Зіткнувшись із ще більш смертоносними загрозами, групи з розмінування розробляють нові методи роботи з використанням дронів та штучного інтелекту Присівши на коліна й спираючись на долоні серед заростей бур’янів, Олена Кабанова копає землю.
За допомогою лопати та впевненої руки 58-річна жінка викопує акуратний квадрат навколо місця, де міношукач зафіксував підозрілий об’єкт.
Чотири роки тому це поле на сході України було окуповане російськими солдатами. Зараз, повернувшись під контроль України, воно засіяне наземними мінами. Цивільні особи, такі як Кабанова, намагаються знову зробити цю землю придатною для використання.
Наземні міни — це справжнє лихо для зон конфлікту.
Розкидані по всій території, що є предметом суперечок, вони роблять землю непридатною для використання ще протягом багатьох років після закінчення війни.
Їхнє знешкодження — дорога й небезпечна робота.
А використання дронів дальнього радіусу дії в Україні, яку часто називають країною з найбільшою кількістю мін у світі, ще більше посилює масштаби цієї проблеми.
«Зараз ми спостерігаємо значне зростання використання боєприпасів, що доставляються дронами», — каже Пол Хеслоп, керівник програми з розмінування в Програмі розвитку ООН в Україні.
«Територія, яка й без того була зоною дуже інтенсивних бойових дій, тепер, через використання дронів обома сторонами, потенційно перетворюється на набагато ширшу зону забруднення — такого масштабу ми не бачили з тих пір, як американці скидали касетні боєприпаси на «стежку Хо Ши Міна».
Завдання з розмінування території України пов’язане з численними викликами.
Атаки дронів та ракет роблять роботу на відкритому повітрі небезпечною; гуманітарні працівники іноді стають об’єктами прямих атак.
Крім того, з’являються нові, ще більш смертоносні загрози.
До них належить POM-3 — невелика циліндрична міна, яку використовують російські війська і яку можна помилково прийняти за покинутий термос. Вона спрацьовує під впливом вібрації від кроків, що наближаються.
Наявність мін PОМ-3 означає, що є «певні села, яких ми просто повністю уникаємо», — каже Анда Різа, командир підрозділу Halo Trust, найбільшої міжнародної гуманітарної організації з розмінування в Україні, яка залучає Кабанову до роботи на місцях у Харкові.
Типи наземних мін «постійно розвиваються та еволюціонують», — зазначає Валерія Шумська, колега Різи.
Однак технологічні інновації, що з’являються внаслідок конфлікту, також допомагають саперам розробляти нові методи роботи, які, як вони сподіваються, будуть швидшими та безпечнішими, ніж традиційний підхід, що передбачає роботу на руках і колінах.
Ці досягнення підтримуються фінансуванням у розмірі 1,5 млрд доларів, яке надходить у сектор розмінування України з початку повномасштабного вторгнення.
Візьмемо, наприклад, роботу Кабанової. Розкопування ділянки землі могло займати до 45 хвилин. Але нова машина може зробити це за п’ять.
Ця машина, що називається DMR-7, — це невеликий транспортний засіб, схожий на танк, оснащений шлангом, який випускає струмені стисненого повітря.
Машиною керує людина за допомогою пульта дистанційного керування, стоячи на безпечній відстані.
Оператор маневрує машиною на місце, і тоді, супроводжуючись гучним механічним гудінням та хмарами бруду, що здіймаються в небо, DMR-7 використовує силу стисненого повітря, щоб підірвати невелику ділянку ґрунту.
Це громіздка й дорога альтернатива лопаті, але сапери сподіваються, що завдяки їй одна з найнебезпечніших частин процесу розмінування стане швидшою та безпечнішою.
DMR-7 — лише одна з безлічі нових технологій, які організація Halo Trust випробовує в Україні.
Серед інших технологій — аналіз зображень на основі штучного інтелекту, ґрунтопроникаючі радари та пристрої, здатні виявляти не лише метал, а й вибухонебезпечні матеріали.
Так само, як дрони змінили поле бою, вони також створили нові можливості для гуманітарних організацій.
