Граф Станіслав Скарбек був великодушним чоловіком та справжнім авантюристом. Володіючи понад 30 селами, кількома містечками та сотнями гектарів лісів, аристократ допомагав знедоленим, сиротам і стареньким.
Осиротілий граф
Розпочинаємо мандрівку з кінця листопада 1780 року, коли у маленькому селі Обертин на Прикарпатті народився хлопчик. Юнака назвали Станіславом Мартином. Його матір Тереза померла під час пологів, а через чотири роки не стало й батька хлопця — чортовецького старости графа Яна Скарбека.
Розпочинаємо мандрівку з кінця листопада 1780 року, коли у маленькому селі Обертин на Прикарпатті народився хлопчик. Юнака назвали Станіславом Мартином. Його матір Тереза померла під час пологів, а через чотири роки не стало й батька хлопця — чортовецького старости графа Яна Скарбека.
Від вельможі до злидаря
Юнак успадкував левову частку земель та грошей, які дуже швидко витратив через свою недосвідченість, та це не стало на заваді молодому графові знаходити нові шляхи поновити власні прибутки. Подейкують, вже 1809 року з усієї спадщини молодик зберіг лише Рожнятів на Івано-Франківщині із кількома прилеглими селами.
За словами істориків, чоловік потрапив на гачок магнатів, котрі скористалися його молодечою невинністю у справах фінансів та радили юнаку грати на біржі, що дуже швидко зіграло зі Скарбеком злий жарт.
Збанкрутілому графу, у якого не залишилося нічого, окрім великих боргів, прийшов на допомогу його вроджений авантюризм. Виявляється, що в одному з успадкованих маєтків Скарбека знаходять поклади залізної руди. Тоді зароблені з цього кошти Станіслав інвестує у розвиток сільського господарства та дуже швидко повертає втрачені фінанси.
У Рожнятові граф засновує ткацьку майстерню, також стає фундатором місцевої цеглярні, водного млина, а з-поміж іншого не забуває про розвиток гуральні і броварні.
Стабілізувавши фінансове становище, майже 30-річний Скарбек переїжджає з Відня до Львова, де планує усамітнитись та заспокоїти душу після бурхливих років.
Театр свого імені
1830 року граф запропонував міській владі Львова затвердити один із його проєктів — будівництво або ж відновлення річки Полтви. А 1833 році чоловік розпочав будівництво нового театру для міста Лева, повністю профінансувавши його зведення. Після отримання численних дозволів та погоджень архітектори Людвіг Піхль та Йоганн Зальцман створили оригінальний проєкт. Згідно з ним, «львівська Мельпомена» мала оселитися в будівлі у стилі віденського класицизму довжиною близько 96 метрів, шириною 76 і площею понад 7000 м².
Це мав бути своєрідний «прихисток» для акторів та глядачів із 300 номерами, крамницями, складами та іншими атракціями – кав’ярнями чи пабами.
Граф передбачив усе до найменших деталей. Сам театр, згідно з задумом Скарбека, був надійним страхуванням, але якщо він не стане популярним, тоді «зіграє» готель. Крім цього, театр на 50 років звільняли від податків, а трупа, яка приїжджала з гастролями до Львова, мала сплачувати графові десятину прибутків.
Під час будівництва у вологий ґрунт було вбито 16 тисяч дубових паль, які щільно прилягали одна до одної, оскільки саме будівництво було дуже ризикованою справою, адже через болотистий ґрунт про безпеку в майбутньому було говорити складно.
28 березня 1842 було урочисто відкрито новий міський театр. У будівлі могли перебувати понад 1500 глядачів, а граф отримав відзнаку «найшанованішого городянина Львова».
Ідея графа втілилась. Він став третім у Європі за масштабністю після Міланського і Дрезденського театрів, а на його сцені виступали найвидатніші актори.
Добрі справи графа
Засновником поселення Заклад вважають графа Станіслава Скарбека. Поміж Дроговижем і Демнею він збудував палац за проєктом його австрійської резиденції у містечку Нусдорф. Заклад прихистив близько 400 хлопчиків і дівчаток, що залишились без батьків. Станіслав Скарбек зробив усе задля того, аби діти здобули освіту в так званому професійно-технічному училищі: дівчата опановували кулінарію, шиття, городництво, а хлопчаки — стельмахівство, токарство, столярство та основи гуральництва (приготування горілки).
Крім цього, у Закладі турбувались про знедолених самотніх стареньких та людей із психічними вадами.
Доброчинний інститут для сиріт та убогих відкрили 1840 року, а з 1843 — офіційно розпочав функціонувати. Тут викладали понад 25 найкращих учителів, а дітей привчали до дисципліни без прикладання фізичної сили.
Аби влаштувати у палаці притулок, Скарбек продав власну будівлю театру у Львові, звіринець, три містечка й 28 сіл. Натомість граф одержав палац-інститут у Закладі у вічне володіння.
Кохання графа
Коли Станіславу виповнилося 35 років і він вже вбу відомим галицьким меценатом, грав закохався у юну Софію Яблоновську, дочку Юзефа Яблоновського — польського магната герба Гжимала. Однак їхньому коханню не судилось тривати довго: дівчина мріяла про велику дружню сім’ю, була молодою та енергійною жінкою, а Станіслав – про спокійне тихе життя, без зайвих клопотів.
Через це між ними часто виникали суперечки, і подружжя вирішило розлучитись. До слова, якби Яблоновська та граф Скарбек зберегли шлюб, то на світ ніколи б не з’явився митрополит Андрей Шептицький – онук Софії та її другого чоловіка – письменника та драматурга Олександра Фредро. Пізніше Шептицький розповідатиме про бабусю Софію Яблоновську як про «людину, яка навчила його цінувати прекрасне».
Граф Скарбек залишався наодинці зі своїми мріями та сподіваннями, але він не тримав зла на кохану, адже п’єси, написані Фредро, періодично ставили на сцені театру Скарбека.
Останній подих графа
1838 року граф помирає, залишивши у спадок знедоленим усе, що в нього на той час залишилось. Палац, де навчались діти-сироти, а згодом там мав оселитися сам Скарбек, не встигли добудувати.
Станіслав Скарбек так і не дочекався остаточного завершення будівництва свого палацу й помер у Львові 28 жовтня 1848 року. Поховали його у родинному гробівці на 14 полі Личаківського цвинтаря. 1888, коли будівництво в Закладі нарешті остаточно завершили, тіло Станіслава Скарбека перепоховали до крипти у так званому Закладському лісі неподалік від палацу.
