Дипломатичні протести не зупинять саботаж Путіна — це зможуть зробити лише відповідні заходи, що завдадуть реальних збитків, та постачання Україні ракет.
Як країна, що дотримується правил, може захиститися від держави, яка їх не визнає? Реакція Німеччини на російський напад з використанням дронів на аеропорт Лейпциг-Галле є прикладом тієї дилеми, з якою стикається вся Європа, коли Володимир Путін проводить кампанію саботажу та підривної діяльності.
Кожен, хто 4 серпня випадково проїжджав через Лейпциг-Галле — а щороку це роблять понад два мільйони пасажирів — має подякувати долі за те, що бомба на безпілотнику, який врізався в український вантажний літак, якимось чином не вибухнула.
Якби це сталося, чотиримоторний «Ан-124» — з розмахом крил, більшим за розмах крил «джамбо-джета» — спалахнув би на злітно-посадковій смузі, спричинивши масові жертви та руйнування.
Проте реакція Німеччини на те, що Кая Каллас, глава зовнішньої політики ЄС, влучно назвала «державним тероризмом», була цілком стандартною з точки зору дипломатичних правил.
Спочатку Німеччина майже місяць методично розслідувала інцидент. Потім, зібравши докази, вона оголосила Росію винуватцем. Нарешті, Німеччина висловила свій протест і застосувала санкції, скоротивши дипломатичне представництво Росії в країні.
Міністр закордонних справ Німеччини Йоганн Вадефуль належним чином викликав російського посла та оголосив про закриття консульства Кремля в Бонні та російського культурного центру в Берліні.
Ця послідовність подій могла б походити зі вишуканих сторінок «Посібника з дипломатичної практики» сера Ернеста Сатова, до авторитетних томів якого досі звертаються. «Бувають випадки, — пише Сатов, — коли міністр закордонних справ, бажаючи донести повідомлення свого уряду з найбільшою силою, викликає іноземного посла, щоб той отримав його особисто».
Але що робити, коли іноземна держава намагалася розпалити люте пекло в одному з ваших аеропортів? Чи вважається це випадком, коли виклик посла дозволяє донести свою позицію «з максимальною силою»? І чи є якісь докази того, що Путіна стримує цивілізований ритуал дипломатичного протесту та висилки?
Один чиновник із країни Центральної Європи зазначає, що Росія «перевіряє реакцію на ці дедалі більш ризиковані дії». Якщо реакція буде занадто слабкою, то «ми, безсумнівно, можемо очікувати, що ці дії збільшаться за масштабом і обсягом — і рано чи пізно будуть жертви серед цивільного населення».
Деякі добре поінформовані німці відверто висловлюються щодо реальності відносин своєї країни з Росією. «Німеччина і Росія перебувають у стані війни», — заявив Стефан Туманн, генеральний директор німецької оборонної компанії Donaustahl, яка займається постачанням дронів до України. Він повідомив мережі Axel Springer Global Reporters Network, до якої входить The Telegraph, що російський саботаж у Німеччині є «актом війни», керованим «російськими збройними силами».
Якщо так, то бездоганно стримана й традиційна реакція Німеччини на інцидент у Лейпцигу-Галле ризикує виглядати не просто недоречною, а й старомодною. Дійсно, єдиний спосіб стримати Росію — це накласти на неї реальні витрати, оскільки Путін не зважає ні на протести, ні на жести.
Але, як би неймовірно це не звучало, закриття російського консульства в Бонні та його культурного центру в Берліні могло б мати оперативний вплив на кампанію Путіна з саботажу та підривної діяльності в Європі. Можна сміливо припустити, що багато — можливо, більшість — російських чиновників, акредитованих у цих установах, насправді були співробітниками розвідки, які діяли під дипломатичним прикриттям.
Якщо це так, то вони користувалися не лише юридичним імунітетом, а й шенгенськими візами, що дозволяли їм вільно пересуватися 29 європейськими країнами. Втрата такого добре розміщеного персоналу стала б реальним ударом по російській розвідці.
Але набагато ефективнішою реакцією з боку Німеччини було б постачання Україні крилатих ракет «Таурус» та надання уряду Володимира Зеленського дозволу на застосування цієї зброї проти цілей на території Росії. І Велика Британія, і Франція надали Україні певну кількість ракет «Storm Shadow» разом із дозволом на їхнє застосування проти російської території.
Фрідріх Мерц, будучи лідером опозиції в Німеччині, обіцяв зробити те саме, але відступив, щойно став канцлером у травні минулого року — чи то через ризик російського удару у відповідь, чи то через небезпеку скорочення запасів цієї зброї у його країні.
Зараз саме час Мерцу переглянути свою позицію щодо «Тауруса». Якщо він може надати Україні цю чи іншу зброю для використання проти Росії, то він повинен це зробити. Це було б симетричною відповіддю на атаку на Лейпциг-Галле.
Фрідріх Мерц обіцяв поставити Україні ракети «Таурус», коли був в опозиції, але відступив після того, як став канцлером. Фото: Шон Галлап/Getty Images
Є чимало інших заходів, яких європейські країни могли б вжити у відповідь на російські диверсії та підривні дії, як детально описано Центром аналізу європейської політики (Cepa) — вашингтонським аналітичним центром. Вони могли б націлитись на «російську військову логістику» за допомогою кампаній «кібертиску», перехоплювати більше танкерів «тіньового флоту» та діяти спільно, щоб гарантувати, що кожен інцидент зустріне колективну відповідь.
За словами видання Cepa, стримування буде «відновлено лише тоді, коли Росія усвідомить, що тіньова війна неминуче призводить до наслідків, які переважають її вигоди».
Багато заходів неминуче будуть таємними, але є один принцип, який Європа могла б оприлюднити. На кожен вибух або акт руйнування, який російські агенти можуть спричинити в європейській країні, реакцією стане посилення військової підтримки України та більша готовність застосовувати цю зброю проти території агресора.
Замість того, щоб слідувати за Росією, відмовляючись від правил гри, Європа повинна рішуче їх оновлювати.
Джерело: telegraph.co.uk
Ми збираємо новини з Reuters, BBC, Bloomberg та інших світових ЗМІ.
Коротко, факти, без фейків та зайвого галасу.
👉 Підписуйтесь у Telegram
