Назва звучить як специфікація або коротка піар-інформація. Але вміст пропонує велику вибухову силу, навіть за кордоном. «Чого Америка хоче в Україні?» – така назва дискусійної статті трьох американських політологів Стівена Вертхайма, Джошуа Шифрінсона та Емми Ешфорд в американському журналі Foreign Policy. До чого вони прагнуть: уряд США поки що не зміг надати конкретну та реалістичну відповідь. І в ширшому плані треба сказати: те саме стосується і Європи.
Це ще й тому, що і Україна, і Захід перебувають у позиції захисника. Кожен, хто, як уряд у Києві та його союзники, захищає власну країну від нападника, може фактично переслідувати лише одну мету: повністю повернути окуповані території. На кону не лише територія, але й демократичний уряд України – і наріжні камені світового порядку, які значною мірою зробили можливим мир на континенті в останні десятиліття. Тим більше, що зрозуміло, чим загрожує інакше: росія не залишає сумнівів у тому, що Кремль також хотів би «звільнити» інші території від ярма демократії, суверенітету та процвітання.
Якою б чіткою не була необхідна мета, нинішня ситуація є гнітюче іншою. Щоб уявити повне визволення України на даний момент, потрібна гарна уява. Тим більше, що росія досягає прогресу, посиленого переходом до військової економіки та майже повною байдужістю політичного та військового керівництва до добробуту власного населення та особливо до виживання своїх солдатів. Запаси скоро знайдуться. Україна намагається протистояти цьому, але вона ослаблена браком солдатів, помилковими кроками внутрішньої політики та тривалою відсутністю допомоги. Її перспективи не райдужні: залишається сумнівним, чи пакет допомоги США, про який зараз прийнято рішення, супроводжуватиметься новим. Так само, як довго справді триватиме єдність у Європі.
І тут ми повертаємося до вихідної точки: фінансову допомогу та допомогу озброєннями, а також політичну єдність легше спланувати та реалізувати, якщо чітко визначити мету. Вертхайм, Шифрінсон і Ешфорд рекомендують головним пріоритетом вважати збереження України як суверенної держави та уникнення великого конфлікту з росією.
На перший погляд це звучить розумно, але з огляду на поточну ситуацію все ще дуже скромно і водночас не дуже конкретно. Це також виключає правило, яке має бути фундаментальним для всіх міркувань: що західні партнери України можуть визначати власні дії та цілі, але не дії України. Київ завжди повинен мати можливість сам вирішувати свою долю.
Визначення реалістичної стратегії з мінімальними цілями для війни в Україні не є приємною справою. Це також вимагає захисту від очікуваного мороку. Більш ніж через два роки після початку війни та після того, як було знищено стільки ресурсів, а також людей і засобів до існування, можна очікувати, що Європа серйозно шукатиме життєздатну відповідь.
https://www.derstandard.at/story/3000000219724/europa-braucht-in-der-ukraine-ein-ziel
