Під час вчорашньої прес-конференції український президент заявив, що представить «план української перемоги» президенту Байдену у вересні, а також двом кандидатам на посаду президента, які будуть протистояти один одному на виборах у листопаді.
На його думку, війна закінчиться мирними переговорами, а це означає, що зараз слід зосередитися на покращенні переговорної позиції Києва. Він також сказав, що не дивно, що «Курська операція» є частиною цього плану, але він не обмежується цим виміром, оскільки його потрібно доповнити економічним та дипломатичним тиском. Зеленський також додав, що представить український план перемоги нинішньому і майбутньому керівництву США, оскільки «його ефективність залежить від їхнього рішення». Отже, що знову ж таки не дивно, Київ хоче тиснути як на Росію, щоб «примусити» її до мирних переговорів, так і на своїх союзників, передусім США, без яких (йдеться про постачання техніки, боєприпасів та згоду на їхнє використання) важко уявити успіх.
Декларації Зеленського
Ці заяви Зеленського змушують замислитися над тим, як виглядає український план на 2025 рік, коли війна, найімовірніше, вступить у вирішальну фазу. Не заздалегідь визначаючи, чи будуть дії Києва успішними, адже сьогодні ніхто не знає цього на 100 відсотків, спробуємо реконструювати основні елементи цього плану.
Почнемо з інформації про нові українські будівництва. Під час публічного виступу на День Незалежності президент Зеленський оголосив про перше використання українськими військами «Паляниці», або безпілотника, вітчизняної розробки. Про це написав міністр Олександр Камишин, відповідальний за сектор озброєнь:
«Сьогодні вперше ракета-безпілотник «Паляниця» була успішно застосована для ураження ворожого військового об’єкту на тимчасово окупованій території. Це безпілотник – і це ракета, оскільки за своїми тактико-технічними характеристиками виріб відповідає обом визначенням.
Також з’явилися перші відеозаписи нової розробки. При цьому він повідомив, що вартість створення однієї одиниці цього безпілотника-ракети становить один мільйон доларів, а це означає, що українські війська вже мають зброю, яка в рази дешевша, ніж ракетні комплекси, що постачаються Заходом. Камишин в інтерв’ю ЗМІ, яке саме по собі є цікавою інформацією, визнав, що цього року основними постачальниками безпілотників для українських збройних сил стали приватні компанії, які «неймовірно швидко» нарощують свої виробничі потужності, а також розробляють інноваційні рішення. Незабаром, заявив він, «ми зможемо атакувати росіян там, де вони не очікують», що, ймовірно, якщо така атака відбудеться і виявиться успішною, призведе до зростання впевненості Києва, в тому числі і в політичному плані. У свою чергу, авіаційний експерт Анатолій Храпчинський в інтерв’ю порталу НВ звернув увагу на два моменти. По-перше, «Паляниця» – це недорога вітчизняна розробка, що дозволить українській стороні збільшити радіус атак до 1000 км, а по-друге, він пересувається набагато швидше, ніж традиційні безпілотники, а значить, його набагато складніше перехопити. Україна, на думку експерта, «пішла слідами Ізраїлю» – країни, яка на початку свого існування не могла розраховувати на значну допомогу Заходу, а тому була змушена зосередитися на створенні зброї, яка була б дешевою, ефективною і достатньо потужною, щоб використовувати її без оглядки на інших. У цьому контексті цікавою є нещодавня заява міністра оборони Рустема Умерова, який повідомив, що лише цього року Україна інвестувала у власну оборонну промисловість 7 мільярдів доларів, а це означає, що відчутного ефекту від цих інвестицій, ймовірно, можна очікувати вже незабаром. Перші заяви вже зроблені: на прес-конференції Зеленський згадав, що українські конструктори розробили прототип балістичної ракети і провели її перші успішні бойові випробування. Це, звичайно, не означає, що українська сторона вже найближчими днями буде масово атакувати з використанням цього типу конструкцій, але, як тверезо зауважили російські ЗМІ, це лише питання часу, коли більша їх кількість надійде у використання, тим більше, що Україна була значним виробником ракетних систем за часів Радянського Союзу.
Українська сторона вже почала використовувати винищувачі F-16, які вона отримала від Данії та Нідерландів, і ось-ось отримає ще одну партію з Норвегії. Інтригує також інформація про офіційні звернення до Варшави з проханням продати МіГи, які залишилися в нашій техніці. Це теж лише питання часу, і, можливо, не довгих місяців, а скоріше тижнів, оскільки перші американські F-35 вже надійшли на озброєння наших ВПС.
