Росія та Україна домовилися про обмін полоненими — але, по суті, більше ні про що

Дводенні переговори в Абу-Дабі виявили поглиблення розбіжностей між американським та європейським баченням підходів до Росії.

АБУ-ДАБІ, Об’єднані Арабські Емірати — Після перших прямих переговорів між Росією та Україною після дев’ятимісячної перерви сторони домовилися про масштабний обмін полоненими — як це відбувалося майже після кожного раунду переговорів — але мало що інше, щоб подолати розбіжності з основних питань, що їх розділяють, зокрема щодо плану забезпечення безпеки в регіоні після війни.

Також не було жодних ознак того, що Москва відступила від своїх максималістських вимог, спрямованих на розгром України, у той час як країна готується до, ймовірно, найсуворішої зими в своїй історії через безперервні російські удари.

Дводенні переговори в Абу-Дабі висвітлили поглиблення розбіжностей між американським та європейським баченням того, як слід підходити до Росії під час переговорів: Москва позитивно сприйняла пропозицію посланців президента Дональда Трампа розпочати обговорення того, як має виглядати післявоєнна архітектура безпеки — давня вимога Кремля. Київ та його європейські союзники стурбовані перспективою європейського безпекового порядку, розробленого Кремлем.

І Росія, і Україна хочуть знати, «як виглядатиме їхня позиція щодо безпеки», якщо війна закінчиться, заявив у середу на брифінгу американський посланець Джаред Кушнер, зять президента.

«Ми сказали росіянам, що, очевидно, у них є свої бажання і свої побоювання, і ми змогли обговорити це під час цієї зустрічі», — зазначив він. «Але ми також сказали їм, що, якщо ви хочете, щоб Європа сприйняла ці пропозиції позитивно, вам слід запропонувати різні заходи з деескалації та інші пропозиції».

«Реальність така, що наразі між сторонами немає довіри», — додав він.

Пропозиція Кушнера використовує як зразок нині недіючу Раду НАТО–Росія, щоб надати Росії право голосу в консультаціях щодо континентальної безпеки — це давня мета президента Росії Володимира Путіна. Деякі європейські чиновники попередили, що такий підхід ризикує підтвердити хибну тезу, яку давно просуває Путін, — що його повномасштабне вторгнення було необхідним, оскільки безпеці Росії загрожувала зростаюча роль НАТО в Україні.

Європейські чиновники, стурбовані тим, що США обговорюватимуть питання континентальної безпеки без їхнього відома, відправили до Абу-Дабі групу високопосадовців, але їх не включили до тристоронніх переговорів.

Глава російської делегації Володимир Мединський, який виступив на окремому брифінгу, позитивно оцінив обговорення архітектури європейської безпеки, додавши, що «у деяких питаннях ми знайшли взаєморозуміння, в інших — ні, і ця розмова буде продовжена».

Кушнер та американський посланник Стів Віткофф у четвер вирушать до Москви, щоб зустрітися з Путіним і «спробувати досягти більшого прогресу» щодо питань, обговорених в Абу-Дабі, зазначив Кушнер, зокрема щодо остаточного узгодження кількості учасників обміну полоненими, який російські чиновники називають «масштабним».

Потім вони полетять до Дубліна, де зустрінуться із Зеленським, щоб «підбити підсумки та детальніше обговорити деякі ідеї, які ми сьогодні тут висунули», — сказав Кушнер.

За його словами, одна з цілей поїздки до Москви — «з’ясувати, чи вдасться залучити європейців» до майбутніх переговорів. «Питання, які розглядалися під час цих обговорень, стосувалися саме післявоєнної безпеки», — зазначив він. «Як ми можемо гарантувати, що після закінчення цієї війни вона не почнеться знову?»

Він зазначив, що НАТО та Європейський Союз стануть «невід’ємною частиною» післявоєнної структури безпеки. Але, додав він, «щось явно не працює, саме тому ми перебуваємо на п’ятому році найтривалішої війни, яку Європа бачила за довгий час».

Незважаючи на оголошення про обмін полоненими, настрій після зустрічі в середу був стриманим, а представники США та України зосередилися на складності переговорів. Кушнер охарактеризував переговори як «підіймання валуна вгору» і зазначив, що зустріч була «важкою… але продуктивною».

