Євген Коновалець: український полковник, який став особистою ціллю Сталіна

Євген Коновалець належить до тих постатей української історії, чия біографія не вміщується в рамки звичайного військового чи політичного діяча. Його життя стало відповіддю на головне питання доби — як діяти, коли держава щойно втрачена, але боротьба ще не закінчена.

Він пройшов шлях від галицького юнака до командира, якому довірили найорганізованіше військове формування визвольних змагань. Але справжній масштаб Коновальця проявився не лише на полі бою, а й у здатності перетворювати поразку на нову форму спротиву.

Учень Боберського та Грушевського

Майбутній воєначальник народився у селі Зашків Жовківського повіту. Його батько був директором місцевої школи, а мати викладала дітям рукоділля, основи медицини та правила гігієни. Родинне оточення Коновальця було тісно пов’язане з духовенством: його дядьки служили священниками і водночас займалися просвітницькою роботою серед українського населення.

Навчаючись в українській Академічній гімназії у Львові, Євген потрапив під вплив Івана Боберського, який формував у нього дисципліну та організованість. Згодом у Львівському університеті, де Євген Коновалець здобував юридичну освіту, курс історії читав Михайло Грушевський. Саме в цей період його світогляд остаточно сформувався під впливом українського національного руху.

Студентські роки стали для нього не лише часом навчання, а й періодом активної громадської діяльності. Його не раз затримували через участь в акціях із вимогою створення українського університету у Львові. Паралельно він долучався до «Просвіти», товариств «Сокіл» і «Сокіл-батько», боровся проти москвофільських впливів і вступив до Української національно-демократичної партії.

Війна, полон і майбутній соратник

Після початку Першої світової війни Євген Коновалець подав рапорт про вступ до Українського Легіону Січових стрільців, однак був мобілізований до 19-го полку Крайової оборони (ландверу) «Львів» австрійської армії, де служив у званні поручника. У травні 1915 року під час боїв на горі Маківка він потрапив у російський полон і був інтернований до табору поблизу Царицина (нині Волгоград).

Умови утримання були складними, однак офіцерський статус давав йому певну свободу пересування та можливість спілкування з іншими полоненими. Це дозволило йому налагодити контакти з українцями-січовими стрільцями, які також перебували в неволі.

Саме тоді він познайомився з Андрієм Мельником — майбутнім соратником і одним із ключових діячів українського націоналістичного руху. Їхнє спілкування в полоні стало початком політичного й організаційного зближення, що згодом вплине на формування керівного ядра ОУН.

Після Лютневої революції Євген Коновалець разом із частиною полонених зумів вирватися з неволі та вирушив до Києва.

Січові стрільці

Після прибуття до Києва восени 1917 року Євген Коновалець розпочав формування Січових стрільців, які під його керівництвом стали однією з найбоєздатніших частин Армії УНР, вирізняючись дисципліною та згуртованістю.

Восени 1917 року він став організатором Галицько-буковинського куреня Січових стрільців, сформованого з українців-усусів — колишніх вояків австро-угорської армії, що перебували в російському полоні. Згодом підрозділ зріс від куреня до полку, а пізніше — до дивізії. Січові стрільці брали участь у придушенні більшовицького повстання в Києві на заводі «Арсенал» та у боях проти військ Муравйова.

Після проголошення Української Держави Павла Скоропадського постало питання подальшої долі стрілецьких частин — інтеграції або розпуску. Євген Коновалець і більшість старшин спершу не визнали Гетьманат, відмовившись присягати новій владі. У певний момент навіть розглядалася можливість саморозпуску підрозділів.

Ситуація змінилася восени 1918 року з початком антигетьманського повстання Директорії. Січові стрільці перейшли на її бік і стали головною ударною силою повстанців, відігравши ключову роль у взятті Києва в листопаді–грудні 1918 року. Коновалець очолив Осадний корпус військ Директорії, який керував операцією з оволодіння столицею.

У 1918–1919 роках він був однією з центральних постатей військово-політичного життя УНР. Пропозицію увійти до складу Директорії як шостому члену він відхилив, вважаючи за необхідне зберегти військову структуру як окрему силу.

Досі тривають дискусії серед істориків щодо стратегічного вибору Січових стрільців у 1918 році. Частина дослідників вважає, що перекидання їх до Львова могло вплинути на перебіг українсько-польської війни, тоді як інші підкреслюють вирішальне значення їх участі у подіях у Києві.

Позиція Коновальця щодо Гетьманату з часом змінилася: від категоричного неприйняття до більш прагматичного підходу. Він дедалі більше схилявся до ідеї використання державного апарату з наповненням його українськими кадрами замість його руйнування.

Кохання Коновальця

Своє кохання Євген Коновалець зустрів у Львові, на вулиці Дорошенка, 48, у родині Федаків. Ольга Федак стала його дружиною, а її сестра Софія згодом вийшла заміж за Андрія Мельника, що поєднало ці родини ще до появи ОУН.

Степан Федак — батько Ольги — був впливовим львівським адвокатом і громадським діячем. Він народився 1861 року в Перемишлі, став одним із засновників Української національно-демократичної партії та співпрацював із митрополитом Андреєм Шептицьким як його правовий радник. У 1918 році обіймав посаду державного секретаря харчових справ уряду ЗУНР.