Forbes повідомляє, що Україна також розпочала формування та підготовку 10 нових бригад сухопутних військ. Це будуть чотири механізовані бригади, п’ять піхотних і одна єгерська бригада. До них увійдуть чотири механізовані бригади, п’ять піхотних бригад і одна єгерська бригада, яка є змішаним формуванням з транспортом у вигляді як БМП, так і вантажівок. Перша з цих бригад проходить підготовку на польських полігонах, але Київ хоче, щоб його війська тренували західні інструктори або на місці, або поблизу, тобто переважно на польських полігонах, повідомляє Politico. В Європейському Союзі триває дискусія з цього приводу, французи, поляки та країни Балтії виступають «за», німці, як завжди, побоюються, що такий крок може призвести до відплати з боку росіян та ескалації війни. Дискусія ще триває, але сам факт, що вона відбувається, дозволяє зрозуміти логіку дій Києва. Так, українська сторона використовує Курську операцію як аргумент на підтримку тези, покликаної довести, що російської ескалації у відповідь не відбудеться, або що її масштаби, через скорочення можливостей, є менш потенційно загрозливими, ніж це здається західним союзникам. Іншими словами, це стратегія свідомого перетину більшої кількості кордонів, перенесення війни в Росію і аргументація для використання союзниками, що їхні побоювання є необґрунтованими. Таким чином, Київ грає у свідому гру на ескалацію. Багато ризикуючи, але повертаючи собі ініціативу.
Успіх або змусить Сполучені Штати погодитися атакувати російські об’єкти глибше за лінією фронту, або спонукатиме держави, які виступають за більш рішучу політику, зробити аналогічні кроки. (Одним з таких кроків може бути, наприклад, направлення військових інструкторів НАТО в Україну). Якщо такі зміни у ставленні союзників відбудуться, це, в свою чергу, допоможе Києву переконати Москву, що будь-яка ескалація з їхнього боку або відчутні територіальні здобутки означатимуть втягування НАТО або деяких країн-членів Пакту у війну, а не стратегічне відсторонення і потурання російській перемозі.
Ризикована стратегія
Ця стратегія є дуже ризикованою, але не схоже, що Зеленський хоче від неї відмовитися. В українських ЗМІ також з’явилася інформація, що саме президент мав наполягати на тому, щоб Сирський розробив більш агресивну модель дій. Це в свою чергу означає, на мою думку, що українські сили не обмежаться Курською областю. Вчорашня спроба прориву в Бєлгородську область і більш рання спроба, з десяток днів тому, в Брянську область означає, що українська сторона буде свідомо прагнути розширити кількість об’єктів, що атакуються на території Російської Федерації. Великий інтерес у цьому контексті викликає нещодавня заява МЗС України, яке застерегло Білорусь від концентрації сил, у тому числі колишніх вагнерівців, у прикордонній зоні навколо Гомеля. Проблема в даному випадку полягає в тому, що на думку багатьох експертів, у тому числі представників українських прикордонних служб, які виступають у ЗМІ, наразі немає ніякої загрози для України з боку Білорусі. Сили знаходяться за кілька десятків кілометрів від кордону, і їхній потенціал явно недостатній для проведення будь-якої наступальної операції. Чому ж тоді в неділю ввечері МЗС України оприлюднило заяву, яку завершило словами: «Попереджаємо, що у разі порушення Білоруссю державного кордону України наша держава вживатиме всіх необхідних заходів для реалізації права на самооборону, гарантованого Статутом ООН. При цьому всі військові скупчення, військові об’єкти та шляхи постачання на території Білорусі будуть законними цілями Збройних Сил України»? Ризикну припустити, що однією з передбачуваних цілей наступного удару Києва є саме військові об’єкти в Білорусі, яка, згідно з міжнародним правом, поряд з Російською Федерацією, є агресором.
