Ґео Шкурупій — український письменник, кіносценарист та журналіст. Представник напряму панфутуризму і, за власним визначенням, “король футуропрерій”. Шкурупій був новатором, критики називали його “вундеркіндом української літератури”. Писав вірші химерної форми й експериментував із дизайном обкладинок книг.
За своє недовге життя Ґео Шкурупій став одним з лідерів українського літературного авангарду 1920-х. Його життя у 34 роки обірвав сталінський терор і письменник став жертвою Розстріляного відродження.
Станція “Початок шляху”
Георгій Шкурупій народився 20 квітня 1903 року в молдовському місті Бендери, що тоді було в складі Бесарабської губернії. Його батьки, за фахом — машиніст залізниці та вчителька, згодом після народження сина вирішили перебратися в Україну, тож дитинство Георгія минуло на Поділлі. Удома Георгія називали Жорою, а його друзі зверталися до нього Жорж.
Батькова професія мала важливе значення в житті і творчості Гео Шкурупія. Коли він розповідав про дитинство, то називав не міста й містечка, а залізничні станції. Народився на станції Бендери, переїхали на станцію Флорешти, далі на станцію Балта. Зрештою сім’я оселилася в Києві.
Освіта й вибір бути українцем
У Києві десятирічний Жора пішов до школи — вступив до другої чоловічої гімназії. Вона вважалася різночинською, коли перша була дворянською. У школі товаришував із Олексієм Шимковим, якому потім присвятить поему — “шановному другові, свідкові обов’язкового дитинства і моїх недоречних минулих та сучасних вчинків”.
Їм було по 14 років, коли у Петрограді цар зрікся престолу, в Києві Центральна Рада проголосила УНР. П’ятикласники опинилися у вирі революції. У гімназії запровадили нові предмети — географію, історію й літературу України. Комітєт русскіх учащихся розцінив це як насильницьку українізацію школи.
“Русские! Помните, что вас большинство и “украинизация” главным образом коснется вас. Вас хотят насильственно отторгнуть от великаго русскаго народа, от общения с произведениями великой русской культуры, созданной веками…”
“Украинцы! Вы получили право на национальное самоопределение, и если среди вас есть лица, сознающие, что насилие всегда останется насилием, присоединитесь во имя правды и справедливости к общему протесту”.
Кожен робив свій вибір, і Шкурупій його зробив на користь українства.
Влітку 1920 року Георгій закінчив сьомий клас гімназії і вступив на медичний факультет університету. Медика з нього не вийшло — навчання він покинув. Потім ще трохи повчився в інституті зовнішніх зносин, але освіти таки не здобув і пішов працювати. Спершу до батька на залізницю, потім на митницю і нарешті в газету “Більшовик” — орган Київського губревкому.
Станція “Футуризм”
Перші літературні спроби майбутнього “короля футуропрерій” вийшли друком у 1920 році, коли йому ледь виповнилося сімнадцять. І час, і вік підштовхували до революційних кроків: молодий Жорж змінив ім’я з Георгія на Гео (до речі, сам він писав саме “Гео”, зараз пишуть “Ґео”), зізнався в коханні до футуризму й оголосив війну всім “ретроградам”.
Літера “Ґ” була модною серед футуристів — у типографських наборах її не було, тому інколи вони навіть самі домальовували гачечок у виданнях.
Восени 1922 року до Києва приїхав лідер українських футуристів Михайль Семенко. Він заснував Асоціацію панфутуристів (“Аспанфут”), де згуртувалися всі, хто вважав, що настав час створити нове мистецтво.
У першому номері журналу панфутуристів “Семафор у майбутнє” молоді митці хотіли малювати буквами, створювати вистави діями й писати вірші малюнками. А Гео Шкурупій оголошував полювання на російських поетів, щоб “зі скальпа Володьки Маяковського зробити смичок, а шкуру Єсеніна пустити на барабан”.
У 1922-му вийшли перша збірка Шкурупія “Психотези: вітрина третя”, а за 12 років творчості поет встиг видати щонайменше 20 книжок поезій, оповідань і памфлетів. Його вірші різкі і яскраві, він експериментує не тільки зі змістом, але й з формою: Шкурупій був одним з тих, хто активно підтримував перехід на латиницю, а його вірш Avtoportret і був нею написаний. Між віршами вміщено фотографії різних механізмів із гаслами: “Двигунами, двигунами розуму знищимо упередження серця”, “Ось такими двигунами двигати по голові міщан”.
