Марії був лише місяць, коли її тато пішов на війну. Відтоді вона його не бачила. Лише нещодавно дворічна дитина змогла вперше поговорити з татом у відеочаті, розповідає її мама Анна Лобова: «Замість «Привіт, тату» він почув жахливий крик, бо його донька була налякана. Мій чоловік був у сльозах». Через поганий зв’язок він чув лише доньку та її. «Двоє людей, які насправді настільки близькі один одному, майже нічого не знають один про одного, вони як незнайомці».
Чоловік Анни Лобової Олег два роки перебуває в російському полоні. Він один із бійців бригади «Азов», які тижнями обороняли металургійний завод у Маріуполі, поки їм не довелося здатися. Його дзвінок – перша ознака життя після довгого часу. Так само вважають і інші родичі азовців.
Після тривалого періоду невизначеності Марія Алексеєвич теж раптово отримала повідомлення, що може поговорити зі своїм чоловіком Сергієм. У групі в месенджері Telegram опублікували заклик: «Опублікували пост із проханням зголоситися жінок названих чоловіків», – розповідає Марія. Коли вона відповіла, їй пообіцяли зателефонувати з чоловіком приблизно через два тижні та запевнили, що розмова залишиться конфіденційною.
Справді відповів Сергій. Вони могли розмовляти один з одним близько хвилини. Але це не залишилося секретним, адже буквально через кілька хвилин запис з’явився в мережі. Інша людина в кімнаті знімала її чоловіка збоку під час дзвінка.
Крім того, опубліковано його відеозвернення. На ньому Сергій виглядає дуже схудлим, на обличчі виділяються вилиці. Він дивиться в камеру і звертається прямо до президента України Володимира Зеленського російською мовою, його голос надривається: «Пане президенте! Будь ласка, зробіть усе, що в людських силах, щоб мене якнайшвидше обміняли».
Подібні відео публікують і інші ув’язнені. Усі вони просять якомога швидше їх обміняти. Деякі запитують, чому їм не допомагають, адже вони вірою і правдою служили Україні і виконували всі накази.
Ці чоловіки є одними з приблизно 900 бійців «Азову», які, за даними українських ЗМІ, досі перебувають у російському полоні. Більше року жодного бійця бригади не вдалося звільнити шляхом обміну полоненими. Ті, кого обміняли, розповідають про жорстокі умови перебування в російському полоні. Виданню ARD вдалося поспілкуватися з колишнім військовополоненим, який також служить у бригаді «Азов». 27-річний хлопець не хоче називати свого імені.
Звичайний день у в’язниці починався з тортур. «Перед сніданком нас били всім, що було в них: молотками, кийками, кулаками та електричними кийками». Більшість часу в’язні могли просто сидіти. На обід була вода з капустою, а ввечері знову били.
Військовий перебував у російському полоні 120 днів і був обміняний разом з іншими у вересні 2022 року. Його опис умов ув’язнення відповідає описам інших. Організація Об’єднаних Націй опитала 60 колишніх військовополонених для звіту. Говорять і про тортури в російських тюрмах. Смерті у в’язниці трапляються знову і знову. Наприкінці липня стало відомо, що в Ростові-на-Дону загинув 55-річний азовець. Причина смерті невідома, йдеться у свідоцтві про смерть, яке є у бригади «Азов».
«Кожен день у російському полоні – це день тортур», – каже Петро Яценко. Він є речником координаційної групи з питань військовополонених. Влада веде прямі переговори з росіянами про обмін полоненими. Вони хочуть якомога швидше повернути всіх громадян. «Але велика проблема в тому, що російська сторона іноді відкладає або навіть припиняє обмін», – каже Яценко. Після обміну в серпні 2023 року подальшого обміну не було протягом шести місяців.
«Тим часом росія тисне на Україну», – каже Яценко: прикладом цього є дзвінки родичам і опубліковані відеозвернення полонених. Він вважає, що це має на меті переконати родичів у недостатній прихильності України до обміну. Навіть якщо для сімей добре, що чоловіки висловлюються, росія використовує це для своєї пропаганди. «Сім’ї не повинні вірити в зміст цих розмов», – радить він. «Приблизно на 100 відсотків все відбувається під наглядом і тиском російської сторони».
Марія Алексеєвич також вважає, що у росії свої наміри щодо відеозвернень. Але прохання її чоловіка Сергія про обмін є щирим, каже вона. Разом з іншими дружинами полонених «азовців» вона заснувала ініціативу, яка має на меті привернути увагу до долі бійців. Заяв української влади на кшталт «Всі військовополонені будуть обміняні» та «росія зволікає з обміном» їй недостатньо.
Бійці Азовського металургійного комбінату захищали це місце, поки український уряд не попросив їх скласти зброю та стати військовополоненими через безвихідне становище. Українська сторона тоді пообіцяла їм, що через чотири місяці всіх замінять, але цього досі не сталося. «Нам просто сказали, що росія не хоче їх обмінювати», – каже Алексеєвич. «Це не відповідь для нас».
https://www.tagesschau.de/ausland/europa/ukraine-kriegsgefangene-102.html
