрілу ядерну програму як загрозу своєму існуванню.
Іран має – або принаймні мав до початку цієї війни – високорозвинену вітчизняну ракетну та безпілотну промисловість. (Він надав своєму союзнику Росії безпілотники «Шахед», які завдають ударів по Україні).
Іран також збагачує уран до 60% чистоти, що значно перевищує рівень, необхідний для цивільної атомної енергетики.
У сукупності уряд ізраїльського прем’єр-міністра Беньяміна Нетаньяху розглядає ці дві загрози як щось, з чим Ізраїль не може миритися.
Країни Перської затоки
Арабські держави Перської затоки — Саудівська Аравія, ОАЕ, Катар, Бахрейн, Кувейт та Оман — вважали, що зможуть ужитися з Ісламською Республікою, яка розташована просто за водою. Дотепер.
Вони розлючені тим, що, незважаючи на відмову підтримати цю війну проти Ірану, вони все одно майже щодня піддаються обстрілу з боку іранських дронів та ракет.
Лише за перші кілька годин цього понеділка міністерство оборони Саудівської Аравії повідомило, що перехопило понад 60 снарядів, спрямованих на її територію.
«Червона лінія перейдена», – сказав мені один із чиновників з Перської затоки. «Між нами та Тегераном немає жодної довіри, і після цього ми не можемо мати з ними нормальних відносин».
Джерело: www.bbc.com/news/articles/cgk2lm5znyro
