Петро Дорошенко – найтрагічніша постать гетьмана в історії України. Все своє життя він був борцем за ідеали самостійної України, але часто спирався не на свій народ, а на “стратегічних” союзників. У цьому й була трагедія його життя.
З ім’ям гетьмана Петра Дорофійовича Дорошенка пов’язана остання спроба об’єднати Лівобережну та Правобережну Україну в єдину державу.
Славетний козацький рід
Майбутній гетьман народився 14 травня 1627 року в місті Чигирині в родині спадкової козацької старшини. Його батько, Дорофій, був полковником Війська Запорозького і наказним гетьманом, а дід Михайло – реєстровим козацьким гетьманом, соратником гетьмана України Петра Конашевича-Сагайдачного. Михайло брав участь у Московському поході 1618 року та у Хотинській війні 1620-1621 років. Він загинув у Криму під час битви біля Бахчисарая, коли його онуку було лише рік. Мати майбутнього гетьмана походила з козацького роду Тарасенків.
Петро здобув ґрунтовну освіту: володів польською мовою та латиною. Його характеризували як “у мові світській вправний, а також умілий у всіляких речах”. У майбутньому він став не лише вправним полководцем, але й талановитим дипломатом.
30-річний полковник
З перших днів Національної революції 1648 року Дорошенко активно брав участь у подіях. У 22 роки він став “арматним писарем” Чигиринського полку, а вже 1650 року був серед старшини, що вирушила до Молдавії. Його кар’єра була стрімкою: у 30 років він став полковником Прилуцького полку, а пізніше позмінно очолював Канівський, Черкаський.
Як противник Московського царства, Дорошенко підтримував Івана Виговського, брав участь у перемовинах з польськими послами та підготовці Гадяцького договору про входження Гетьманщини до складу Речі Посполитої. Після поразки під Хмільником 1659 року він втратив полк і посаду.
Під час гетьманування Павла Тетері Дорошенко повертається на політичну арену. У 1660 році він стає чигиринським полковником і їде до Москви для скасування обмежувальних статей Переяславської угоди 1659 року. У 1663 році Дорошенко стає генеральним осавулом. Програма Тетері щодо возз’єднання козацької України в межах Речі Посполитої зазнала поразки. Повстання 1664-1665 років проти Тетері, що мало антипольський характер, призвело до смерті Івана Виговського.
Повстання на Лівобережжі завершилося перемогою Івана Брюховецького, а Павло Тетеря зазнав поразки та втік до Польщі, а згодом до Туреччини, де був отруєний.
Боротьба за булаву
Боротьба за булаву загострилася: більшість старшини не визнавала влади Івана Брюховецького. Петро Дорошенко, на той час генеральний обозний, у ніч з 28 на 29 серпня 1665 року, за допомогою кримських татар та білоцерківського коменданта Яна Стахорського, повалив правобережного гетьмана Степана Опару. На початку 1666 року, під час козацької ради в Чигирині, Дорошенко був проголошений гетьманом.
Брацлавський полковник Василь Дрозденко претендував на булаву, але після двомісячної облоги Брацлава капітулював і був убитий, більшість його війська перейшла до Дорошенка.
У цей час Дорошенко активно протистояв гетьману Івану Брюховецькому, закликаючи лівобережних козаків приєднатися до нього. 1666 рік став для Дорошенка переломним: він прагнув об’єднати полки обох берегів Дніпра і виступити проти московитів і поляків під протекторатом турецького султана.
Гетьманство та союз з османами
Гетьман провів низку реформ: створив 20-тисячне постійне військо з найманців-“серденят”, зміцнив фінансову систему, встановив нову митну лінію на кордоні та ініціював колонізацію південних земель.
Ситуація ускладнилася після підписання Андрусівського перемир’я 20 січня 1667 року між Річчю Посполитою і Московським царством. Хиткі кордони по Дніпру стали реальністю, залишивши Київ за царем.
Майже одразу після цієї угоди про польсько-московське перемир’я, Дорошенко з татарами та турками, загалом, більш ніж 50 тисяч людей та 52 гармати, вирушає в похід на Річ Посполиту.
Його метою було визволити Правобережну Україну від поляків – після цього можна було починати визволення з-під московської влади Лівобережжя.
Але ціною цього визволення була угода з іновірцями, дозвіл татарам вільно пройтись землями України, грабуючи та забираючи мирних жителів в ясир. Для багатьох підданих Речі Посполитої – як українців, так і поляків – “визвольний” похід Дорошенка був звичайним набігом, який не міг принести нічого доброго.
Союз з турками-османами та кримцями призводив до спустошення земель України. Це не додавало популярності Дорошенку. Українські бранці переповнювали невільницькі базари.