У 1922 році Євген Коновалець і Ольга Федак одружилися. Їхній шлюб об’єднав дві впливові родини української Галичини. Уже невдовзі після весілля через переслідування польської влади подружжя було змушене залишити Львів. У цей час народився їхній син Юрій, а життя родини стало вимушено мандрівним — сам Коновалець називав цей період життям «бездомних бурлаків».

Коновалець і мережа визвольного руху в Європі

Після розпуску Армії УНР Євген Коновалець опинився в польському таборі для інтернованих у Луцьку. Згодом, за дорученням Симона Петлюри, він долучився до організації українських військових осередків серед еміграції в Чехословаччині та Італії, намагаючись зберегти кадрове ядро майбутнього українського війська.

У 1920 році Коновалець заснував Українську військову організацію (УВО) — підпільну структуру, що мала координувати боротьбу за українську державність на окупованих землях і водночас об’єднувати політичні та військові сили еміграції. Організація діяла в умовах польської влади в Галичині та стала одним із головних осередків українського спротиву.

Втім, після поразки визвольних змагань Коновальцю доводилося протистояти не лише зовнішнім ворогам. Серед української еміграції точилися гострі суперечки щодо причин втрати державності та подальшого шляху боротьби. Сам Євген Коновалець згадував, що проти нього та його соратників поширювали численні наклепи й провокації, через які дехто навіть підозрював їх у співпраці з польськими спецслужбами.

У 1922 році ці звинувачення мало не завершилися трагедією. Колишній старшина Української Галицької Армії Юліян Головінський прибув до Львова з наміром убити Коновальця. Однак після особистої зустрічі він відмовився від свого задуму, переконавшись у безпідставності звинувачень. Згодом Головінський сам долучився до націоналістичного руху й став одним із діячів УВО та ОУН.

Для міжнародної роботи Коновалець використовував литовський паспорт і активно налагоджував контакти з політичними колами різних європейських держав. У Каунасі діяло представництво УВО, яке підтримувало зв’язки з литовською стороною та допомагало організації діяти на міжнародній арені.

У 1929 році у Відні на базі УВО та низки інших націоналістичних угруповань була створена Організація українських націоналістів (ОУН). Головою Проводу українських націоналістів обрали Євгена Коновальця. Під його керівництвом ОУН розбудувала мережу осередків у багатьох країнах Європи, налагодила зв’язки з українською еміграцією та стала головним центром організованого визвольного руху поза межами України.

«Сильна рука» українського підпілля

У середовищі націоналістів Євген Коновалець мав беззаперечний авторитет. Його рішення сприймалися як остаточні, хоча існували побоювання щодо надмірної концентрації влади. Він підтримував ідею дисципліни та сильної керівної руки, але в межах організованої структури, а не хаотичної диктатури.

Попри революційну діяльність, Коновалець дотримувався стриманого європейського стилю — уважно ставився до зовнішнього вигляду, носив якісний одяг і відзначався бездоганними манерами, формуючи образ політичного лідера європейського рівня.

Особистий ворог Сталіна

Для радянського керівництва, зокрема для Сталіна, Євген Коновалець був одним із найнебезпечніших противників українського руху. Проти нього готувалися операції ліквідації, зокрема спецоперація НКВС «Ставка».

До її виконання залучили агента Павла Судоплатова, який під прикриттям увійшов у довіру до Коновальця, видаючи себе за зв’язкового українського підпілля.

Вбивство полковника

23 травня 1938 року в Роттердамі, в готелі «Атланта», під час зустрічі Судоплатов передав Коновальцю коробку цукерок із вибуховим пристроєм. Після вибуху Євген Коновалець загинув.

Операція, за даними дослідників, координувалася на найвищому рівні радянського керівництва і розглядалася як стратегічний удар по ОУН.

Поховання полковника Євгена Коновальця відбулося в суботу, 28 травня 1938 року. Попрощатися з ним прибули представники українського визвольного руху: від керівництва ОУН — генерал Курманович, з еміграційних осередків у Лондоні та Берліні — троє співробітників «націоналістичної прес-служби», а також радник Тарновецький. На церемонії був присутній і консул Литви в Нідерландах, оскільки Євген Коновалець у роки еміграції мав литовське громадянство.

Через складні бюрократичні обставини близькі родичі, які проживали у Львові, не встигли прибути на похорон — документи на виїзд їм видали вже після завершення церемонії. Поховання Коновальця в Роттердамі від самого початку розглядалося як тимчасове. Його тіло спеціально забальзамували з розрахунком на те, що одного дня останки провідника повернуться на Батьківщину. 

Майже через століття після його загибелі це питання знову стало актуальним: в Україні неодноразово лунали ініціативи щодо перепоховання Коновальця на рідній землі як одного з провідників національно-визвольного руху. Однак поки що він залишається похованим на цвинтарі Кросвейк у Роттердамі.

Згодом на могилі в Роттердамі встановили пам’ятник, а ім’я Коновальця стало одним із символів українського визвольного руху ХХ століття. Людину, яку Сталін вважав особистим ворогом, вдалося фізично усунути, але ідея незалежної України, за яку він боровся, пережила і його вбивць, і сам Радянський Союз.

Після загибелі Коновальця 23 травня стало символічною датою в українському календарі пам’яті — Днем Героїв.