РОМНИ, Україна – Максим Галінічев завоював срібло на Юнацьких Олімпійських іграх в Буенос-Айресі в поєдинку, який тоді описували як “двоє найкращих молодих бійців, що йдуть до слави”. Він вважав цей поєдинок поразкою – це ж не золото, зрештою – але він дав йому карту на майбутнє.
Тож Галінічев будував плани: Він переможе цього боксера наступного разу. Він навчить свою доньку основам свого виду спорту, щоб вона могла захистити себе. А він здобуде медаль для України на Олімпійських іграх у Парижі.
Ці амбіції спортсмена Галінчев виклав в інтерв’ю для сайту Федерації боксу України в грудні 2021 року, коли російські війська вже скупчувалися біля кордонів України.
Відповідаючи на запитання, чи боїться він перед боєм, він описав своє мислення.
“Страх може по-різному впливати на людей. Деяких він паралізує. Деякі реагують на нього, стаючи більш розкутими, – сказав він тоді. “Якщо ти можеш контролювати себе і своє тіло, якщо ти можеш налаштувати себе на правильний лад, то страх відступить”.
Він не зможе довести цю філософію на олімпійському рингу в Парижі.
Галінічев записався солдатом і загинув на фронті в березні 2023 року у віці 22 років, один з більш ніж 400 спортсменів, загиблих з початку війни. Його тіло досі не знайдено.
Як один з найперспективніших боксерів України, Галінічев міг би бути захищеним від війни. Україна відправила багатьох своїх олімпійських чемпіонів тренуватися за кордон напередодні літніх ігор. Але не всі хочуть бути врятованими. Дехто вирішив захищати честь своєї країни на полі бою, а не на спортивній арені.
Ставлення Галінічева до страху залишилося незмінним після повномасштабного російського вторгнення, але його пріоритети змінилися.
Це сталося під час поїздки у квітні 2022 року з його рідної Сумщини до Києва, де він планував тренуватися до наступного чемпіонату Європи. Росія щойно відступила з регіону, і вздовж усього шосе він бачив міста і села, розірвані російськими військами під час їхньої короткої окупації, розповів його тренер Богдан Дмитренко.
“У мене маленька дитина. Я не хочу, щоб вона жила в окупації серед агресора, серед росіян”, – сказав Галінічев іншому своєму тренеру, Володимиру Віннікову.
“Я сказав: “Максиме, послухай мене, будь ласка, ти все ж таки представник українського боксу, ти також захищаєш честь України. Прапор, гімн – це теж дуже важливо, – згадує Вінніков.
“Ви мене не переконаєте. Я прийняв таке рішення. Я буду вчитися стріляти”, – сказав йому Галінічев.
Бокс все ще був важливим для нього, але він хотів більшого, каже його супутниця життя, Поліна Іграк. Сумщина, прикордонна область, все ще перебувала під обстрілами, незважаючи на виведення російських військ. Херсон, де він тренувався, був під російською окупацією, і повідомлення про страждання українців там просочувалися назад.
“Він не міг зрозуміти, як його друзі, тренери, які були в Херсоні, залишилися без можливості жити, не кажучи вже про тренування, а він поїде кудись в Європу, – сказав Іграк. “Він не міг собі цього дозволити. Для нього це було важливо”.
У травні 2022 року, у віці 21 року, Галінічев вступив до десантно-штурмових військ, повідомляє Федерація боксу України. Ще до кінця року він був поранений під Бахмутом: осколок застряг у нозі так глибоко, що лікарі не змогли його витягти.
Одужуючи, Галінічев проводив час зі своїм тренером, але уникав обговорювати те, що він бачив на війні. Всі сподівалися, що він звільниться з армії, але він повернувся на поле бою з незагоєними ранами.
“Він вважав, що повинен повернутися до своїх братів по зброї, тому що він був потрібен”, – сказала Іграк, мати їхньої доньки Василіси.
Востаннє Галінічев та Іграк розмовляли по відеозв’язку 9 березня 2023 року. Дні без контакту перетворилися на тижні. Вона намагалася додзвонитися до нього та його командира. Ніхто не відповідав.
Вона почала прокручувати російські телеграм-канали, шукаючи його обличчя серед фотографій загиблих і поранених з поля бою. Одне фото привернуло увагу – тіло в лісі.
“Його мама впізнала його одразу, а я ні, тому що, мабуть, відмовилавсь це визнавати”, – розповідає Іграк. Він загинув 10 березня 2023 року в Луганську, регіоні, який зараз майже повністю перебуває під контролем Росії.
На нещодавньому вшануванні пам’яті батька в спортзалі, де він тренувався, 4-річна Василіса радісно підстрибувала на боксерському рингу, одягнувши великі рукавички, які обтягували її маленькі ручки.
Не батько вчитиме її битися, але Іґрак не могла собі уявити, що Галінічев вчинить інакше.
“Люди йдуть туди (на фронт) не для того, щоб жалкувати, а для того, щоб щось змінити, – каже Іграк. “Він повернувся без жодних сумнівів”.
Серед інших, хто загинув, борючись за Україну: стрільці Іван Бідняк, який виграв срібло на чемпіонаті Європи, та Єгор Кігітов, член національної збірної України; Станіслав Гуленков, 22-річний дзюдоїст, тіло якого було ідентифіковано через 10 місяців після загибелі; і важкоатлет Олександр Пелешенко, який представляв Україну на Олімпійських іграх в Ріо-де-Жанейро в 2016 році. Внаслідок російського ракетного удару по Дніпру загинули тренер з акробатики Анастасія Ігнатенко, її чоловік та їхній 18-місячний син.
Вінніков, який тренував Галінічева у 2017 році, не сумнівається, що юнак представляв би свою країну на Паризьких іграх, які відкриваються 26 липня, якби вторгнення не зруйнувало його плани. “Він би виграв медаль для своєї країни, – переконаний тренер.
У нього був величезний потенціал: золота медаль на молодіжному чемпіонаті Європи 2017 року, срібна медаль на юнацьких Олімпійських іграх 2018 року, срібна медаль на чемпіонаті Європи 2021 року серед молоді до 22 років.
У його порожній квартирі в місті Шостка батьки заповнили кімнату доказами того, чого він уже досяг: трофеї та медалі з 2010 по 2021 рік, акуратно розставлені на полиці.
У кутку стоїть його фотографія зі свічкою, дитячими фотографіями, іконою та квітами. Поруч лежать його боксерські рукавички.
Але батьки Галінічева там більше не живуть. Після війни вони переїхали до Чехії, щоб налагодити своє життя. Іґрак подумує про переїзд до Німеччини.
Дмитренко, його тренер, зберігає фотографії Галінічева, акуратно розкладені по папках, і досі має архів їхніх повідомлень один одному. Він пригадує момент перед самою війною, коли він хвалив досягнення Галінічева.
Галінічев просто відповів: “Все ще попереду”.
https://www.washingtonpost.com/sports/olympics/2024/07/09/ukraine-war-paris-olympics-halinichev-boxing/8d3d95b2-3ddc-11ef-83bf-e35a32077d3e_story.html
