Україна, що постраждала від війни, ризикує зазнати демографічного колапсу

У рідному місті Олени — Краматорську, що за 10 км від лінії фронту, у неї відійшли води. У місті немає діючого пологового відділення, тому швидка допомога доправила її до Слов’янська — це була коротка поїздка під навісом із протидронової сітки. Потім через ускладнення їй довелося вирушити в багатогодинну подорож до Харкова, де 8 жовтня вона народила сина. У тій лікарні теж були свої небезпеки: під час повітряних нальотів матерів і новонароджених терміново евакуюють до бункера. Але там було безпечніше, ніж у Краматорську, де того ж дня російська бомба вбила 30 людей.

Олена — одна з небагатьох. Кількість народжень в Україні зменшується, частково через те, що дорослих стало менше. З часу повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році населення на території, контрольованій урядом, скоротилося з приблизно 37 млн до 27–28 млн (див. діаграму 1). Зараз під російською окупацією перебувають близько 3–5 млн українців, а ще мільйони емігрували. Президент України Володимир Зеленський оцінює кількість загиблих у бойових діях у понад 50 000 осіб; незалежні оцінки наближаються до 150 000. Тисячі цивільних осіб загинули, а Росія депортувала понад 20 000 дітей з метою їх русифікації.

Крім того, воєнний час — не найкращий час для створення сім’ї. Рівень народжуваності знизився з 1,2 дитини на одну жінку у 2020 році до 0,8–0,9, що нижче, ніж у будь-якій великій країні, крім Південної Кореї. Рівень відтворення, необхідний для збереження стабільної чисельності населення, становить 2,1. У першій половині 2026 року кількість смертей перевищувала кількість народжень більш ніж утричі.

Рівень народжуваності в Україні щороку відставав від рівня смертності з моменту здобуття незалежності в 1991 році, коли населення країни (включно з Кримом і Донбасом) становило близько 52 млн осіб. Війна перетворила цей розрив на прірву. Населення Росії також зменшується, але становище України набагато гірше. Для країни, що зазнає нападу з боку свого імперського сусіда, демографічний колапс є екзистенційною проблемою (див. діаграму 2).

Найбільше скорочення населення зумовлене відтоком біженців. Понад 5 млн українців мешкають за кордоном, переважно в Європі. Посилення російських атак дронами та ракетами цієї зими може змусити тисячі людей покинути країну. Що гірше, зараз все менше біженців заявляють про намір повернутися додому. За даними Центру економічної стратегії (CES) у Києві, їхня частка знизилася з 74 % наприкінці 2022 року до 43 %. Більшість біженців — це діти та жінки віком до 44 років, що ще більше поглиблює проблему. «Ми також втрачаємо наше майбутнє», — каже Елла Лібанова, директорка Інституту демографії імені Михайла Птухи в Києві.

У країні мобілізація, бойові втрати та невизначеність воєнного часу скорочують кількість потенційних батьків і матерів. Більшість українських пар відкладають народження дітей, зазначає Світлана Аксьонова, ще одна демографка, додаючи: «Чим довше ви відкладаєте народження дітей, тим більший ризик, що дитина ніколи не з’явиться на світ».

Звільнення в Україні чоловіків віком до 25 років від призову мало на меті пом’якшити демографічний спад. Але сотні тисяч молодих чоловіків виїхали за кордон; з серпня 2025 року Україна дозволила це робити чоловікам віком до 23 років. Багато з тих, хто залишився, не мають наміру заводити сім’ю.

За останніми прогнозами, у найкращому разі можна очікувати лише уповільнення спаду — за умови, що війна закінчиться протягом кількох років. Покоління, народжене в 1990-х і 2000-х роках, є найменшим в сучасній історії України, тому не варто очікувати післявоєнного «бебі-буму», зазначає Ольга Духніч із українського аналітичного центру «Frontier Institute». Ухвалена два роки тому урядова демографічна стратегія передбачала незначне відновлення чисельності населення до 2030 року. Однак вона також передбачала встановлення миру у 2026 році та повернення до кордонів 1991 року, що наразі вже не виглядає можливим.

