У Західній Україні, за високими стінами та численними зачиненими воротами, розташований табір, заповнений чоловіками, яких взяли в полон під час бойових дій на боці Росії. Багато з тих, хто причаївся в тіні по краях тюремного двору, були завербовані у великих містах, таких як Санкт-Петербург та Єкатеринбург, а не у віддалених і бідніших регіонах, як це було на початку повномасштабного вторгнення.
Але не всі полонені — росіяни. Серед них є солдати з самої України: чоловіки, які пішли воювати проти своєї власної країни.
Проводити інтерв’ю з військовополоненими не так просто: насамперед треба переконатися, що їх не примушують, а потім оцінити, наскільки відверто вони говорять за таких обставин.
Але, не маючи доступу до військових на території Росії, це шанс оцінити динаміку цієї війни та з’ясувати, що може мотивувати чоловіків, які в ній воюють. Це стосується й солдатів, які народилися в Україні, але воюють на боці Росії.
Ми надали кожному право відмовитися від інтерв’ю й розмовляли з тими, хто погодився, далеко від охоронців і без камер. Окрім кількох офіційних інтерв’ю, мені вдалося безпосередньо поспілкуватися з полоненими російською мовою в кількох місцях.
Антону було 10 років, коли його частину східного Донбасу в Україні захопили сили, лояльні до Москви.
У 2022 році, коли Володимир Путін перейшов до повномасштабної війни, йому виповнилося 18, і він одразу ж записався воювати — за Росію.
«Я не шкодую про свій вибір. Я пішов захищати свою землю», — наполягає Антон і розповідає, що його друзі теж пішли добровольцями. «А потім приходять SMS-повідомлення. Загинув, загинув, загинув».
Інші полонені кажуть те саме: що всі, з ким вони йшли на війну, загинули.
Вони також зазначають, що добровольців, готових замінити їх, стає дедалі менше, незважаючи на величезні вступні внески, що свідчить про те, що бажання Путіна уникнути масової мобілізації незабаром може зазнати випробування.
Коли Україна захоплює своїх громадян на полі бою, їх судять за зраду. Але потім цих чоловіків відправляють до таборів для військовополонених разом із росіянами.
Офіційно Київ досі вважає їх українцями і розглядає російський контроль над їхніми регіонами як тимчасовий. Але реальність на місці подій є складнішою.
«Вони дуже проросійські, і їхня національна ідентичність дуже розмита», — так висловлюється Петро Яценко з українського координаційного штабу з питань військовополонених.
Антон, безумовно, не вважає себе зрадником.
«Я вважаю себе росіянином. Країна нічого не означає, все залежить від національності. Уся моя родина з Росії. Усі мої корені — звідти», — каже він.
Коли ми запитуємо про його українське прізвище, він відмахується, мовляв, це не має значення.
Ціле покоління, народжене в Україні, виросло під окупацією, в умовах російської освіти та ЗМІ, повністю контрольованих Кремлем. Обидва ці фактори вже багато років зображують владу в Києві як «нацистів» і нелегітимну.
З моменту повномасштабного вторгнення ще більша територія опинилася під таким самим впливом.
Антон увібрав усе це в себе і тепер майже виключно висловлюється російськими гаслами.
Він називає Путіна «моїм президентом» і вважає, що той повинен домагатися захоплення решти Донбасу, хоча сотні тисяч людей уже загинули, намагаючись це зробити.
«Шкода, що загинули люди, особливо невинні», — каже Антон. «Але війна є війна. Її можна було б закінчити. Але ніхто не хотів цього робити».
У тюремній лікарні Артем лежить на ліжку в кутку, його тіло вкрите осколками. Він воював усього два місяці.
З Донецька, як і Антон, він також пішов на війну добровільно — не лише заради грошей.
«У нас є свої образи», — каже Артем, згадуючи, як у 2014 році його регіон потрапив під інтенсивний обстріл, коли українські війська намагалися запобігти його відокремленню від Києва.
Але військовий досвід залишив у нього гіркий осад. Його командир був «поганим», і він так і не отримав жодної частини своєї підписної премії у розмірі 400 000 рублів (3 470 фунтів; 5 000 доларів).
На додачу до численних травм Артема, поранений російський солдат у ліжку навпроти отримав уп’ятеро більшу виплату.
Усі військовополонені, народжені в Україні, з якими ми проводили інтерв’ю, походили з територій, окупованих з 2014 року, і майже всі вони вступили до російської армії добровільно.
