31-річний український детектив, який розшукує російських вбивць

Іван Дулкай розшукує російських виконавців та їхніх командирів, причетних до близько 300 вбивств у київському передмісті Бучі.

Для слідчого поліції Івана Дулкая відплата за розправу над його співвітчизниками тут — найжахливіше військове звірство Росії — настає не у пеклі бойових дій, а завдяки ретельному розслідуванню та логічним висновкам.

Він хоче з’ясувати — і довести: хто саме вбив понад 300 людей у цьому передмісті Києва на самому початку російського вторгнення у 2022 році? І хто віддав наказ про цю серію вбивств?

За майже п’ять років війни Росія вбила десятки тисяч цивільних осіб, дедалі частіше застосовуючи удари з великої відстані, оскільки лінія фронту в основному застрягла на місці. Буча вирізняється тим, що більшість вбивств було скоєно з близької відстані за допомогою куль. Коли росіяни відступили з цього зеленого передмістя Києва після місяця окупації, на вулицях і в масових могилах лежали трупи.
Міжнародний кримінальний суд видав ордери на арешт шести високопоставлених російських чиновників, зокрема президента Володимира Путіна, за військові злочини, серед яких примусова депортація дітей та ракетні удари по цивільних об’єктах.

Дулкей працює на іншому рівні. Він розшукує російських виконавців та їхніх безпосередніх командирів, прагнучи просунутися вгору по ланцюжку командування.

31-річний чоловік і через чотири з половиною роки невтомно переслідує сліди. Разом зі своєю командою він створив інтерактивну карту, на якій позначено місця загибелі кожної з жертв, опитав сотні свідків та провів ексгумацію тіл у пошуках куль, щоб пов’язати вбивць із жертвами.

На стіні його скромного офісу висять фотографії десятків російських підозрюваних, а також українських жертв. У коридорі стоїть дерев’яна макет вулиці Яблунської — місця, що стало сумнозвісним через масові вбивства. Понад десяток пластикових фігурок лежать обличчям донизу або догори, а одна — на боці під велосипедом.

«Коли я сплю, то прокидаюся і бачу ці образи. Важко від них позбутися», — сказав Дулкай в інтерв’ю. «Але вбивства не розкриваються вночі. Головне — не поспішати, а зосередитися».

Росія заперечує, що в Бучі відбувалися будь-які вбивства, стверджуючи, що масове вбивство було інсценовано Україною. Дулкай прагне, щоб ці твердження Росії були спростовані за допомогою криміналістичної експертизи — і щоб справедливість була відновлена.

Незабаром після відступу Росії з Бучі уряд України доручив цю справу Дулкаю — детективу, який до війни зазвичай розслідував крадіжки, вбивства та організовану злочинність.

Дулкай знав Бучу як заможне передмістя Києва з парками та лісами, куди він їздив із родиною. Тепер він разом зі своєю командою з 12 детективів взявся збирати якомога більше доказів на сотнях місць вбивств. Вони провели сотні допитів, прослухали години перехоплених російських розмов та переглянули записи з камер відеоспостереження й українських дронів.
Це може бути виснажливою роботою. Дулкей сказав, що намагається підходити до огляду жахливих місць злочинів, зокрема з мертвими дітьми чи обгорілими останками, з клінічною об’єктивністю.

«Я не відчуваю емоцій, працюючи з тілами», — сказав він тихим і виваженим голосом. «Звичайна людина бачить розстріляний автомобіль із тілом. А я дивлюся на це і починаю шукати відповіді на питання: Який механізм? Як вони стріляли? Чому вони стріляли?»

Проте він намагається залишати роботу в офісі. Він не дивиться на фотографії та не читає матеріали справ, коли перебуває вдома зі своєю однорічною донькою.

Ця робота приносить плоди. Дулкей зазначив, що його команда розкрила 86 випадків вбивств і висунула звинувачення проти 32 російських солдатів у вбивстві та катуванні цивільних осіб.

Його методичний підхід сприяв просуванню розслідування вбивства Володимира Ковтуна — 45-річного чоловіка, який любив футбол і переховувався у підвалі. Його застрелили, коли він повернувся до своєї квартири, щоб забрати свої речі та собаку.

Влітку 2025 року Дулкай очолив команду, яка провела ексгумацію тіла з метою пошуку кулі вбивці. Він керував процесом, намагаючись запобігти пошкодженню останків, і надів білий криміналістичний костюм, щоб наблизитися до тіла. Кулю не знайшли, але криміналісти встановили, що рана на черепі була завдана кулею калібру 9 мм, типовою для російської снайперської гвинтівки «Вінторез».