Складається враження, що Зеленський розпочав гру на загострення з Росією, в яку обов’язково втягнуті українські союзники, або ж їх втягує в цю гру Київ. Якщо московити не зможуть нічого зробити, або вирішать не перестрибувати на кілька сходинок ескалаційної драбини, то Зеленський зможе, щоправда, стверджувати, що ескалації конфлікту не відбудеться, що може змінити рішення про нанесення ударів по російських об’єктах за лінією фронту. Якщо ж росіяни вирішать піти на ескалацію, наприклад, оголосивши чергову мобілізацію, то на порядку денному постане питання про посилення підтримки України, що є очевидним у новій ситуації. Такі переговори вже ведуться, про що повідомляють американські ЗМІ. Цього тижня пан Умеров і керівник юридичної фірми Зеленського Єрмак перебуватимуть у Вашингтоні і, як очікується, представлять американцям, а точніше, адміністрації Байдена, конкретний перелік цілей, які українська сторона хотіла б атакувати за допомогою американських ПТРК. Це дуже цікава гра, адже навіть якщо Україні вдасться отримати дозвіл на ураження кількох чи кількох десятків цілей у російському тилу, політична блокада, яка досі заважала Лондону і Парижу висловлювати подібні схвалення, зникне. Як з’ясувала щоденна газета [The Telegraph] (https://www.telegraph.co.uk/news/2024/08/27/uk-backs-ukraine-use-storm-shadow-missiles-russia/), Лондон готовий погодитися на удар по цілях, розташованих в російському тилу, ракетами Storm Shadow, але не зробить цього з двох причин – формальної, оскільки їхні системи наведення використовують американські програми, і, перш за все, політичної. Справа не стільки в тому, що лейбористський уряд більш шанобливо ставиться до братніх соціалістичних партій, чи то в Німеччині, чи то в США, скільки в негативному досвіді, отриманому на початку цього року.
Вибори генерального секретаря НАТО
Жорстка протидія Вашингтона кандидатурі Бена Воллеса, який мав непогані шанси стати новим генеральним секретарем НАТО, мала бути викликана спробою Лондона чинити тиск саме на питанні дозволів на ракети великої дальності. Але тепер, якщо Байден погодиться навіть на обмежену кількість цілей, які можуть бути атаковані американськими системами, ці перешкоди зникнуть. До речі, ми можемо спостерігати цікаву інформаційну гру в кулуарах американської політики. Так, Wall Street Journal повідомляє, що, за даними ЦРУ, росіяни вивели 90 відсотків свого військового потенціалу із зони досяжності американських ракет ATACMS, що однозначно можна трактувати як аргумент проти того, щоб Вашингтон давав відповідні дозволи. Тим часом аналітики Інституту дослідження війни, який є форпостом OSINT, переконані, що з майже 250 об’єктів, які можуть бути знищені американськими ракетами, московити евакуювали лише 16. Інститут навіть склав інтерактивну карту, на якій розмістив і описав усі об’єкти військового значення в межах досяжності.
Наміри української сторони зрозумілі і в цьому випадку. Так, на додаток до «гри на ескалацію», Київ хотів би зробити смугу землі Федерації шириною близько 300 км «сірою зоною» – територією, де можуть відбуватися бойові дії, яка регулярно піддається обстрілам і, відповідно, дестабілізується.
Зеленський також говорив про економічний тиск як один з елементів стратегії перемоги у війні. Очікується, що така політика включатиме як повну блокаду транзиту російського природного газу, оскільки Київ уже оголосив, що не продовжуватиме відповідний контракт, термін дії якого закінчується 1 січня. Але іншим елементом цієї стратегії, ймовірно, буде напад українських військ на російські об’єкти, такі як нафтопереробні та експортні потужності. Я не здивуюся, якщо українські сили спеціальних операцій зроблять ще одну спробу зруйнувати Керченський міст, а також заблокувати або, принаймні, дуже ускладнити російську торгівлю на Чорному морі.
«Показати Путіну»
Ця стратегія, швидше за все, має на меті показати Путіну, що продовження тиску на Донбасі з метою «звільнення» регіону в його адміністративних кордонах матиме серйозні наслідки на інших напрямках і навіть може призвести до дестабілізації всієї смуги Російської Федерації вздовж кордону з Україною. Лише в Курській області вже евакуйовано близько 130 000 осіб; якщо зону бойових дій буде розширено до смуги глибиною 300 км, то мова вже йде про мільйони. Це, в свою чергу, може викликати у російської владної еліти сумніви щодо того, чи дійсно час працює на користь Кремля. Якщо в Москві візьмуть гору сумніви, то відновлення призупинених, але не перерваних переговорів у Катарі буде лише питанням часу. За наявною інформацією, вони стосувалися трьох питань – обміну полоненими, енергетичної та продовольчої безпеки. Представники-посередники цього арабського емірату вважали, що домовленість з цих трьох питань запустить процес подальших переговорів, об’єктом яких може стати припинення вогню. Навіть якщо вважати ймовірність такого сценарію нереальною, Україні все одно нічого втрачати. Тому вона йде на ризик, змінюючи існуючу стратегію ведення війни.
https://wpolityce.pl/swiat/703969-ukrainska-gra-eskalacyjna
