Український репортер, який виявив, що державне інформаційне агентство намагалося заборонити інтерв’ю з опозиційними політиками, повідомив, що наступного дня отримав повідомлення про це.
Національне шпигунське агентство України стежило за співробітниками агентства новин, що займається журналістськими розслідуваннями, через вічко в їхніх готельних номерах.
Суспільний мовник засудив те, що він називає політичним тиском на його репортажі.
Журналісти та групи, що займаються моніторингом свободи преси, б’ють на сполох через те, що, за їхніми словами, за часів правління президента Володимира Зеленського в Україні зростає кількість обмежень і тиску на ЗМІ, які виходять далеко за межі потреб країни у воєнний час.
“Це дійсно викликає занепокоєння”, – сказала Оксана Романюк, директорка Інституту масової інформації, некомерційної організації, яка займається моніторингом свободи ЗМІ. За її словами, це особливо актуально в умовах війни, коли Україна “бореться за демократію проти цінностей диктатури, які уособлює Росія”.
До російського вторгнення в лютому 2022 року і з моменту здобуття незалежності в 1991 році Україна мала тривалий досвід толерантного ставлення до плюралістичного медіа-середовища, з численними телевізійними каналами, пов’язаними з опозиційними і проурядовими партіями, і незалежними новинами. Збереження цієї культури стало одним із викликів війни.
Українські журналісти здебільшого прийняли правила воєнного часу, що забороняють публікувати інформацію про пересування або позиції військ, місця ударів російських ракет і повідомлення про військові втрати, вважаючи це заходами, необхідними для забезпечення національної безпеки.
Вони також визнали певну самоцензуру, стримуючись у критичному висвітленні діяльності уряду, щоб уникнути підриву морального духу або щоб повідомлення про корупцію не завадили іноземним партнерам схвалити надання допомоги.
“Самоцензура в Україні – це особливість воєнного часу”, – сказав Сергій Сидоренко, редактор “Європейської правди”, незалежного інтернет-видання новин. Він додав, що ця ситуація “не є проблемою” і неминуча під час війни, зазначивши, що очікує повернення до нормального життя, коли бойові дії врешті-решт припиняться.
Пан Зеленський публічно не закликав до тиску на журналістів і засудив випадок стеження за журналістами в готелі.
Журналісти та медіагрупи кажуть, що низка нещодавніх випадків вказує на дедалі більш обмежене середовище для журналістської діяльності. У січні посли країн “Групи 7”, до якої входять багато ключових військових союзників Києва, виступили зі спільною заявою на підтримку свободи преси в Україні.
“Свобода ЗМІ є фундаментальною основою успішної демократії”, – йдеться в заяві.
Аналітики кажуть, що зусилля уряду з контролю над ЗМІ, схоже, спрямовані на обмеження позитивного висвітлення діяльності опозиції та придушення негативного висвітлення діяльності уряду і військових.
Журналісти державного інформаційного агентства “Укрінформ”, яке вважається позапартійним, наприкінці минулого року отримали від свого керівництва список опозиційних діячів і місцевих депутатів, позначених як “небажані” для цитування в статтях.
Газета The New York Times проаналізувала інструкції для журналістів Укрінформу, в яких до чорного списку були внесені виборні посадові особи та громадські активісти, в тому числі деякі військові ветерани.
Виконувач обов’язків міністра культури Ростислав Карадеєв, який курує державне інформаційне агентство, заявив цього місяця українським ЗМІ, що йому нічого не відомо про такий список. Офіс пана Зеленського не відповів на запит про коментар.
Українська влада також має іноді напружені стосунки із західними новинними організаціями, зокрема з The Times. Після критичних репортажів і на тлі суперечок щодо правил висвітлення військових операцій вона відкликала військові перепустки для журналістів кількох видань, хоча пізніше акредитації були відновлені.
В Україні закулісне політичне втручання має темну історію через зловживання за попередніх урядів.
Один із нещодавніх прикладів того, що журналісти вважають втручанням, стався в Чернігівській області, на північ від Києва, де обрана міська рада вступила в суперечку щодо муніципальних витрат з губернатором, призначеним паном Зеленським. Керівництво державного інформаційного агентства заявило, що цитування одного члена ради, який виконував обов’язки мера, щодо бюджету було б “небажаним”.