Три кулі, знайдені в квартирі Ковтуна, були того самого калібру. Поліція встановила, що вони походять із гвинтівки російського снайпера, сержанта Артема Дементьєва, який, за їхніми словами, використовував дев’ятиповерховий житловий будинок, де мешкав Ковтун, як спостережний пункт.

Наприкінці червня слідчі провели слідчий експеримент. Вони затягли в квартиру наповнений піском манекен і розмістили його у передпокої. Експерт-криміналіст наклеїв наклейку над лівим оком манекена та ще одну на потилиці, щоб показати, як куля пробила голову жертви. Фахівець з балістики дійшов висновку, що відстань між стрільцем і жертвою становила приблизно 5 футів, виходячи з калібру кулі, знайденої на місці злочину, та фотографій тіла, на яких видно, що кров покриває протилежну стіну аж до стелі.

Цей експеримент дав змогу поліції зробити висновок, що Ковтун зустрів свого вбивцю біля вхідних дверей і був застрелений пострілом у око.

10 березня, у день вбивства Ковтуна, за даними поліції, Дементьєв також викрав і допитував одного чоловіка, якого зустрів на сходовій клітці, нанісши йому близько 40 ударів по голові та нозі кухонним молотком, як пізніше розповів цей чоловік поліції.

«Його злочини мали явні садистські риси», — зазначив Дулкай.

За словами Дулкая, Дементьєв був серійним вбивцею, на рахунку якого щонайменше шість вбивств. (Він загинув на полі бою в серпні минулого року, — додав Дулкай, і в його голосі пролунало розчарування від того, що той не постане перед судом.)

Над виконавцями стоять ті, хто віддав наказ про вбивства.

Дулкай відстежив Дементьєва до розвідувального взводу з 12 російських солдатів, які були розгорнуті на вулиці Яблунській.
Мешканці вулиці згадували, що командиром був чоловік на прізвище Тареєв із позивним «Успех», що означає «Успіх». Записи з камер відеоспостереження показали, що він мав при собі командну рацію. У сусідньому житловому комплексі слідчі знайшли рацію зі списком позивних молодших командирів у повітряно-десантних ротах, зокрема командира розвідувального взводу: «Успех».

Дулкай знайшов свого підозрюваного: лейтенанта Артема Тареєва. Але йому потрібно було довести його причетність. Характер вбивств дав підказку.

Одна з жертв взводу, пенсіонер Костянтин Шевченко, впізнав Дементьєва як чоловіка, який вистрілив йому в ногу, коли він вийшов зарядити телефон біля громадського електрогенератора.

Ірину Філкіну застрелили на вулиці, коли вона їхала на велосипеді. Її яскраво-червоний манікюр на застиглій мертвій руці став символом російської жорстокості в Бучі.

Валерія Кізілова застрелили після того, як він вийшов із підвалу, щоб перевірити, що за шум у його задньому дворі. Дружина Кізілова, Людмила, впізнала Тареєва та його людей, коли ті пізніше зайняли її будинок.

Свідчення очевидців показали, що солдати мали наказ стріляти в будь-кого, хто опинився в їхній зоні.

«Вони сказали, що отримали наказ стріляти в усіх, хто був одягнений у чорне, мав татуювання та рухався», — розповіла Раїса Голенок, актриса на пенсії, яка мешкає на вулиці Яблунській.

Двоє російських військовополонених, які перебували в Бучі, підтвердили цю версію. Дулкай також проконсультувався з військовими експертами, які зазначили, що дії взводу відповідали російській доктрині і що вони не відкрили б вогонь без дозволу керівництва.

1 липня Генеральна прокуратура України висунула Тареєву звинувачення у військових злочинах та вбивстві у справі, за якою йому загрожує довічне ув’язнення. Поліція заявила, що має докази того, що Тареєв та його підрозділ несуть відповідальність щонайменше за 22 вбивства на вулиці Яблунській та в її околицях.

Дулкай зазначив, що Тареєв служить військовим інструктором у Сибіру. Родичі жертв побоюються, що він ніколи не постане перед судом.

Йдучи вулицею Яблунською, Дулкай сказав, що думки про жертв спонукають його шукати вбивць і не втрачати віри в те, що справедливість врешті-решт переможе.

«Це були звичайні люди, які мали свої життєві цілі, сім’ї та турботи. Я знаю, чому ці люди опинилися на цій вулиці, що їх спонукало. Але вони не знали, що їх тут чекає», — сказав він. «Незалежно від того, скільки років на це піде, відповідальність має бути понесена».

Джерело: wsj.com