Більш реалістичний сценарій, розроблений Організацією Об’єднаних Націй, передбачає щорічне скорочення населення на 0,7–0,9 % протягом наступних кількох десятиліть. У такому разі у 2040 році населення України становитиме близько 25 млн осіб, за умови, що окуповані території не будуть відновлені. Якщо війна триватиме до 2030-х років, це посилить кризу, що змусить мільйони людей, народжених у 1990-х роках, взагалі відмовитися від народження дітей. За словами пані Аксьонової, рівень народжуваності може впасти аж до 0,6 дитини на одну жінку, причому більшість народжень відбуватиметься на безпечнішому заході країни. Райони, що знаходяться на лінії фронту, опиняться на шляху до знелюднення.

Щоб уповільнити цей спад, Україна пропонує заохочувальні заходи. Згідно з новим законом, батькам виплачують 50 000 гривень ($1 100) за кожну новонароджену дитину, а також 7 000 гривень щомісяця протягом першого року життя. Інші програми допомагають оплачувати догляд за дітьми. З 2024 року Україна покриває витрати на лікування безпліддя у жінок. Військовослужбовці можуть безкоштовно заморожувати свої яйцеклітини або сперму. Проте, як зазначають експерти, субсидії мають обмежений вплив на народжуваність навіть у мирний час, не кажучи вже про війну. «Як можна заохочувати народжувати дітей у таких умовах?» — запитує пані Лібанова.

Росія святкує занепад України. «Це не просто криза, — заявив у травні Дмитро Медведєв, заступник голови Ради безпеки Росії, — а свідчення біологічної смерті нації». Антон Кобяков, радник Володимира Путіна, виступає за заселення України росіянами, як це робила Катерина Велика у XVIII столітті. «Усе, що залишається [для України], — це вимирання, і лише Росія може врятувати країну», — заявив він у вересні. Це нісенітниця; Україна може вижити як менша за розмірами країна. Але такі висловлювання свідчать про те, що Росія починає розглядати скорочення населення як одну з цілей війни.

Коли війна нарешті закінчиться, імміграція могла б допомогти. Економіка України вже відчуває гостру нестачу робочої сили. За даними Європейського банку реконструкції та розвитку, країна стикається з дефіцитом робочої сили у 2,5 млн осіб. В Україні зареєстровано лише близько 9 500 трудових мігрантів, а компанії, які прагнуть наймати іноземців, скаржаться на бюрократичні перешкоди. Проте уряд воліє шукати нових працівників всередині країни — серед жінок, ветеранів війни та переміщених осіб.

Це складно. Ветеранам важко знайти роботу, і хоча даних за час війни немає, експерти вважають, що рівень зайнятості жінок суттєво не зріс. Головною перешкодою, схоже, є обмежені можливості догляду за дітьми. Проте імміграцію розглядають як крайній захід. Україна відкриється для іноземних працівників «лише після того, як ми повністю вивчимо потенціал» українців у країні та за кордоном, — каже заступниця міністра економіки Дарія Марчак. Але їх буде занадто мало, щоб відбудувати країну після війни, вважає Гліб Вишлінський із CES. «Я на сто відсотків упевнений, що Україні знадобляться іноземні працівники».

Деякі українці не зважають на перешкоди, що стоять на заваді народженню дітей. Дарія, прогулюючись зі своїм хлопцем у парку в центрі Харкова, каже, що щойно переїхала до міста з Одеси, щоб завести сім’ю. (Її хлопець виглядає водночас зворушеним і здивованим, почувши це.) Інші йдуть на ще більші жертви. Людмила, військовослужбовиця віком близько 40 років, що мешкає поблизу Дніпра на сході України, каже, що минулого року почала заморожувати свої яйцеклітини. До війни вона мріяла про двох дітей, але тепер хоче трьох. «Одне — за померлих», — каже вона, перефразовуючи Тараса Шевченка, національного поета України, — «одне — за живих, і одне — за тих, хто ще народиться».

Джерело: economist.com