Лідія Василевська працювала бухгалтером у Києві, коли російські війська вторглися в Україну. Вона втекла до Праги, знайшла іншу роботу і оселилася в маленькій квартирі в тихому районі чеської столиці.
Але більш ніж через два роки після того, як вона втекла від бомб, вона виявляється втягнутою в потенційно інший вид конфлікту: економічне перетягування канату між її рідною країною та країною, яка її прихистила.
Рішення переїхати з двома доньками та домашніми тваринами за понад 1000 кілометрів (620 миль) від рідної країни поставило Василевську в незгоду з президентом України Володимиром Зеленським. Він хоче, щоб біженці повернулися, щоб підтримати зруйновану війною економіку і протистояти Росії. Тим часом більша частина Центральної та Східної Європи відчуває нестачу робочої сили, а такі країни, як Польща та Чехія, не хочуть втрачати людей.
Тиск посилюється після того, як Зеленський у своєму новорічному зверненні сказав українцям, що вони повинні вирішити, чи є вони біженцями або громадянами – або, як він висловився, жертвами чи переможцями – і що настав час для країни бути разом. Нещодавнє вторгнення на російську територію змусило Москву відступити і зміцнило моральний дух в Україні.
«Коли чуєш таке, то відчуваєш, що ти не просто виїхав, а покинув свою країну і що ти погана людина», – каже 51-річна Василевська, яка працює менеджером проектів у неурядовій організації, що допомагає біженцям. «Не має значення, де ви знаходитесь, кожен з нас може допомогти в цій ситуації, перебуваючи там, де він зараз знаходиться».
Країни регіону прийняли мільйони біженців після вторгнення президента Володимира Путіна в лютому 2022 року.
Уряди надали їм особливий статус і розподілили фінансову допомогу, навіть якщо, як у Чеській Республіці, згодом вони скоротили цю допомогу і не поспішали з довгостроковими заходами щодо забезпечення житлом або доступу до банківських кредитів.
Минулого місяця Польща продовжила дію законодавства, що надає біженцям доступ до ринку праці та соціальних виплат, до вересня 2025 року. За словами заступника міністра внутрішніх справ Мацея Дущика, це дасть українцям більшу стабільність. «Наша економіка потребує працівників», – сказав він.
На початку війни 17 мільйонів українців – більше третини довоєнного населення – залишили свої домівки. Понад 6 мільйонів залишаються біженцями за кордоном, за даними Агентства ООН у справах біженців, УВКБ ООН. Ця цифра включає близько 1,3 мільйона, які виїхали до Росії станом на кінець минулого року.
Український центральний банк прогнозує, що ще 400 000 людей покинуть країну цього року через такі труднощі, як віялові відключення електроенергії та загрози для енергетичної інфраструктури. Стимулом для цього стали зусилля з «поглиблення інтеграції» українців у країнах-організаторах міграції, йдеться у звіті від 1 серпня.
Українці виходили на польський і чеський ринок праці протягом багатьох років до війни. Коли Росія напала, багато хто повернувся на батьківщину, щоб воювати.
За словами Яцека Пєхоти, президента Польсько-української господарчої палати, їхня відсутність відчувалася в таких галузях, як будівництво і транспорт. У багатьох компаніях вони становили майже третину робочої сили.
Зеленський намагається переконати своїх союзників допомогти повернути в Україну більше чоловіків призовного віку, просячи їх про допомогу на двосторонніх зустрічах. Через війну виїзд з України заборонений особам у віці від 18 до 60 років. У травні в Україні був прийнятий закон про мобілізацію, який має на меті поповнити військові ряди сотнями тисяч солдатів.
Політики від Польщі до Угорщини заявили, що не відправлятимуть біженців назад, доки триває війна.
Але є також ключова економічна причина утримувати їх, особливо в країнах, чиє керівництво останніми роками негативно ставиться до імміграції. Компанії, наприклад, змушені шукати працівників для новозбудованих автомобільних заводів чи заводів з виробництва акумуляторів за межами країни.
35-річний українець, який живе на південному заході Польщі вже більше десяти років, каже, що вважає, що його нова батьківщина так само потребує таких робітників, як і він.
Говорячи на умовах анонімності через чутливість теми мобілізації, він сказав, що відчуває провину за те, що залишився в Польщі, але не готовий відмовитися від життя, яке він побудував у цій країні. Він розповів, що відвідує психолога, який допомагає йому впоратися з цим.
На додаток до українців, які вже оселилися в Польщі до війни, країна все ще надає притулок близько 950 000 біженців. Згідно зі звітом УВКБ ООН та аудиторської компанії Deloitte, їхній внесок у валовий внутрішній продукт становив від 0,7% до 1,1% минулого року.
Звіт показав, що домогосподарства українських біженців у Польщі забезпечують себе самі, причому 80% їхніх доходів надходить від роботи, після того, як прибулі вийшли на ринок праці швидше, ніж очікувалося.
У Чеській Республіці українські біженці сплатили майже вдвічі більше податків у першому кварталі цього року, ніж отримали у вигляді соціальних виплат, свідчать дані Міністерства праці. У країні також найнижчий рівень безробіття в Європейському Союзі – 2,7%, що ускладнює пошук працівників.
Більшість з 350 000 українців в країні – жінки з дітьми, але серед працездатного населення 72% працевлаштовані, хоча і на менш кваліфікованих посадах, ніж вони мали на батьківщині.
«Відверто кажучи, багато чеських компаній залежать від навичок і працьовитості українських біженців, – сказав Томаш Проуза, голова головної лобістської групи чеської роздрібної торгівлі та індустрії гостинності. «Будівельна галузь, наприклад, повністю зупинилася б без українських робітників».
Однак, за словами Артема Зозулі, президента неурядової організації «Фундація Україна», що базується у польському місті Вроцлав, українці вже інтегровані у робочу силу. Питання полягає в тому, куди війна йде далі, особливо коли йдеться про вербування.
«Важливо пам’ятати, що серед українців, які проживають у Польщі, є також економічні мігранти, які живуть тут роками, і зараз вони стоять перед моральною дилемою, – сказав Зозуля. «Серед українських чоловіків, які проживають у Польщі, є певний рівень занепокоєння, оскільки немає точної інформації про те, що відбуватиметься з мобілізацією».
За словами Василевської, це також гаряча тема для розмов серед переміщених українців у Празі. Вона не впевнена в перспективі возз’єднання зі своєю старшою донькою, яка відтоді повернулася в Україну.
«Я б дуже хотіла повернутися додому, до своєї квартири і дачі, до друзів і місця, де поховані мої батьки, – каже вона. «Але я усвідомлюю, що зараз майже щодня навколо літають ракети та інші речі, які можуть влучити будь-куди і будь-коли».
https://www.bloomberg.com/news/articles/2024-08-20/ukraine-zelenskiy-wants-refugees-to-return-host-countries-want-them-to-stay
