Зелені яблука сорту «Симиренко» знайомі кожному з дитинства — великі, яскраві, соковиті. Та за цим простим на вигляд плодом ховається величезна історія: історія української науки, культури та трагедії однієї видатної родини.
Саме Левко Платонович Симиренко створив цей сорт у власному саду на Черкащині і назвав його «Ренет Платона Симиренка» — на честь свого батька. Сьогодні ці яблука можна зустріти на ринках і в магазинах по всьому світу, а колись вони принесли своєму творцеві міжнародну славу: на виставці в Парижі сорт отримав Золоту медаль, а про українського вченого писали журнали, запрошували на зустрічі, захоплювалися його геніальністю.
Але за успіхом і світовим визнанням стояла біль: його родину переслідували, майно конфіскували, наукові досягнення намагалися стерти з пам’яті країни. Історія Левка Симиренка — це не лише історія яблук, а й символ української еліти, яку хотіли знищити, але коріння її продовжує жити у землі, де творилося велике.
Підприємницьке коріння та традиції меценатства
Левко Симиренко народився 6 лютого за новим стилем (18 лютого — за старим) у селі Мліїв Черкаського повіту Київської губернії, на землях сучасної Черкащини. Його родина вже в ХІХ столітті була прикладом поєднання підприємництва, освіти та культурного прогресу.
Дід Левка, Федір Симиренко, вирізнявся надзвичайною працелюбністю та ініціативністю. Він викупив себе з кріпацтва і разом із тестем Михайлом Яхненком заснував компанію «Брати Яхненка і Симиренка». Їхній бізнес охоплював цукрову промисловість: будували цукрові заводи, виготовляли технічне обладнання і випускали солодощі — мармелад та пастилу. Родина також володіла суднобудівними верфями, де з’явилися пароплави «Ярослав» і «Українець».
Федір виховав величезну родину — двадцять двоє дітей. Двоє синів, Василь і Платон, здобули освіту у Парижі. Попри технічні спеціальності, обидва відомі як меценати та культурні діячі. Василь підтримував композитора Миколу Лисенка, а Платон зробив щедру пожертву Тарасу Шевченку на видання «Кобзаря» — понад тисячу рублів, що на той час було значною сумою. Книга вийшла з подякою Платону Симиренку прямо на титульній сторінці.
Так у родині сформувалося поєднання підприємницького хисту, освіченості та підтримки української культури — основа, на якій виросте Левко, майбутній геній помології.
Між наукою й підпіллям: юність Левка Симиренка
Повернувшись з Франції, Платон Симиренко зайнявся улюбленою справою — розведенням високопродуктивних садів. Цю пристрасть успадкував і його син Левко. Та дитинство хлопчика було непростим: батько помер від сухот, і на плечі матері лягла турбота про чотирьох малолітніх дітей. Незважаючи на скрутне матеріальне становище, вона змогла дати всім дітям вищу освіту.
Левко закінчив Одеську гімназію із золотою медаллю, спершу вступив на фізико-математичний факультет Київського університету, а згодом перевівся на відділення природничих наук Одеського університету. Студентські роки збіглися з бунтарськими настроями університетського середовища, яке підтримувало революційні ідеї.
Сімейні та дружні зв’язки лише посилювали революційні настрої Левка: його двоюрідна сестра Ольга Яхненко була дружиною Андрія Желябова, одного з організаторів замаху на царя Олександра ІІ, страченого за участь у змові. Сам Левко Симиренко мав дружні стосунки з багатьма членами цієї групи, включно з самим Желябовим. Врятувало його від можливої смертної кари те, що за рік до замаху на царя його вже заарештували та вислали до Сибіру, і про загибель товаришів він дізнався лише перебуваючи на засланні.
Хоча Левко не брав участі у терористичних акціях, тричі арештовували його за зберігання та поширення забороненої літератури та матеріальну підтримку «Народної волі».
Сибірський етап: наука в умовах заслання
Після третього арешту влада без суду відправила його на вісім років заслання до Красноярського краю. Юнацькі ідеали та громадянська активність Левка кардинально змінили його життя, але не зламали його прагнення до науки та садівництва.