Це був час інтенсифікації нової культури, коли кількість творів мала створити поживне підґрунтя для їхньої майбутньої якості.
Саме Ґео Шкурупій запропонував для визначення українського поетичного авангарду неологізм “панфутуризм” — на противагу російському футуризму. Мовляв, наш футуризм більший, всеохопніший.
Як і більшість колег по перу, Ґео Шкурупій був учасником багатьох літературних об’єднань – “Комкосмос” (“Комуністичний космос”), “Аспанфут” (Асоціація панфутуристів), АсКК (“Асоціація комуністичної культури”), ВАПЛІТЕ, “Нова генерація”.
Станція “Король чи йолоп?”
Я — король,
Я — святий,
Я — Георгій
Переможець Дракона!
Не підходьте до мене,
бо,
бо,
бо,
бо з’їм!
“Святий Георгій” не боїться нікого і нічого, він пробує сили в різних напрямках. Одна за одною виходять його збірки віршів “Барабан” (1923) та “Жарини слів” (1925). На вірші Семенка, Шкурупія і Слісаренка ставлять п’єсу “Небо горить”.
Восени 1924 року Гео Шкурупій намагався підкорити кіноіндустрію — разом з Семенком їде до Харкова працювати у ВУФКУ (Всеукраїнське фотокіноуправління). Там він ще спробував попрацювати у харківській газеті, але через матеріальні проблеми повертається до Києва. ВУФКУ Шкурупій не покинув і до кінця 1930 року працював редактором на Київській кінофабриці. У 1926-му на екрани вийшли два кінофільми за його сценаріями: “Синій пакет” і “Спартак” (жоден не зберігся).
Нарешті 1925 року виходять дві його прозові збірки, і професор Олександр Білецький називає його “вундеркіндом української літератури”.
Але були й інші думки: “йолопами” назвав Шкурупія і компанію критик Іван Кулик в харківському літературному журналі “Шляхи мистецтва”. І передрік, що ніколи не стати Шкурупію “пролетарським поетом”. Це таки була щира правда.
Станція “Кохання”
“Хуліган” і “йолоп” у літературі — в житті Гео Шкурупій був спокійним і непримхливим. А в стосунках з жінками — навіть несміливим.
Відомо про його флірт з перекладачкою Інною Ліщинською: вона перекладала його романи німецькою, а потім їх передавали за кордон для публікації. Гео писав їй жартівливі натяки на рукописах, але Інна вийшла заміж і переїхала за чоловіком до Москви.
Справжнє кохання Гео Шкурупій знайшов… на медичному факультеті під час навчання там. Варвара Базас, на відміну від поета, закінчила навчання, стала лікаркою — а також дружиною “короля футуропрерій” і “першою жінкою Всесвіту, яка приєдналася до панфутуристів” (як було зазначено на одній з афіш про виступ поетів).
Вони побралися у 1923-му та прожили щасливо 11 років, а їхня квартира стала місцем зустрічі всієї літературної богеми Києва.
Станція “Небезпечні дебати”
Літературні дискусії й критика в газетах і журналах були на той час різновидом “народної забави”: всі критикували всіх, а пролетаріат радісно підтримував звичне вже гасло “Бий їх!”, не надто замислюючись, кого саме треба бити.
Шкурупій “бив” багатьох: від письменників-неокласиків до художників-бойчукістів. Під жахливий рефрен “заарештували-засудили-розстріляли” опоненти тихо зникали…
Аж ось прийшла черга і “короля футуропрерій”. У 1930 році розгорілася боротьба між футуристами та хвильовістами. Тоді Гео Шкурупій отримав звинувачення у прихильності до фашизму і монархізму (саме за поетичний титул “короля футуропрерій”). “Нову генерацію” закривають, Шкурупія перестають друкувати, роботи нема…
Він ще силкувався боротися, їде за враженнями в Монголію і навіть привозить звідти “Монгольські оповідання”, але доба непролетарського мистецтва закінчилася, пошуки непотрібні, потрібні колгоспні вірші й виробничі романи, треба думати, як виживати далі.