Січовики вороже сприйняли зближення гетьмана з султаном і ханом. Кошовий Іван Сірко, відомий своєю силою, здійснив похід на Крим у жовтні 1667 року, змусивши союзників Дорошенка відступити. Гетьман відхилив пропозицію московитів розірвати союз із Кримом, бажаючи об’єднання українських земель під протекцією царя. Він підтримував заходи митрополита Йосипа Тукальського зі створення незалежного українського патріархату. Проте позиції Москви посилювалися, ідеологія “малоросійства” набувала все більше прихильників.
Громадянська війна
Наприкінці весни 1668 року на Лівобережній Україні розпочалося антимосковське повстання. Петро Дорошенко перейшов з військом Дніпро, і під Опішнею козаки вбили “лівобережного” гетьмана Брюховецького, проголосивши Дорошенка гетьманом всієї України 8 червня. Це занепокоїло сусідні держави.
1669 року розгорілася громадянська війна між лівобережним гетьманом Дем’яном Многогрішним, підтримуваним московитами, та Петром Дорошенком. Лівобережні полки (окрім Переяславського та Лубенського) не підтримали Дорошенка, і статус-кво на Дніпрі був зафіксований.
У березні 1669 року під Корсунем старшинська рада ухвалила протекцію султана, і 2 грудня 1670 року була складена присяга султану Мегмеду IV. Проти цього виступили російські, польські та татарські війська. У травні розпочалася нова громадянська війна, на Січі обрали гетьманом Петра Суховія, ставленика кримців. Дорошенко переміг заколотників 8 листопада під Стеблевом і уникав бойових дій з поляками, московитами та лівобережними козаками. Він категорично заперечував повернення польської шляхти в Україну.
Варшава не сприймала навіть автономну Козацьку державу. Стосунки Дорошенка з Лівобережжям та її гетьманом Многогрішним, який протистояв гегемоністським діям царського уряду, покращилися.
1670 року три правобережні полки за підтримки Польщі обрали гетьманом уманського полковника Михайла Ханенка. Дорошенко, за допомогою османів, переміг, але ціною турецького нашестя на південно-східну частину Речі Посполитої. Король Міхал Вишневецький 1672 року підписав Бучацький мир, за яким султан отримав Поділля і велику данину. У березні цього року проросійська старшина змовилася й усунула лівобережного гетьмана Многогрішного.
20-річна опала Дорошенка
Петро Дорошенко зрозумів хибність союзу з Портою і не зміг порозумітися з новим гетьманом Лівобережної України Іваном Самойловичем. У 1673 році він схиляється до прийняття протекції царя Олексія Михайловича, але було запізно.
На початку лютого 1674 року 70-тисячне військо під командуванням воєводи Григорія Ромодановського та Івана Самойловича вдерлося на Правобережжя. У бою під Лисянкою Петро Дорошенко потрапив у полон, що спричинило спустошливе вторгнення турків. Союзники зняли облогу Чигирина, куди повернувся гетьман. Люди масово переселялися на Лівобережжя.
За домовленістю з кошовим Іваном Сірком 20 жовтня 1675 року Дорошенко зрікся турецької протекції і склав присягу царю. Москва не визнала цього. У вересні 1676 року, після облоги Чигирина лівобережними полками і московитами, Дорошенко зрікся влади і здався.
Почалася понад 20-річна опала. Він оселився у Сосниці на Чернігівщині, але незабаром був вивезений до Москви. Решту життя прожив на чужині, отримавши від царя будинок і маєток у селі Ярополчому під Волоколамськом. З 1679 до 1682 року він був в’ятським воєводою.
1684 року Дорошенко одружився з Агафією Єропкіною. Вона народила Петру чотирьох чудових первістків. Що цікаво, праправнучка гетьмана Наталія Гончарова стала дружиною відомого російського поета Олександра Пушкіна.
Помер Петро Дорошенко 19 листопада 1698 року, на 71-му році життя. Похований на місцевому кладовищі, могила гетьмана збереглась до наших часів, на її місці збудовано капличку.
Цікаві факти
- Петро Дорошенко за життя мав 3 жінки. Перша подарувала йому доньку та померла. Наступна – Єфросинія Яненко (небога видатного гетьмана Богдана Хмельницького). Вона інколи випивала, зраджувала чоловіку, декілька років була в монастирі… (дітей у пари не було). Агафія Єропкіна – молода російська дворянка й третя жінка Дорошенка.
- Після завершення свого гетьманування Петро Дорошенко жив у Сосниці, що розташована в Чернігівській області, та згодом вимушено переїхав до Москви на вимогу царського уряду.
- Тарас Шевченко присвятив Дорошенку такі вірші як: “Чигирине, Чигирине”, “У неділеньку святую”, офорти (“Дари в Чигирині”, “Смерть Богдана Хмельницького”, “Чигирин з Суботівського шляху”). Також його постать присутня у фільмі Валерія Ямбурського “Гетьман” 2015 року.
- Вулиці названі на честь гетьмана є у Києві, Львові, Вінниці, Дніпрі та інших населених пунктах України. У 2013 році за сприянням Музею гетьманства був створений «Гетьманський фонд Петра Дорошенка».