“Бажаний спікер був призначений Зеленським, небажаний спікер був обраний”, – зазначив Юрій Стригун, кореспондент Укрінформу в Чернігові.
Немає жодних ознак того, що журналісти дотримувалися вказівок, а деякі з них відкрито заявили, що вони їх проігнорували.
“Якщо ми будемо називати бажаних і небажаних спікерів, це буде великим кроком назад для демократії”, – сказав пан Стригун, додавши, що він цитував чиновника у своїх статтях.
В Одесі журналістам було наказано в деяких випадках цитувати лише осіб, призначених президентом. У Львові журналістам сказали уникати цитування обраного мера Андрія Садового, відомого політика, якого вважають можливим майбутнім кандидатом у президенти.
Через день після того, як 57-річний пан Стригун з’явився в ефірі “Суспільного”, щоб розповісти про інструкції щодо репортажів 30 травня, він отримав повідомлення про необхідність поновити свою призовну кампанію, сказав він. За його словами, у нього немає доказів того, що це повідомлення було пов’язане з його появою на ефірі, але час, коли воно надійшло, він вважає “підозрілим”.
Марина Сингаївська, колишній заступник директора “Укрінформу”, цього року подала у відставку через політичне втручання, посилаючись на інструкцію щодо інтерв’ю з членами опозиції, поширену серед журналістів.
“Диктувати ЗМІ, що їм публікувати і з ким розмовляти, – це не демократично”, – сказала вона.
Сергій Череватий, колишній військовий речник, призначений керівником Укрінформу, відмовився коментувати інструкції, які були поширені за його попередника. Він сказав, що має намір керувати агентством “відповідно до закону і принципів свободи слова”.
Бурхливий і конкурентний телевізійний новинний ландшафт України до війни був консолідований урядом пана Зеленського в єдине, контрольоване державою мовлення після російського вторгнення. Уряд представив цю домовленість, відому як “Телемарафон”, як необхідну для трансляції достовірних новин під час війни.
Але він виключив опозиційні канали і транслював настільки оптимістичні репортажі навіть тоді, коли бойові дії затягнулися, що більшість українців тепер кажуть, що не довіряють йому.
“Детектор медіа”, українська організація, що займається моніторингом ЗМІ, у своєму нещодавньому аналізі зазначила, що з січня по квітень цього року жоден з каналів, які виробляють програму – окрім “Суспільного”, який більше не бере в ній участі – не запрошував членів опозиційної партії “Європейська солідарність” в ефір. Партію очолює Петро Порошенко, колишній президент України і політичний заклятий ворог пана Зеленського.
У звіті Державного департаменту США йдеться про те, що ця програма “забезпечила безпрецедентний рівень контролю над телевізійними новинами в прайм-тайм” в Україні.
Світлана Остапа, голова громадської наглядової ради “Суспільного”, та Микола Чернотицький, генеральний директор мовника, заявили в інтерв’ю, що рішення вийти з “Телемарафону” було частково мотивоване побоюваннями щодо тиску з боку влади.
“Детектор медіа” підрахував, що з січня по квітень члени політичної партії “Слуга народу” пана Зеленського становили близько 70 відсотків політичних гостей Телемарафону, тоді як вони мають трохи більше половини місць у парламенті. Без “Суспільного” ця частка зросла б до понад 80 відсотків, зазначає група.
У січні з’ясувалося, що Служба безпеки України таємно знімала журналістів, які були присутні на святковій вечірці сайту журналістських розслідувань Bihus, просвердливши вічка у вішалках для верхнього одягу в номерах готелю, де вони зупинилися.
Директор СБУ генерал Василь Малюк визнав і засудив стеження. А пан Зеленський звільнив співробітника відомства, який здійснював нагляд за моніторингом вітчизняних та іноземних медіа-організацій.
Незважаючи на тиск, українські журналісти отримали сенсаційні матеріали, зокрема про корупцію, які призвели до відставок і арештів.
За словами Севгіль Мусаєвої, головного редактора “Української правди”, національної інформаційної агенції, зусилля, яких докладає уряд, щоб придушити критичні репортажі, є одним із показників впливу та життєздатності українських ЗМІ під час війни.
“Єдиний спосіб, у який люди можуть змінити ситуацію на краще, – це журналістика, – сказала вона. “Ось чому деякі люди в уряді намагаються з усіх сил контролювати її”.
nytimes.com/2024/06/18/world/europe/ukraine-press-freedom.html