Передмову Шкурупій завершив так: “Книжку написано, і хай її судять читачі, які знають, що працювати важко, що праця — жорстока насолода тих, хто мусить працювати”.
То була найбільша пригода в житті короля футуропрерій. І, напевне, остання.
Станція “На роздоріжжі”
З 1931 року Гео Шкурупій береться за будь-яку роботу: в нього старенька мати, дружина і маленький син. Працював редактором у науково-дослідному інституті тютюну й махорки, літконсультантом у видавництві, інструктором організаційного відділу в Київському облвиконкомі, редактором у Всеукраїнському радіокомітеті.
Працюючи радслужбовцем, з бригадами колективізаторів виїжджав в села на хлібозаготівлю — результатом стала поема “Зима 1930 року”.
І водночас він пише роман “Міс Аріадна”, в якому протиставляє жахіттю буржуазного світу “соціалістичний прогрес”. Чи відчував він куди усе прямує, чи сподівався вижити?
Станція “Кінцева”
Гео Шкурупія заарештували в Києві 3 грудня 1934 року. Під час арешту вилучили всю бібліотеку, весь архів, разом з особистим листуванням. Навіть записку поета Олекси Влизька “Сьогодні я сяду на бюст Сталіна (Сосо Джугашвілі)” долучили до справи. ЇЇ жартома написав молодий літератор з порушенням слуху після дитячої травми на згадку про те, як він колись випадково сів на бюст Леніна. Цю записку розцінили як “памфлет на тов. Сталіна”, і 6 грудня 1934 року Олексу Влизька заарештували, судили й розстріляли.
Гео Шкурупія судили двічі: він відмовився від своїх свідчень і наполягав, що давав їх під “шаленим психологічним тиском”. Але для “більшовицького правосуддя” це не мало жодного значення – 27 квітня 1935 року письменника засудили до 10 років ув’язнення у виправно-трудових таборах із конфіскацією майна.
Ґео Шкурупій відбував покарання у концтаборі на Соловках. Його дружина Варвара Базас потрапила в більшовицьку категорію “жена изменника Родины”. Разом із сином Георгієм як родину ворога народу їх виселили з Києва.
Уже через три роки, 25 листопада 1937-го, “особлива трійка” – сесія Ленінградського НКВД – засудила до розстрілу велику групу арештантів Соловецької тюрми – 509 людей разом із Ґео Шкурупієм. Вирок було виконано 8 грудня 1937 року в Ленінградській області. Точне місце поховання поета досі невідоме. Ґео Шкурупій прожив усього 34 роки.
Лише через 19 років, у 1956-му, за заявою дружини письменника Варвари, кримінальну справу Ґео Шкурупія було переглянуто, а його самого – посмертно реабілітовано більшовицьким режимом.
“Люди майбутнього всі будуть героями, бо вони нічого не боятимуться, – писав Гео Шкурупій в романі “Двері в день”. — А тепер іще страшно навіть прочитати книжку, яку не так написано, як до цього звикли”.
Таким він був — несвятий Георгій, який свято вірив у людей і слово.
Нове життя віршів Ґео Шкурупія
Артем Пивоваров презентував дві музичні композиції, в основу яких лягли вірші Ґео Шкурупія.
Пісні під назвою “Радісно/Страшно” та “Барабани” були записана у рамках культурного проєкту “Твої вірші, мої ноти”.
“Радісно/Страшно” була записана ще до початку війни разом з співачкою Лілу45, а ось “Барабани” Артем Пивоваров презентував разом з анонімною співачкою Klavdia Petrivna.
Український виконавець пояснив, що його авторський проєкт створено для того, щоб зберегти генетичний код нації, українську самобутню культуру, яку і в 30-роках і зараз нещадно намагається знищити ворог.
«Я впевнений, що ми зараз з вами, українці, відстоюємо та зберігаємо наш культурний та генетичний код. Нашої країни, нашої мови. Розстріляне відродження. Гео Шкурупій. Це вже відбувалося з нами», — прокоментував Пивоваров.
