Найбільшим невикористаним ресурсом країни є мільйони громадян, готових працювати, перекваліфіковуватися та відбудовувати країну — якщо їм буде надана така можливість.
Коли світові лідери збираються в Римі на цьогорічну Конференцію з відновлення України, ніхто не має ілюзій щодо того, що стоїть на кону.
Завершення агресивної війни Росії залишається головним пріоритетом України. Але правда в тому, що навіть це не забезпечить тривалої стабільності.
Справжнє відновлення вимагатиме більше, ніж кошти на відбудову чи військове стримування. Воно вимагатиме глибоких, стійких інвестицій у системи, що лежать в основі сильної суверенної держави. Однією з найважливіших — і найбільш недооцінених — таких систем є власний народ України.
Занадто часто розмова про робочу силу України починається і закінчується поверненням біженців. Але відновлення не можна відкладати до повернення людей додому. Воно також не може повністю залежати від зовнішньої підтримки. Найбільший невикористаний ресурс України вже знаходиться в її межах: мільйони громадян, готових працювати, перекваліфіковуватися і відбудовувати країну, якщо їм буде надана така можливість.
Це не м’яка проблема — це стратегічна необхідність. Нове дослідження Інституту Тоні Блера показує, що сміливі дії зараз можуть збільшити робочу силу України на 25 відсотків, навіть під час війни.
Сьогодні в Україні проживає понад 3 мільйони людей, яких за допомогою правильної політики та підтримки можна залучити до робочої сили.
Реалізація цього потенціалу — це не тільки найреалістичніший спосіб стимулювати економічне зростання та сприяти відновленню України, це також найрозумніший і найшвидший спосіб побудувати довгострокову стійкість в умовах триваючої війни.
Це не абстракції. Йдеться про матерів, які не можуть знайти догляд за дітьми; переселенців, які намагаються відбудувати своє життя після вимушеної втечі; шукачів роботи, які намагаються знайти роботу, що відповідає їхнім навичкам і забезпечує стабільність, яку має надавати офіційне працевлаштування. Йдеться також про ветеранів та осіб з інвалідністю, які готові робити свій внесок, але часто стикаються з перешкодами через обмежені можливості на робочому місці.
Робоча сила України мотивована, але обмежена системами, які не встигають за змінами. Сьогодні 83% українців з інвалідністю не мають роботи. Жінки стикаються з 15-відсотковим розривом у рівні зайнятості порівняно з чоловіками. І понад третина внутрішньо переміщених осіб є безробітними. Водночас 40% підприємств заявляють, що не можуть знайти кваліфікованих фахівців, яких потребують.
Ця невідповідність — це не просто втрачена можливість, це ризик для відновлення України та її довгострокового суверенітету.
Хороша новина полягає в тому, що Україна має інструменти, щоб змінити цю ситуацію, і країна має на своєму боці сприятливі обставини: мільярди доларів допомоги від донорів, майже готовий новий трудовий кодекс і реальна політична воля. Вона має цифрову інфраструктуру, якій заздрять уряди по всій Європі. Вона також має населення, готове до адаптації: майже 40 відсотків безробітних в Україні заявляють, що готові перекваліфікуватися, а чверть з них готові переїхати заради відповідної роботи.
Це надзвичайний національний ресурс. Партнери України можуть допомогти перетворити цей потенціал на прогрес, діючи на чотирьох фронтах:
По-перше, привести ринок праці України у 21 століття. Країна вже є світовим лідером у галузі цифрової ідентифікації. Вона має амбітні плани щодо створення платформ, які б поєднували працівників з робочими місцями та можливостями навчання, особливо в регіонах, де розрив між попитом і пропозицією є значним. Для цього їй потрібні міжнародне фінансування та експертиза.
По-друге, надати роботодавцям можливість керувати процесом, пов’язавши кожну програму перекваліфікації з реальними можливостями працевлаштування. Незважаючи на те, що існують сотні доступних курсів, багато з них навчають навичкам, які не потрібні бізнесу, або орієнтовані на працівників, які вже мають роботу, а не на тих, хто її шукає. Підтримка перекваліфікації повинна залежати від того, чи роботодавці беруть участь у розробці навчальних програм і чи зобов’язуються наймати успішних випускників.
По-третє, доопрацювати новий трудовий кодекс. Чинний кодекс датується 1971 роком. Реформа є необхідною не тільки для вступу до ЄС, але й для забезпечення гнучкості, формальності та справедливості на робочому місці. У цьому можуть допомогти технічна допомога та публічна підтримка з боку міжнародних партнерів.
Нарешті, усунути системні бар’єри для участі. Це означає розширення доступу до догляду за дітьми, поліпшення доступності робочих місць для людей з інвалідністю та підтримку недостатньо представлених груп, від жінок і молоді до людей похилого віку та переміщених осіб. Ці зміни є морально правильними, економічно важливими і повинні відповідати пріоритетам донорів.
Я пишаюся тим, що долучився до цієї дискусії, і закликаю всіх нас ставити людей, а не лише інфраструктуру, в центр відновлення.
Звичайно, повернення біженців буде критично важливим для довгострокового відновлення України. Але оскільки лише половина з них наразі планує повернутися, а більшість з них не впевнені, коли саме це відбудеться, це не може бути наріжним каменем сьогоднішньої стратегії.
Україна не може собі дозволити чекати. Основна увага повинна бути зосереджена на розкритті потенціалу тих, хто вже перебуває в межах країни. І це починається з модернізації ринку праці, усунення бар’єрів, що заважають людям працювати, та інвестування в навички, які сприятимуть відновленню України з нуля.
Відновлення починається не з повернення, а з реформ. Україна вже довела свою мужність. Тепер її народ може створити робочу силу, готову здобути мир. Але країна потребує партнерів, щоб прискорити це завдання і допомогти її народу розвиватися з тим, що він має.
Завдяки правильним інвестиціям українці не просто відбудують країну — вони стануть лідерами.
https://www.politico.eu/article/ukraine-russia-war-priority-defense-citizens-recovery/
