Україна відчайдушно намагається протидіяти російським балістичним ракетам

Київ вже роками перебуває під російським обстрілом, але наприкінці серпня його стійкість була випробувана як ніколи раніше. Протягом п’яти днів до 1 вересня місто майже щогодини піддавалося ударам хвилями реактивних дронів, за якими слідували балістичні ракети. Росіяни використовують дрони, щоб вивести з ладу українські радіолокаційні мережі перед запуском ракет. У липні по всій Україні загинуло 437 цивільних осіб, і очікується, що показники за серпень будуть не менш жахливими. Атаки тривали майже з такою ж інтенсивністю аж до 6 вересня, коли вони ненадовго припинилися, щоб двоє американських посланців — Джаред Кушнер і Стів Віткофф — могли безпечно дістатися з Москви до Києва. Щойно вони виїхали, удари поновилися; 7 вересня загинуло троє цивільних осіб.

Україна намагається протистояти новим, набагато швидшим російським дронам «Герань-4» і «Герань-5», які літають зі швидкістю до 600 км/год і випускаються з конвеєрів у кількості 3 000 одиниць на місяць. Їхні турбореактивні двигуни переважно постачаються з Китаю, але деякі виготовляються в Росії з використанням 3D-принтерів, контрабандно ввезених із Заходу. Ці дрони та подібні до них, але більші за розміром «Бандерол» більше нагадують недорогі крилаті ракети, ніж попередні моделі з гвинтовим приводом. Українським винищувачам F-16 бракує американських ракет AIM-120 та AIM-9, які необхідні для збивання звичайних крилатих ракет.

Україна працює над створенням власних перехоплювачів безпілотників, щоб зупинити реактивні дрони. Але проблема балістичних ракет є ще складнішою. З 57 ракет, запущених у перші вісім днів серпня, відомо, що збито лише одну. Українці припинили оприлюднювати цю статистику, що підриває бойовий дух, аж до 28 серпня, коли вони повідомили, що минулої ночі було перехоплено сім балістичних ракет.

Причина проста. Запаси України перехоплювачів Patriot PAC-3 — єдиного справді ефективного засобу протидії балістичним ракетам, який вона має у своєму розпорядженні, — практично вичерпані. Виробництво Росією своїх найнебезпечніших ракет прискорилося до близько 100 одиниць на місяць, з яких 60 — «Іскандер-М» і 40 — RM-48U. Перехоплення 27 серпня стали можливими завдяки невеликій партії PAC-3, придбаних європейськими союзниками. Більш значні поставки малоймовірні. Війна Дональда Трампа проти Ірану призвела до вичерпання власних запасів ракет «Патріот» у США. Ніхто не хоче віддавати власні перехоплювачі, коли перспективи їхньої заміни є мізерними.

Є деякі обнадійливі зрушення, але жодне з них не забезпечить Україні короткострокового полегшення. Пізніше цього року Україна отримає кілька старіших французько-італійських батарей протиповітряної оборони SAMP/T разом із перехоплювачами «Астер». Наступного року за ними послідують вісім новіших версій SAMP/T NG. Нова система оснащена вдосконаленим радаром для кінцевої стадії наведення та здатна протидіяти балістичним ракетам, що здійснюють множинні маневри, таким як російська «Іскандер-М». Боєголовка «Астер» вибухає поруч із ракетою, що наближається, на відміну від принципу «влучити, щоб знищити» у PAC-3. Проте джерела у французькій армії стверджують, що в деяких аспектах вона перевершує «Патріот». Крім того, її ціна становить менше половини від 7 млн доларів, які коштує найновіша експортна версія PAC-3.

Проте, як зазначає аналітик у галузі ракетної техніки Фабіан Гофман, SAMP/T NG ще має довести свою ефективність у бою. Європейська ракетна компанія MBDA, яка виробляє «Астер», нарощує обсяги виробництва, але досягне рівня 300 одиниць на рік лише до 2028 року. Україна могла б отримати ліцензію на власне виробництво «Астерів», але й на це знадобиться час. MBDA незабаром розпочне виробництво в Німеччині за ліцензією менш потужних PAC-2 з темпом близько 200 одиниць на рік. Більшість із них могла б надійти в Україну (за умови, що країни НАТО, які замовили 1 000 одиниць, дадуть на це згоду). Але вони не змінять хід подій.

Що може змінити ситуацію, так це проєкт, який називають «амбіційним»: очолюваний Україною загальноєвропейський проєкт «Фрейя». Його мета — надати Україні та її європейським союзникам значно дешевшу та масовішу альтернативу PAC-3, яка працюватиме з радарами та каналами передачі даних, що відповідають стандартам НАТО. Головним розробником є українська компанія «Fire Point», яка має особливо тісні зв’язки з урядом і виробляє ударні дрони та крилату ракету великої дальності «Фламінго». Запланований перехоплювач базується на балістичній ракеті малої дальності FP-7. Датчики, системи наведення та управління будуть поставлятися 12 європейськими оборонними компаніями, серед яких французька Thales, італійська Leonardo, німецька Diehl та шведська Saab.

Fire Point перебуває під тиском, щоб продемонструвати швидкі результати, і стверджує, що до середини 2027 року зможе успішно здійснити перехоплення балістичної ракети. Пан Гофман ставиться до цього скептично. Але якщо ціна буде хоча б приблизно такою ж низькою, як заплановані 700 000 доларів, їй не обов’язково відповідати характеристикам PAC-3 чи «Астер», оскільки її можна буде застосовувати у більшій кількості. Метью Бінт з Міжнародного інституту стратегічних досліджень вважає, що в найкращому разі «Фрейя» може набути певної бойової готовності до 2028 року.

Наразі Україна реалізує єдині два варіанти, що у неї залишилися. Перший — це зміцнення та маскування інфраструктурних і промислових об’єктів, а також забезпечення достатнього запасу запасних частин. Другий — так звана стратегія «до запуску», спрямована на зменшення кількості ракет, доступних Росії, шляхом нанесення ударів по заводах, що їх виробляють, та по пускових установках до того, як ракети будуть запущені.

Україна сподівається додати до свого арсеналу кілька нових власних балістичних ракет у найближчі місяці. Серед них — перспективна ракета «Сапсан», виготовлена «Південмашем» — державною компанією, що походить від радянських ракетобудівників, — а також дві моделі від компанії «Fire Point»: FP-7 та більша за розміром і з більшою дальністю FP-9. Є надія, що завдяки своїй високій швидкості вони будуть ефективнішими за дрони у знищенні мобільних пускових установок, перш ніж ті встигнуть «вистрілити й втекти». Однак це складне завдання: навіть США, маючи повну перевагу в повітрі над Іраном, зіткнулися з труднощами у знищенні мобільних пускових установок цієї країни.

Тому пан Бінт виступає за нанесення ударів по заводах, що виробляють ключові компоненти: «Вони повинні виявляти одиничні точки відмови в ланцюжку постачання». У березні Україна завдала удару по заводу в Брянську, який виробляв електронні компоненти для ракет «Іскандер». Багато таких заводів досі недостатньо захищені.

Проте, за словами пана Гофмана, проблема є структурною: масове виробництво балістичних ракет дешевше й простіше, ніж виготовлення достатньої кількості перехоплювачів для їх збиття. В Україні наземна війна може грати на користь оборони. Але щодо повітряних операцій ситуація протилежна — для обох сторін.

Джерело: economist.com