Україна веде дивовижно успішну війну з Іраном

Рішення Дональда Трампа розпочати війну на Близькому Сході завдало Україні величезного удару. Воно врятувало Росію від бюджетної кризи, поставило у скрутне становище обтяжених боргами європейських спонсорів Києва, вичерпало запаси критично важливої американської зброї, яку Україна тепер, ймовірно, не отримає, та змусило Білий дім — вкотре — тиснути на Володимира Зеленського, аби той погодився на територіальні вимоги Росії.

Тож чому президент України, що перебуває в скрутному становищі, здається таким незворушним?

Безсумнівно, є багато причин, але одна з них полягає в тому, що Україна створювала собі козирі з того часу, як рік тому американський президент сказав Зеленському, що в нього їх немає. Інша причина — це істотна втрата впливу США на Київ, просто тому, що тепер вони можуть запропонувати набагато менше, ніж те, чим можуть погрожувати.

Під час тієї тепер уже сумнозвісної засідки в Овальному кабінеті покірна реакція Зеленського, здавалося, жорстоко викрила ступінь залежності його країни від підтримки США для її виживання. Ще в листопаді він виголосив сповнену болю промову, в якій сказав українцям, що незабаром вони можуть зіткнутися з одним із найважчих виборів у своїй історії: капітулювати перед умовами Росії або втратити незамінного союзника у вигляді США.

Сьогодні цю тривогу важко помітити. Зараз, коли Білий дім знову тисне на Київ, щоб той погодився на вимогу Росії передати так званий фортечний пояс міст, який протягом чотирьох років був ключовим для стримування російського наступу, Зеленський публічно дав відсіч. Він заявив, що США пов’язують свою пропозицію щодо гарантій безпеки з виконанням ним територіального ультиматуму Росії.

Державний секретар Марко Рубіо був явно здивований і назвав Зеленського брехуном. Він також заявив, що залишається відкритою можливість вилучення американської зброї, призначеної для Києва, в рамках так званої програми PURL НАТО. Але замість того, щоб відступити, побоюючись роздратувати Вашингтон, як це було в минулому, президент України відповів, детальніше роз’яснивши свою позицію.

Все це потребує певних пояснень, з огляду на значну залежність України від американських перехоплювачів «Патріот» для збивання російських балістичних ракет, а також від ракетних систем «Хімарс» та супутникової інформації в режимі реального часу та інших розвідданих, які так допомогли у нанесенні ударів по російських військах. Змінилося те, що США більше не постачають Києву стільки всього.

З моменту приходу Трампа до влади Конгрес не виділив нових коштів для України, а лінії фінансування від попередньої адміністрації з часом вичерпалися. Трамп фактично скасував більшу частину підтримки України і монетизував те, що залишилося, змусивши інших союзників України платити за це через PURL.

«Ми вже пройшли пік впливу Трампа», — сказав мені Микола Білієсков, науковий співробітник київського Національного інституту досліджень у сфері безпеки, який консультує Офіс президента Зеленського. «Щоб чимось погрожувати, це щось має бути, що можна забрати — але у нас і так був дефіцит перехоплювачів, а після цього конфлікту в Ірані важелі впливу США стали ще більш обмеженими».

Скасування санкцій проти Росії також більше не є такою загрозою, оскільки США вже пом’якшили найважливіші з них — щодо експорту нафти — щоб допомогти приборкати інфляцію цін на нафту, спричинену війною в Ірані. За словами Білієскова, навіть обсяг розвідданих, якими США діляться з Україною, зменшився, оскільки увага та ресурси переорієнтувалися на Близький Схід. Тим часом пропозиція гарантій безпеки з боку США швидко втрачає свою привабливість.

Адже чому, зрештою, варто відмовлятися від критично важливих оборонних позицій і території в обмін на обіцянку захисту від американського президента, який надає нового змісту поняттю ненадійності?

Водночас Україна сама стала більш привабливим партнером у сфері безпеки завдяки своїм інноваціям та досвіду у веденні війни за допомогою дронів. Це дозволило їй витіснити російський флот з деяких районів Чорного моря, а останні досягнення як у перехопленні дронів, так і у створенні безпілотних транспортних засобів допомагають компенсувати значну чисельну перевагу Росії у живій силі, танках та артилерії.

Весняний наступ Росії розпочався, і, судячи зі скарг деяких націоналістичних військових блогерів країни, він приносить рекордні втрати майже без територіальних здобутків. Вони пояснюють це тим, що Росія не встигає за технологічними інноваціями України.

Не тільки так звана «зона смерті» навколо передових позицій України стала ще більш смертоносною, але й російська логістика все більше наражається на ризик на відстані до 120 км (75 миль) за лінією фронту. Збільшення виробництва безпілотників та ракет великої дальності дозволило Україні вражати російську енергетичну інфраструктуру на відстані до 2 000 км, що, за деякими даними, на певний час вивело з ладу 40 % потужностей з експорту нафти.

Зеленський почав використовувати цей досвід у пошуках нових союзників. Незабаром після початку війни на Близькому Сході 28 лютого він терміново відправив близько 200 інструкторів з перехоплення дронів до країн Перської затоки, використовуючи багаторічний досвід України у збиванні іранських безпілотних боєприпасів «Шахед», щоб запропонувати допомогу у їхній війні в обмін на підтримку у своїй.

Лідер України заявляє, що наприкінці минулого тижня він підписав 10-річні угоди на мільярди доларів із трьома з цих багатих нафтових держав — Катаром, Саудівською Аравією та Об’єднаними Арабськими Еміратами. Він зазначив, що угоди передбачають постачання та спільне виробництво українських безпілотників, а також передачу експертних знань в обмін на енергоносії з Перської затоки та інші «дефіцитні ресурси». Він не уточнив, що це за ресурси, але раніше заявляв, що шукатиме засоби перехоплення ракет. Саудівська Аравія має один із найбільших у світі арсеналів ракет «Патріот», яких Україна досі так гостро потребує, і в січні отримала дозвіл Державного департаменту на придбання ще 730 таких ракет.

Зеленський також запропонував допомогти побудувати в Ормузькій протоці систему багаторівневої оборони та запасних шляхів, яка утримує російський флот на відстані та залишає Чорне море відкритим для українського експорту.

Чи зможе Україна насправді відкрити Ормуз, як довго вона зможе зберегти свою відновлену технологічну перевагу над нещодавно профінансованою Росією і наскільки її угоди з Перською затокою насправді принесуть результат — це все відкриті питання. Але втрата США важелів впливу в Києві є очевидною і має викликати питання в Білому домі.

Наприклад, під час планування атаки на Іран, чому так мало було винесено уроків зі спостереження за тим, як Україна справляється з іранськими «Шахедами»? Чому Білий дім не визнав, що Київ — це вже не лише військовий тягар, а й ресурс, навіть для могутніх американських збройних сил? Навіщо продовжувати знімати тиск з президента Володимира Путіна, навіть коли він допомагає Ірану вбивати американських військовослужбовців, а Зеленський пропонує допомогти їх захистити?

Або, висловлюючись у термінах, більш звичних для президента Трампа, Україна має кілька напрочуд хороших карт, тож варто ними скористатися.

Джерело: www.bloomberg.com