У Красноярську Левко Симиренко знайшов роботу садівником у маєтку місцевого золотопромисловця Кузнєцова. Його завданням було будівництво оранжерей та догляд за садовими культурами. Незважаючи на суворі умови життя й роботи, Левко не залишав наукових пошуків. Саме тут він довів, що в сибірському кліматі можна вирощувати огірки та помідори в теплицях, а у відкритому ґрунті — безліч інших овочів і квітів.
Втім, заслання не було мирним: у 1882 році Симиренка вдруге заарештували, і він провів рік у одиночній камері, переживши важкі випробування. Повернення додому відбулося лише через чотири роки, завдяки наполегливим клопотанням родини та друзів. Цей період загартував його характер і навчив долати труднощі, водночас не відбираючи любові до науки та садівництва, яка згодом визначила всю його професійну діяльність.
Мліївський сад: велич і наукова пристрасть
Повернувшись до рідного Млієва, Левко Симиренко нарешті отримав змогу повністю присвятити себе улюбленій справі — садівництву. Через обмеження, накладені на колишніх засланніків, йому забороняли жити у великих містах, тож Одеса залишалася недоступною. Проте це не завадило йому створити один із найбагатших приватних садів Європи.
Симиренко виростив сад із колекційних саджанців у родовому маєтку і облаштував при ньому розплідник. До 1912 року тут налічувалося понад три тисячі сортів плодових дерев і кущів: 900 яблунь, 889 груш, 350 вишень і черешень, 115 персиків, 56 абрикосів, 166 аґрусів, 45 горіхів, а також понад 900 інших сортів. Його саджанці розсилали по всій Російській імперії — від північних регіонів до Сибіру та Середньої Азії, поширюючи знання про високопродуктивні культури навіть у суворих кліматичних умовах.
Сад у Млієві став не лише колекцією рослин, а й живою лабораторією, де народжувалися нові сорти та розвивалася школа садівництва, що виховала ціле покоління фахівців. Завдяки цьому розпліднику Левко Симиренко закріпив свій статус одного з провідних помологів Європи.
«Ренет Платона Симиренка»: яблуко, що пережило час
Левко Платонович не обмежувався лише вирощуванням садів — він активно займався селекцією. Його найвідоміший внесок у помологію — сорт яблук «Ренет Платона Симиренка», названий на честь батька. Цей сорт здобув міжнародну славу: на виставці у Парижі яблука отримали Золоту медаль, а Левка Симиренка визнали одним із провідних помологів Європи.
Яблука «Симиренка» відрізняються неперевершеним кисло-солодким смаком, соковитістю та здатністю довго зберігатися без втрати якості — до самої весни. Цікаво, що колись сорт навіть не хотіли визнавати гідним статусу вищого гатунку, вважаючи його зовнішній вигляд та смак надто простими.
Сьогодні «Ренет Платона Симиренка» — символ української наукової майстерності та селекційного таланту, а історія цього сорту нагадує, що за кожним плодом стоїть важка праця, знання та відданість науці.
Кримські дослідження та складний шлях серця
Велику роль у науковій кар’єрі Левка Симиренка відіграв Крим — місце, доступ до якого він отримував із великими труднощами. Спершу йому дозволили поїхати туди на лікування, а згодом — для тривалої наукової роботи, яка тривала понад двадцять років. Результатом стали дослідження, зібрані у книзі «Кримське промислове плодівництво», опублікованій у 1912 році. Левко присвятив її другій дружині Олені Уваровій, яка померла кілька років до того від тяжкої хвороби. З Оленою він був знайомий ще зі студентських років, але після заслання вони були розлучені.
У Красноярську Симиренко познайомився з польською засланкою Альдоною Гружевською, яка доглядала його під час тяжкої хвороби на тиф. Вони одружилися прямо у тюремній церкві, але після повернення до України подружжя розлучилося. Згодом Левко знову зустрів своє перше кохання — Олену Уварову, яка стала не лише дружиною, а й невтомною помічницею у його наукових пошуках.