Але один чоловік із Донецької області розповів нам, що його змусили воювати.
Під час розмови він поглядав навколо, не знаючи, кому можна довіряти.
За офіційними даними, що посилаються на «розвідку», понад 50 000 українців були призвані проти своєї волі на окупованих територіях. Інші джерела називають набагато вищі цифри.
Цей чоловік розповів нам, що коли росіяни вторглися, його родина залишилася не через політичну чи національну приналежність, а тому, що Донецьк був їхнім домом.
Тепер його єдиним прагненням було повернутися до дружини та дітей, а потім уникнути повернення на фронт. «Я просто збираюся сховатися», — зізнався він.
Під вікнами лікарні та щойно побіленими стінами ростуть ряди полуниці та огірків, висаджених в’язнями.
Далі — нестерпний сморід лаку з туалету на вулиці.
Чиновник дістає з мішка біля дверей золотисту пластикову ручку. «Вгадайте, для чого це?» — кидає він нам виклик, посміхаючись.
Усередині я здивовано затамував подих: чоловіки, які працюють, збивають молотками дерев’яні труни. Мені кажуть, що останнє замовлення, яке отримала в’язниця, стосувалося садових будиночків. Це ж виглядає моторошно.
На протилежному боці двору, в іншій майстерні, кілька військовополонених виготовляють штучні ялинки, а з їхніх верстатів звисають кричущі ялинкові кульки. Як і ті, хто робить труни, вони кажуть мені, що на зароблені гроші купують додаткову їжу та сигарети.
Сергій народився в українському місті Луганськ, але каже, що він росіянин, як і його батьки, які переїхали на Донбас, коли обидві країни були частиною Радянського Союзу.
Десять років тому він вступив до російської армії, «щоб захищати свою батьківщину», але стверджує, що після повернення піде у відставку, а не повернеться на фронт. «Я зробив свій внесок».
У більшості з них вибору не буде.
Поруч із Сергієм, складаючи пластикові гілки, працює наркодилер, який, як і багато хто, вступив до лав армії «виключно» для того, щоб уникнути тривалого тюремного ув’язнення.
«Для мене 15 років у в’язниці — це занадто», — пояснює Костянтин. «Я знаю, що це, мабуть, не виправдовує мене, але це факт. Мені зараз 44, а там мені було б уже 60. Тож ні».
Але «вшніки», або солдати-засуджені, мусять вижити до кінця війни, щоб їх звільнили, а в штурмових підрозділах шанси на це невеликі.
Троє засуджених за вбивство розповіли нам, що думали, ніби зможуть вийти на свободу після року бойових дій, але їхні контракти автоматично продовжили.
Коли я запитую про вбивство своїх співвітчизників на полі бою, Сергій називає це питання «провокаційним» і не хоче відповідати.
«Я не бачу нічого хорошого в жодній війні, а в такій війні нічого хорошого не може бути апріорі», — обережно відповідає Костянтин. «Я не кажу, що ми такі самі, як українці, але ми близькі. У нас усіх там є родичі. Це просто недобре».
Він досі вважає своє рішення воювати правильним.
Ні він, ні Сергій не очікують, що війна скоро закінчиться. Обидва вірять, що Путін не зупиниться, доки не контролюватиме весь Донбас.
«Але всі, кого я там знаю, вже мають цього достатньо», — каже Костянтин. «Я просто хочу, щоб це закінчилося якомога швидше».
В обідню пору полонені в темно-синіх комбінезонах шикуються в їдальні з опущеними головами та руками, складеними за спиною.
Поки вони їдять — суп і рагу — у циклічному режимі показують відео під назвою «Міфи про Крим», яке спростовує претензії Росії на історичне право власності на півострів, який вона вкрала в України у 2014 році, але ніхто не звертає на це ані найменшої уваги.
Зусилля з перевиховання здаються половинчастими. Для Києва головне — використати цих військовополонених як обмінний матеріал, щоб повернути додому своїх солдатів. Але коли справа доходить до переговорів щодо списків обміну, виявляється, що чоловіки з Донбасу не є пріоритетом для Росії.
«Цього року перевели лише з десяток осіб», — скаржиться Костянтин. «Схоже, вони не хочуть нас обмінювати. Гадаю, ми підемо останніми».
Джерело: bbc.com
Ми збираємо новини з Reuters, BBC, Bloomberg та інших світових ЗМІ.
Коротко, факти, без фейків та зайвого галасу.
👉 Підписуйтесь у Telegram
