Як вести переговори з Володимиром Путіним

Закінчення війни в Україні настане не завдяки сліпій вірі в російські обіцянки, а завдяки принципу «довіряй, але перевіряй».

У неділю Фаред Закарія з CNN поставив серйозне й актуальне запитання: чи не робить адміністрація Трампа небезпечну помилку, неправильно розуміючи російського президента Володимира Путіна?

Президент Путін, звісно, є російським націоналістом, сформованим кар’єрою в радянських спецслужбах, де приховування, маніпуляції та використання слабкостей є інструментами влади. Він прагне зменшити американський вплив та послабити міжнародний порядок.

Докази цього можна побачити на різних континентах. За даними The Financial Times, Росія таємно допомагала Ірану в розробці передових технологій надзвукових крилатих ракет. Москва підтримувала Венесуелу та розширювала свій вплив по всій Африці, водночас використовуючи енергетику, дезінформацію та військову силу проти західних інтересів. Кожен, хто веде переговори з Путіним, повинен розуміти, що він поважає силу, вивчає внутрішні розколи та може використовувати саму дипломатію як зброю.

Але найсильнішим моментом у сюжеті Закарії стали свідчення Ірини Чечоткіної, співзасновниці «Розетки» — однієї з найбільших українських компаній електронної комерції. Вона допомогла побудувати логістичний центр вартістю 70 мільйонів доларів під Києвом, де працювало близько 1 000 осіб і який підтримував десятки тисяч українських продавців. Цей склад був результатом багаторічної праці та жертв. Для Ірини, матері чотирьох дітей, це також означало час, відібраний у її дітей, щоб створити щось для майбутнього своєї країни.

Потім влучили три російські ракети, і об’єкт охопив вогонь. Роки людських зусиль зникли у димі та покрученому металі. Коли Ірину запросили звернутися до Путіна, вона натомість звернулася до міжнародної спільноти: «…допоможіть нам захистити наше небо, щоб українці могли жити в мирі, діти — ходити до школи, а підприємства — працювати; щоб нам більше не доводилося жити в бомбосховищах чи постійно перевіряти, чи не оголошено повітряну тривогу; і щоб наші чоловіки перестали гинути».

Її свідчення змушують нас запитати: що робити?

Чи повинен Захід продовжувати війну проти ядерної держави без чітко визначеної політичної мети? Чи слід ескалувати конфлікт і ризикувати конфронтацією між Росією та НАТО? Чи слід спостерігати, як руйнується ще більша частина України? Або ж слід вести переговори?

Це не вибір між розумінням Путіна та прагненням миру. Ми не можемо знати про кожну оцінку, що робиться у Білому домі президента Дональда Трампа. Але жодна серйозна американська політика не може ґрунтуватися на припущенні, що Путін є доброзичливим або надійним партнером. Важливе питання полягає в тому, чи може дипломатія, підкріплена важелями впливу, зупинити руйнування України.

Переговори не обов’язково вимагають абсолютної довіри. Президент Рональд Рейган уклав у 1987 році Договір про ліквідацію ракет середньої та меншої дальності з радянським лідером Михайлом Горбачовим, ліквідувавши цілий клас ракет за допомогою безпрецедентних заходів перевірки. Принцип Рейгана був чітким: «довіряй, але перевіряй». Той самий реалізм має керувати переговорами сьогодні.

Як я нещодавно стверджував у виданні «The Jerusalem Strategic Tribune», ця війна має закінчитися — але не завдяки наївності. Надійне врегулювання має ґрунтуватися на п’яти принципах.

По-перше, мають припинитися атаки на цивільне населення та критичну інфраструктуру, після чого має бути оголошено більш широке перемир’я, перевірка дотримання якого здійснюватиметься за допомогою розвідки, супутників та міжнародних спостерігачів.

По-друге, перемир’я не має змушувати Україну чи її союзників визнавати російський суверенітет над окупованими територіями. Військовий контроль і юридичний суверенітет — це різні речі. Остаточний територіальний статус можна відкласти, не відмовляючись від нього.

По-третє, Україна має залишатися суверенною, економічно життєздатною та здатною до самооборони. Гарантії мають включати протиповітряну оборону, співпрацю в галузі розвідки та заздалегідь визначену допомогу на випадок, якщо Росія знову нападе.

По-четверте, Росія не повинна отримати негайної нормалізації відносин. Санкції мають бути пом’якшені лише після підтвердженого дотримання умов і автоматично відновлені після серйозних порушень. Захід ніколи не повинен обмінювати незворотні поступки на оборотні обіцянки Росії.

По-п’яте, відновлення має розпочатися, щойно це дозволить безпекова ситуація. Україна не зможе зберегти свій суверенітет, якщо її порти, енергетичні системи та економіка залишаться в руїнах. Згодом захищені торговельні коридори, судноплавство на Чорному морі та контрольовані інвестиції можуть створити для обох суспільств матеріальну зацікавленість у стабільності. Це не повинно виливатися у відновлення залежності України від Росії, а має стати фактором, що підвищує ціну повернення до війни.

Завдання спеціального посланця США з питань мирних місій Джареда Кушнера полягає не в тому, щоб створити довіру за одну ніч. Проводячи переговори з Росією, він повинен з’ясувати, чи можуть спільні практичні інтереси допомогти росіянам та українцям дотримуватися угоди попри їхню глибоку ворожість. Цю можливість варто перевірити. Безпека має стримувати поновлення агресії, тоді як економічні та людські інтереси дають обом суспільствам привід не повертатися до війни.

Тому доктрина взаємодії з Путіним має бути простою: перевіряти, підтверджувати та забезпечувати виконання. Зберігати тиск, надавати пільги лише після виконання зобов’язань та заздалегідь визначати наслідки порушень.

Звернення Ірини нагадує нам, що в кінцевому рахунку на кону стоїть те, чи зможе цілий народ повернути собі право розпоряджатися своїм майбутнім. Дипломатія не може змінити природу Путіна, але дисциплінована державна політика може обмежити його вибір, підвищити ціну нової агресії та створити умови для того, щоб українці могли жити після цієї війни.

Джерело: nationalinterest.org/feature/how-to-negotiate-with-vladimir-putin