російські атаки вже понад два роки є найбільшою загрозою і викликом для журналістів в Україні. Ті, хто репортажі про війну, особливо з фронту, часто ризикують власним життям. Але останнім часом напади відбуваються і зсередини країни: у формі спроб залякування. Так, у січні невідомі вибили двері квартири українського журналіста Юрія Ніколова, співзасновника та редактора медіа-розслідувального проекту «Наші гроші». Вони залишили таблички, в яких називали Ніколова «ухилянтом від військової служби» та «провокатором».
Через кілька днів керівник платформи розслідувань bihus.info Денис Бігус повідомив, що його співробітників місяцями прослуховували телефонні розмови і, ймовірно, за ними стежили співробітники внутрішньої спецслужби (СБУ). А в квітні українська платформа розслідувань «слідство.інфо» повідомила, що армія намагалася призвати на військову службу її співробітника Євгенія Шульгата. Очевидно, згідно з платформою, це був захід у відповідь. Бо раніше Шульгат повідомляв про нерухомість начальника департаменту кібербезпеки СБУ Іллі Вітюка та його родичів.
Інцидент також викликав міжнародний резонанс. Тому він сподівався, що ситуація покращиться, – розповідає Олексій Сорокін, співзасновник і заступник головного редактора нині найважливішого англомовного медіа України Kyiv Independent. На жаль, ця «тривожна тенденція» все ще існує. Та й у Kyiv Independent був не найкращий досвід роботи з СБУ, підтверджує австрійському виданню der Standard Сорокін, але наголошує, що видання вільне у висвітленні.
Але справжнє питання має полягати в тому, чому установи і влада відчувають таку загрозу від критики, пояснює українська медіаекспертка Наталія Лігачова. «Ті, хто висловлюють критику – це вже вороги», – каже вона виданню der Standard, пояснюючи, що така логіка може слідувати логіці президента Володимира Зеленського, «який у житті не звик до критики, бо завжди був успішним шоуменом і знав лише оплески».
Окрім випадків погроз працівникам ЗМІ, Український інститут масової інформації (ІМІ) також неодноразово повідомляє про те, що журналістам відмовляють у доступі до інформації. Йдеться, наприклад, про спробу «слідство.інфо» отримати додаткову інформацію про закордонні відрядження депутатів. Лише минулого року народний депутат від партії Зеленського Юрій Арістов подав у відставку після того, як стало відомо, що він відпочивав у п’ятизірковому готелі на Мальдівах, тоді як більшість чоловіків призовного віку не мають права виїжджати через війну.
Тиск на журналістів і приховування інформації становлять велику небезпеку не лише для українського суспільства, а й для перебігу війни, вважає Наталія Лігачова, яка роками очолює українську медіа-ГО «Детектор медіа». Основною проблемою є те, що влада все ще дотримується так званого «телемарафону»: з початку війни державні та кілька приватних мовників, керованих олігархами, показували однакові інформаційні повідомлення та заяви офіційних речників та представників уряду і армії. Лігачова характеризує телемарафон як «зручний спосіб утримати олігархів в руках».
Але Лігачова побоюється, що цими діями влада стріляє собі в ногу. Якщо уряд відмовиться від телемарафону, його чекає критика. Якщо вона й надалі буде триматися за нього, то втратить ще більше довіри серед населення.
https://www.derstandard.at/story/3000000218514/pressefreiheit-in-der-ukraine-wer-kritik-aeussert-gilt-als-feind?ref=rss