До 2022 року значна частина роботи «Halo» з розвідки — пошук ознак вибухових речовин — виконувалася за допомогою біноклів і карт.
Зараз це робиться за допомогою дронів та супутникових знімків, які можна аналізувати за допомогою штучного інтелекту.
Однак війна також сприяла інноваціям у сфері технологій протидії дронам. Системи глушіння дронів, які використовують як російські, так і українські війська, можуть заважати гуманітарній роботі.
Організація «Halo» втратила кілька дронів через атаки глушіння та підміни сигналів. При цьому прогрес у сфері нових технологій розподіляється між постачальниками нерівномірно.
На ділянці, що межує з тією, де працює Кабанова, співробітники державної служби з надзвичайних ситуацій також проводять розмінування.
Під палючим промінням пізнього літнього сонця Микита Шульженко, керівник механізованого підрозділу з розмінування, розповідає, що його колеги почали використовувати дрони для спостереження.
Однак вони ще не мають можливості використовувати штучний інтелект для аналізу знімків, зроблених дронами.
«Я дуже сподіваюся, що такі технології незабаром будуть впроваджені в нашу роботу», — каже він.
Лише одна організація «Halo Trust» витратила в Україні майже 50 млн фунтів стерлінгів за рік, що закінчився 31 березня 2025 року, що значно перевищує річний державний бюджет у розмірі 28,6 млн фунтів стерлінгів, виділений на програму з розмінування сільськогосподарських угідь та знешкодження нерозірваних боєприпасів.
Крім того, існують десятки інших організацій з розмінування, чиї повноваження та підходи частково дублюють один одного. Відповідальність за цей сектор розподілена між кількома урядовими відомствами. Спроби реформувати законодавство країни у сфері протимінної діяльності з метою приведення його у відповідність до міжнародних стандартів зазнали невдачі.
Ігор Безкаравайний, заступник міністра економіки, який очолює роботу країни з розмінування, прагне впорядкувати процес формування політики шляхом створення єдиного відомства на рівні Кабінету міністрів для нагляду за всією галуззю.
Однак прогрес відбувається повільно. На запитання, чому так, він втомлено знизує плечима: «Тому що люди».
«Коли ми говоримо про новий закон, це означатиме, що деякі державні органи втратять відповідальність, а, на їхню думку, й владу», — каже Безкаравайний.
Один із фахівців, який працював у секторі розмінування в Україні, висловлюється ще відвертіше: «Найбільшою перешкодою для розмінування України є уряд України».
Безкараваїний зазначає: «Коли ми говоримо про звичайну ситуацію з розмінуванням… конфлікт закінчився, а уряду немає… в Україні ситуація протилежна».
Це призводить до безлічі регуляторних та бюрократичних перешкод. Наприклад, саперам часто не дозволяють використовувати транспортні засоби, якими керує безпосередньо людина, оскільки стандарти охорони праці та безпеки вимагають дистанційного керування.
Різа зазначає: «Ми точно знаємо, що дистанційне керування відбувається набагато повільніше, ніж коли людина перебуває в кабіні. Це й досі залишається нашим найбільшим викликом».
Хеслоп стверджує, що українська влада надто широко трактує поняття «забрудненої мінами території», і такий підхід ризикує призвести до марнування часу та коштів на розмінювання земель, які від початку не становили небезпеки.
«Те, що територія була окупована росіянами, ще не означає, що вона обов’язково забруднена», — каже він. «Земля забруднена лише тоді, коли в ній, блядь, є вибухівка».
Проте сапери з усієї галузі сходяться на думці, що технологічний прогрес дозволить їм набагато швидше, ніж це було можливо раніше, звільняти родючі землі України для цивільного використання.
«Це передова технологія», — каже Геслоп. «Саме зараз сектор гуманітарних протимінних заходів переживає найбільший поворот за останні 30 років».
Джерело: www.theguardian.com
Ми збираємо новини з Reuters, BBC, Bloomberg та інших світових ЗМІ.
Коротко, факти, без фейків та зайвого галасу.
👉 Підписуйтесь у Telegram
