Габріеля Запольська народилась на Волині, а востаннє зітхнула у Львові, була тричі одруженою, плекала фемінізм і творила по-своєму витончено та унікально.
Історія жінки, яка сколихнула Європу та залишила після себе мистецтво для всього світу.
Вона народилась Марійкою
Народилась у с. Підгайці (передмістя Луцька) на Волині в міщанській родині. Була Марією, а згодом стала Габріелею — письменницею, акторкою, сценаристкою, прозаїком і фейлетоністкою.
Батько Габріелі був заможним міщанином, а матір, Юзефа з Карских — колишньою танцівницею балету з Варшави.
На місці маєтку, у якому мешкала Габріеля з сім’єю, зараз руїни.
Дівчинка навчалась удома, згодом засвоювала знання в установі Sacré Coeur в Парижі, а потім здобувала вищу освіту у Львівському педагогічно-науковому інституті.
У 1876 році жінка вийшла заміж за лейтенанта царської армії із молодого міщанина із Жемайтії Константа Шнєжко-Блоцкого, проте незадовго пішла від нього, подружжя розлучилось у 1881 році.
Шлях поетки
У 1882 році, після розлучення із сім’єю та чоловіком, стала актрисою, виступала у Кракові, Львові, Познані та в галицьких мандрівних трупах.
Її ім’я асоціюють із жіночністю, а все тому, що у творчості Габріеля Запольська виступала з неприхованою ворожістю до чоловічої статі. Саме звідси, кажуть дослідники, бере початок фемінізм, що через 100 років огорнув своїм впливом увесь світ.
Зокрема більшість оповідань чи повістей, які виходили з-під пера Габріелі Запольської, оспівували біди та нещастя, які скоїли чоловіки жінкам. Тут не було ані канонічності, ані банальності: все, що прагнула оспівати — вона оспівувала.
Вона авторка 23 романів, 41 п’єси, 117 оповідань та 252 нарисів.
Дослідники її творчості зазначають, що інколи мистецькі звершення жінки перебільшені, бо здебільшого така творчість робилася з метою заробітку, втім левова частка літературознавців прирівнює літературну творчість Габріелі Запольської до шедеврального чтива.
Вона вважала, що література служить суспільству, а отже, теми, порушені між рядків, повинні стосуватись суспільних проблем.
Запольська зверталася до тем, які вважалися «забороненими»: проституція, венеричні захворювання — повісті «Про що не говорять» (1909), «Про що не хочуть навіть думати» (1914), що викликали звинувачення письменниці в «аморальності». Зображала покалічені жіночі долі, зламані характери у романах «Каська-Каріатида» (1887), «Переддень пекла» (1889), «Жінка кінця століття» (1894—1896), п’єсах «Жабуся» (1896), «Бездоганна жінка» (1912).
Письменниця цікавилася єврейською культурою, виступала проти антисемітизму. У тижневику «Życie» вийшла друком повість «Антисеміт». З гуманістичних позицій зображувала життя єврейського населення в п’єсах «Малка Шварценкопф» (1897), «Йойне Фірулкес» (1899).
Зверталася також до теми патріотичної боротьби поляків — п’єси «Той» (1898); «Сибір» (1900). Проявляла інтерес до ідей соціалістів у романі «Зашумить ліс» (1899), п’єсі «В Домброве-Гурнічій» (1899).
Окрім того, є авторкою збірок оповідань «Акварелі» (1885 рік), романів «Вони» (1890 рік), «Людський звіринець» (1893 рік). Сміливе реалістичне викриття суспільних вад поєднується з натуралістичними тенденціями у романі «Райський птах» 1906 року.
Габріелю Запольську критикували та оббріхували, втім вона у 1912 році у Празі взяла участь у Виставці праці польської жінки, стала членом мистецької комісії Театру Прем’єр, співпрацювала із львівським Незалежним театром.
Лаштунки театрів і вибухи емоцій Габріелі Запольської
Театр для Габріели Запольської став місцем сили. Вона проводила там весь вільний час, вдосконалювалась, надихалась і творила.
Її виступи бачили парижани, поляки, львів’яни та росіяни, а вона, мов та троянда, розквітала, відчуваючи енергію слухачів.
Мистецтво письма та акторської гри у дівчини кардинально відрізнялись, та щоразу це було по-особливому та неймовірно.
З 1897 року професійно займалась акторською діяльністю, однак вважала, що її майстерність не була належно оціненою. Через постійні конфлікти із театральним середовищем вона змушена була в 1889 році виїхати у Париж задля вдосконалення акторського таланту та більшої слави. Там працювала у складі відомого «Вільного театру», а згодом — модерністичного «Théâtre de L’Oeuvre».
Згодом стала акторкою-мандрівницею, яка виступала у трупах і паркових колективах. Після цього опинилась у краківському театру, де й досягла значного успіху та визнання, втім критика з боку заздрісників і тогочасних ненависників ніяк не стихала.
«Якби Європа вчасно й правильно сприйняла та зрозуміла «Мораль пані Дульської», не виключено, що Гітлер так і залишився б єфрейтором», – пишуть історики.
Габріеля Запольська та Україна
1904 року Марія з Волині переїхала до Львова та залишилась тут до кінця життя.
Її другий чоловік, живописець Станіслав Яновській, підтримав жінку в створенні театральної трупи, згодом Габріеля Запольська разом із іншими акторами об’їздила з виступами всю Галичину.
Коли настав час Першої світової війни, Габріеля поселилась у віллі «Скіз» на Личакові, де провела свої останні роки життя.
17 грудня 1921 року її серце перестало битися, а поховали знамениту Габріелю Запольську на Алеї Заслужених на Личаківському цвинтарі.
Габріеля Запольська, що прожила 64 роки, завжди була прикладом жіночності без надміру емоцій з холодним пронизливим поглядом. За всі роки вона так і не наважилась оголосити про те, що знову стала Марією — дівчинкою, яка народилась на Волині. Багато пошуків себе, рішучість, наполегливість та байдужість до нелюбів, нещасливе кохання, вулкани з емоцій — це все вона Габріеля Запольська — жінка зі сцени театрів, письменниця, журналістка і феміністка. У цій історії ніколи не поставлять крапки, бо вона триватиме поряд із пам’яттю, а мистецтво, воно вічне.