Він сказав, що «територіальні питання» залишаються найскладнішими, не вдаючись до подробиць.

Головний переговірник України Девід Арахамія зазначив, що ці переговори були «одними з найскладніших» з того часу, як він почав брати участь у переговорах. Водночас він додав, що вдалося досягти певного прогресу, зокрема щодо обміну полоненими та формування діалогу про післявоєнне майбутнє й ступінь залучення Європи.

Він висловив сподівання, що після візиту Кушнера та Віткоффа до Москви вони призначать дату чергових переговорів.

«У нас є хороший імпульс, щоб знайти рішення до нового року», — сказав він.

Російські чиновники вже давно чинять опір участі європейських делегатів у переговорах, посилаючись на сильну європейську підтримку Києва. Москва неодноразово заявляла, зокрема через своє Міністерство закордонних справ, що вважає європейців «стороною війни» через їхні поставки зброї в Україну, а Путін пішов ще далі, звинувативши європейські країни у спробах саботувати мирні переговори. Останніми тижнями позиція Трампа, здається, змістилася на користь Москви, і Москва продовжує щедро обсипати його адміністрацію похвалами за участь у переговорах.

Мединський у своїх коментарях після переговорів знову виступив із різкою критикою Європи, висловлюючись у войовничому тоні.

«Ми насправді не розуміємо, про що ми могли б з ними говорити — ми не отримали жодної мирної ініціативи, жодної мирної пропозиції від європейських країн», — сказав він. «Але якщо вони приїхали сюди як туристи, то можуть поговорити про свої справи в готельному барі. Коли у них з’являться конкретні пропозиції, ми їх розглянемо, але поки що їм варто взяти приклад з американських посланців щодо здорового глузду та реалізму».

В один момент Кушнер також пожартував над європейцями. На запитання, чи повинна Європа визначити єдиного ключового представника, він з посмішкою відповів: «Якби Європа змогла визначити одну людину, яка б виступала від її імені, це було б більшим досягненням, ніж змусити росіян включити їх у переговори». Він додав, що Європа — це «дуже різноманітна суміш безлічі особистостей, поглядів та інтересів».

Росія вже давно прагне мати більший вплив на формування європейської системи безпеки. У 2021 році, за кілька місяців до повномасштабного вторгнення в Україну, вона оприлюднила перелік вимог до Заходу, спрямованих на кардинальне переформатування сучасної європейської архітектури безпеки. Ці два документи — один для Вашингтона, інший для НАТО — були представлені на засіданні нині неіснуючої Ради «НАТО–Росія» і містили вимогу про заборону розширення НАТО на схід та повернення до статусу-кво, що існував до 1997 року, до того, як альянс прийняв до своїх лав нові країни з колишнього Східного блоку, зокрема Польщу.

Захід відкинув ці вимоги як неприйнятні, і через кілька тижнів Росія ввела війська в Україну, незважаючи на запевнення своїх високопосадовців, що вона не має наміру вторгуватися до сусідньої країни.

Мало що свідчить про те, що Росія відмовилася від цих вимог — підсумку багаторічних претензій, що накопичилися після розпаду Радянського Союзу та втрати впливу, який дозволяв їй диктувати напрямок розвитку сусідніх держав.

Члени російської делегації публічно повторюють, що жодна угода не буде прийнятною для Росії, якщо вона не враховуватиме ці «корінні причини» — давній евфемізм, який фактично означає вимоги, щоб іноземні війська та миротворці НАТО ніколи не ступали на територію України, а Україна відмовилася від своїх прагнень приєднатися до альянсу, обмежила свої збройні сили та вивела війська зі східних регіонів України, які Путін узаконив як «нові території», незважаючи на те, що російські війська не змогли повністю захопити їх військовим шляхом. Київ неодноразово заявляв, що ці вимоги є неприйнятними і відкриють Росії шлях до продовження агресії, позбавивши Україну можливості чинити опір майбутнім нападам.

Заступник міністра закордонних справ Росії Сергій Рябков, який раніше офіційно не брав участі в мирних переговорах, але прибув до Абу-Дабі для цього раунду, сприяв висуненню ультиматуму Кремля у 2021 році. Кілька років тому під час напружених переговорів із США в Женеві він вимагав гарантій, що Україна та Грузія «ніколи-ніколи» не вступлять до НАТО.

Джерело: washingtonpost.com