Перше фото – зграя птахів у сірому небі. Потім ви бачите чорні хмари диму, що котяться повітрям, немов лавина. Люди на землі піднімають голови. Цю сцену можна було б так само добре зняти для блокбастера про кінець світу. Знято вражаюче, але обстановка трагічно реальна. Вже три роки в Україні вирує війна, про яку більшість людей, мабуть, знає лише з безпечної відстані своїх віталень.
Природа війни та природа на війні
Природа відіграє вражаючу роль у фільмі з самої першої сцени – іноді тиха, іноді бурхлива. У стані війни смерть і природа більш відчутні, ніж зазвичай. Це як коли вирує артилерійський бій, і погляд камери (В’ячеслав Цвєтков, Денис Мельник та Христина Лизогубова) зосереджений на маленькому павучку, який плете свою павутину. У розірваному війною лісі ворог ховається між деревами, а вдалині бомби видовбують землю.
У своєму імпресіоністичному та часом статичному документальному фільмі, спільному виробництві Австрії, Франції та України, троє режисерів досліджують, як цей конфлікт перетворює звичайних цивільних осіб на «мілітантропів» – неологізм від латинського слова, що означає солдат («milit»), та грецького слова, що означає людина («antropos»): кажуть, що це персона, яку люди набувають у стані війни.
«Куди нам йти?»
В інших сценах фільму ми зустрічаємо людей, які сідають у евакуаційний поїзд з Києва до Відня, прощаються зі своїми близькими або стоять серед пейзажів з руїн. «Куди нам йти?» – чоловік хоче дізнатися від Віталія Кличка. Мер Києва каже, що в нього є план евакуації. «Я ніколи не покину це місце», – заперечує чоловік.
Літня жінка повернулася до свого зруйнованого будинку, займається садівництвом та варить суп на вулиці. Діти граються на військовому блокпосту. Фермер оре своє поле прямо поруч із бомбою, що впала. Новобранець танцює на своєму весіллі, а потім його призивають. У своїй майже одночасно віддаленій та інтимній розповіді «Мілітантропос» ніби займає «аполітичну» позицію, але залишається надзвичайно політичним самим своїм існуванням.
Ось як звучить війна
На війні багато звуків: артилерійський вогонь, авіанальоти, сирени, цокання годинників і водночас спів птахів, дзижчання бджіл, дитячі голоси та церковні дзвони. Звуковий дизайн розроблено українським звукорежисером Михайлом Закуцьким та австрійським композитором Петером Кутін, які сплітають різні звуки в захопливий гобелен.
У «Мілітантропос» немає центральних героїв – у цьому немає потреби. Війна – це колективний, травматичний досвід, і тут вона зображена саме так. Як щось, що поглинає все і всіх. Зрештою, залишається лише рука, притиснута до вікна поїзда, що прощається.
