У клініках та лікарнях у постраждалих районах бракує персоналу, електроенергії та ліків, а запаси перенаправляються на потреби російських військових
На початку цього літа в коридорах районної лікарні в Холі-Пристані — місті в окупованій Росією Херсонській області України — панувала тривожна тиша, на відміну від колишньої метушні. Іноді лікарня занурювалася в темряву під час відключень електроенергії, що тривали годинами. Значну частину медичного обладнання та запасів лікарні було викрадено та перенаправлено до військ, а багато досвідчених працівників пішли.
«Вони [російські війська] навіть забрали частину меблів», — каже Наталія Сергіївна, яка понад два десятиліття працювала медсестрою в цій лікарні, а в липні втекла на територію, контрольовану Україною.
Вона каже, що в певному сенсі її лікарні пощастило, оскільки інші лікарні на окупованих Росією територіях були перепрофільовані для військових потреб — як це відбувалося в регіонах, що межують з Україною, — або просто закриті.
Незважаючи на мінімальну інфраструктуру та темні коридори, люди все одно приходили до лікарні, каже Сергіївна, часто долаючи важкі шляхи через заміновану місцевість окупованого Херсона.
«Вони приходили з травмами та пораненнями; вони приходили, шукаючи онкологів, ендокринологів або паліативну допомогу. Жінки й досі приходили з вагітністю, — каже вона, — але з кожним днем допомагати їм ставало дедалі важче».
Останніми місяцями ситуація ще більше погіршилася: через блокади та дефіцит поставок на деяких окупованих Росією територіях медична допомога стала обмеженою.
У червні Місія ООН з моніторингу дотримання прав людини в Україні заявила, що ситуація в Олешках та Голій Пристані, де працювала Сергіївна, стає безнадійною: тисячі людей залишилися без їжі, води та ліків.
За її даними, карети швидкої допомоги перестали приїжджати до будинків людей, медична допомога надавалася лише у найневідкладніших випадках, а пацієнти помирали під час спроб евакуації.
Сергіївна каже, що залишалася там у надії на звільнення, але до літа ситуація стала нестерпною.
«Практично немає можливості проводити будь-які операції; неможливо виконати навіть такі базові процедури, як видалення поліпів. Цього року в одному випадку ми проводили кесарів розтин, і у жінки почалася маткова кровотеча, але крові для переливання не було, бо всі запаси відправили [російським] солдатам», — каже вона.
Ще однією перешкодою є примусова «паспортизація» населення на окупованих територіях: у наданні медичних послуг відмовляють тим, хто не має російського поліса обов’язкового медичного страхування, який можна отримати лише за наявності російського паспорта.
«Якщо ти українка, до тебе ставляться дуже погано. У нас немає прав, вони прямо в обличчя кажуть: “Ти ніхто”», — розповідає Марина (ім’я змінено), яка мешкає в місті, окупованому російськими військами.
Вона розповідає, що у 2023 році її довелося доправити до лікарні після того, як у неї виникли ускладнення під час вагітності та почалися передчасні пологи.
«Дитина виходила сідничним передлежанням, і мені знадобився екстрений кесарів розтин. Я відчувала сильний біль», — каже вона. «Але була 23:30, і діяла комендантська година. Ми намагалися вибратися, але вони стріляли в нас».
Марина розповідає, що провела нестерпну ніч під опікою чоловіка та сусіда, а щойно комендантська година закінчилася, вони поспішили до клініки.
«Коли ми туди дісталися, там не було ані акушера, ані кваліфікованого персоналу для ведення вагітності, нікого, хто міг би допомогти. Зрештою мені зробили кесарів розтин за допомогою моєї сусідки, яка була медсестрою, і, на щастя, ми з дитиною вижили».
«За звичайних обставин ми б дізналися про це ускладнення, але оскільки в нашому місті не залишилося ні обстежень, ні медичних фахівців, навіть апарату УЗД, я не мала можливості поставити цей діагноз», — каже вона.
У іншому випадку, що стався на початку цього року, Сергіївна розповідає, що її колеги були змушені лікувати пацієнтку з ендометріозом без анестезії.
«Коли вона прийшла до лікарні, у неї була кровотеча. Анестезії не було, навіть електроенергії не було. І медсестра тоді використовувала ліхтарик на своєму телефоні, щоб провести процедуру, бо іншого виходу не було».
Точних цифр немає; проте організації, що стежать за ситуацією в регіоні, фіксують поодинокі випадки зростання материнської та дитячої смертності, а також довгострокових проблем зі здоров’ям.
Також надходять повідомлення про труднощі з доступом до контрацептивів та абортів.
Сергіївна каже, що ситуація є особливо гострою для жінок, і що їй доводилося мати справу з жінками, які стикалися з цілою низкою проблем із психічним здоров’ям через відсутність медичної допомоги та травми, яких вони зазнали, зокрема зґвалтування та сексуальне рабство.
Вона розповідає, що одна 18-річна дівчина прийшла з літерою «Z», вирізаною лезом на її тулубі. Оглядаючи рану, Сергіївна виявила, що дівчину зґвалтували.
«Але це не було причиною, чому вона звернулася до нас; їй було надто соромно в цьому зізнатися. Вона прийшла лише тому, що більше не могла терпіти біль від рани через набряк і запалення».
Оскільки в її районі залишилося небагато лікарів, а ресурси вичерпувалися, Сергіївна та її команда зробили все можливе, щоб зашити їй рану.
«Але більше ми нічого не могли для неї зробити. Не було ресурсів, щоб перевірити її на венеричні захворювання або надати їй контрацептиви. У нас навіть не було можливості надати їй психологічну підтримку».
Джерело: www.theguardian.com/world/2026/oct/07/the-nurse-used-the-torch-on-her-phone-to-do-the-op-hospitals-stripped-of-resources-in-ukraines-occupied-territories
Ми збираємо новини з Reuters, BBC, Bloomberg та інших світових ЗМІ.
Коротко, факти, без фейків та зайвого галасу.
👉 Підписуйтесь у Telegram