Після смерті Олени Левко довгий час не планував нового шлюбу, але згодом одружився з Софією Корішман, подругою покійної дружини. Незважаючи на 22-річну різницю у віці, шлюб був міцним і щасливим. Софія народила йому трьох дітей — дочку та двох синів, одного з яких назвали Левом на честь батька. Таким чином особисте життя Симиренка, сповнене випробувань, трагедій і радості, йшло паралельно з його науковими досягненнями, формуючи образ людини, відданої і сім’ї, і науці.
«Козаки просять меду»: таємниця загибелі Левка Симиренка та трагедія його родини
За зеленим яблуком сорту «Симиренко» ховається не лише смак дитинства, а й важка історія української науки.
Щасливе сімейне та наукове життя Левка Симиренка обірвали буремні події початку ХХ століття: Перша світова війна, революція 1917 року та Громадянська війна внесли свої трагічні корективи.
У 1919 році за загадкових обставин загинули молодші брати Левка.
У різдвяну ніч 1920 року самого Левка смертельно поранили у власному будинку.
Все сталося пізно ввечері 6 січня. У вікно будинку, де Левко Симиренко працював директором розплідника, постукали. З темряви пролунала дивна відповідь: «Козаки просять меду». Коли вчений підійшов ближче, щоб розглянути відвідувачів, пролунав постріл. Хоча куля влучила лише в передпліччя, пошкоджена вена спричинила смертельну кровотечу, і спроби викликаного у поспіху фельдшера врятувати його життя виявилися марними.
Сьогодні немає однозначної відповіді, хто стояв за цим убивством. Існують кілька версій: радянська влада, люди отамана Голого, випадкові грабіжники чи співробітники ЧК — остання з них зараз вважається пріоритетною. Особливо загадково те, що злочинці нічого не забрали з місця події, окрім закривавленого верхнього одягу Левка Платоновича. Ця обставина лише додає таємничості одній із найзагадковіших сторінок життя великого вченого.
А під час обшуку 1933 року енкаведисти спалили унікальний архів родини — рукописи, листування, дослідження. А в 1938 році розстріляли його сина Володимира, також талановитого науковця.
Пам’ять та сучасна спадщина
Попри спроби стерти пам’ять про Симиренків, яблука залишилися живим символом. Сорт «Симиренко» пережив репресії, війну, забуття, зберігши своє ім’я та історію у плодах. Він нагадує про українську еліту, знищену радянським режимом, про знання, культуру та відданість, які намагалися поховати.
В Україні шанобливо зберігають пам’ять про Левка Симиренка та його родину. Його ім’ям названо вулиці у Києві, Одесі, Дніпрі, Черкасах та Мерефі, провулок у Сімферополі. Створений ним сад при Інституті помології Національної академії аграрних наук України й досі слугує науковою лабораторією та колекцією рідкісних сортів.
У 1970 році в рідному Млієві відкрили музей родини Симиренка, що зберігає історію їхніх наукових та господарських досягнень. У 1980 році Українська академія наук заснувала премію імені Левка Платоновича, а в 1996-му «Укрпошта» випустила поштову марку з його зображенням, а також його батька та сина — усіх, хто доклався до розвитку Мліївського саду.
Сьогодні Мліївський сад і питомник продовжують справу Левка Симиренка: у колекції інституту налічується понад 2000 сортів плодових і ягідних культур, а близько 200 нових сортів створені на базі спадщини великого помолога. Ці досягнення доводять, що його наукове коріння проросло у сучасність, а пам’ять про нього живе у кожному плоді, у кожному саджанці та в серцях тих, хто цінує українську науку й культуру.
«Ренет Платона Симиренка» — не просто яблуко. Це символ правди, науки і незламного духу української родини, яку не змогли знищити ні репресії, ні війни, ні час. І поки живуть ці яблука, житиме і пам’ять про Левка Платоновича.
Ці історії нагадують: за кожним великим досягненням у садівництві стоїть не просто наука, а любов до рослин, терпіння і відданість справі. Якщо вам близький дух українських селекціонерів і геніїв помології, обов’язково дізнайтеся також про іншого великого творця — Миколу Гришка, людини, яка присвятила своє життя розвитку рослин і створенню понад 130 гектарів унікальних колекцій.
