Обрання Дональда Трампа президентом США та його «мирний план» викликають не лише занепокоєння, але й надії на вирішення конфлікту в Україні. Війна там неминуче наближається до кінця. Однак, знаючи майбутнього президента США, можна очікувати багато сюрпризів.
Заяви, які вже давно зробив новообраний президент, означають, що можна очікувати швидкого завершення конфлікту. Звичайно, це не станеться протягом 24 годин після вступу на посаду, як обіцяв Трамп. Однак цілком імовірно, що тактика демонстрації збільшення і зменшення поставок озброєнь з метою тиску на обидві сторони може виявитися ефективною. Однак залишається питання, як назавжди покласти край конфлікту. Причому так, щоб це задовольнило не лише Росію та Україну, але й США.
І Вашингтон, і Москва вже розпочали підготовку, щоб отримати якнайкращу переговорну позицію на мирних переговорах. Саме так слід розцінювати схвалення чинним президентом Байденом використання американської далекобійної зброї на російській території. Так само, як і російський наступ на Донбасі, який останнім часом набирає обертів, і ймовірну підготовку до чергового наступу на Запоріжжі.
Водночас триває дипломатичний наступ основних гравців. Дональд Трамп призначив Кіта Келлога своїм спеціальним представником з питань України та Росії. Цей відставний американський генерал, найімовірніше, відповідатиме за переговори щодо укладення угоди про припинення конфлікту.
Три плани
Тому варто процитувати погляди Келлога на це питання. Він виклав їх у квітні цього року в статті під назвою «Америка понад усе, Росія та Україна», опублікованій на сайті аналітичного центру America First Policy Institute, який просуває президентство Дональда Трампа. На думку генерала, конфлікт має завершитися територіальними поступками з боку України, яка відмовиться від окупованих Росією територій, отримавши при цьому гарантії безпеки, збройну підтримку та відбудову від руйнувань, завданих війною. Питання членства в НАТО було б відкладено на довший, невизначений період. Санкції проти Росії будуть послаблені. Це не є остаточним рішенням, а лише до «дипломатичного прориву» в Москві, який, ймовірно, означатиме кінець правління Владіміра Путіна. Головною метою є стабілізація ситуації в регіоні. Якщо Москва дотримуватиметься цих умов, можлива нормалізація відносин.
Дипломатичні дії вживають і українці. На початку грудня українська делегація на чолі з керівником Офісу президента Андрієм Єрмаком зустрілася з майбутнім віце-президентом США Джей Д. Венсом і Келлоггом. Як повідомляє The Wall Street Journal, ці переговори, ймовірно, вплинули на позицію української влади, яка кілька днів тому заявила, що більше не наполягає на негайному членстві в НАТО, а задовольниться двосторонньою угодою про гарантії безпеки на кшталт угод США з Японією чи Кореєю. Мабуть, приперті до стіни, українці погодилися і на інші пункти, запропоновані Келлоггом.
Окрім його плану, наразі обговорюються ще два проекти. План Джей Д. Венса передбачає створення демілітаризованих зон на сході України і сильне укріплення їхніх кордонів. Україна не матиме доступу до НАТО. На противагу цьому, план колишнього керівника Національної розвідки Річарда Гренелла передбачає створення «автономних зон» на сході країни. У цьому випадку Україна також назавжди залишиться поза НАТО. Гарантією дотримання угоди в цьому випадку були б міжнародні збройні сили, розгорнуті в Україні.
Дуже локальний гегемон
Москва також підготувала свою відповідь на ці події. Російський олігарх Костянтин Малофєєв, який перебуває під санкціями, в інтерв’ю Financial Times відкинув план Келлога, пославши його під три чорти разом з ним. Малофєєв заявив, що Путін не погодиться на перемир’я в Україні, якщо в угоду не буде включено «майбутнє Європи і світу». Малофєєв також виклав передумови для переговорів Трампа з Путіним – відкликання дозволу на атаку об’єктів в Росії з використанням далекобійної зброї та усунення Володимира Зеленського з посади. Все це було пересипано ритуальними заклинаннями про те, що «світ стоїть на порозі ядерної війни», про що свідчить використання росіянами зброї великої дальності проти Росії та системи «Орішник» в Україні. Малофєєв пригрозив, що наступні ракети вже можуть мати ядерний заряд.
Щоб уникнути такого сценарію, необхідно також врегулювати інші дражливі питання у світі, такі як війна на Близькому Сході та російсько-китайський альянс. Однак, перш за все, Україна повинна бути визнана зоною російського впливу і невід’ємною частиною інтересів Москви. Як заявив Малофєєв, «ми хочемо довгострокового миру. Якоїсь загальної угоди про глобальний порядок».
Якщо додати до цього той факт, що українці так чи інакше також повинні будуть погодитися на пропозицію миру або, скоріше, перемир’я, то справа виглядає дуже складною. Цілком ймовірно, що якщо мирна угода буде досягнута, то вона буде розвитком пропозицій, викладених вище. Звичайно, ключі до мирної угоди лежать більше в Москві, ніж у Вашингтоні. Однак намагатися змінити європейський чи світовий порядок, захопивши кілька міст і сіл в Україні під час майже трирічної кампанії, яка зазнала втрат, що обчислюються десятками тисяч солдатів і техніки, є смішним. Погроза знову застосувати ядерну зброю, «яка не має аналогів у світі», врешті-решт призведе до адекватної відповіді не лише з боку Заходу, але й з боку держав, які сьогодні зберігають нейтралітет у російсько-українському конфлікті. Як кажуть жителі Аппалачів, «щоб їсти суп з дияволом, потрібна довга ложка».
Занадто ранні оплески
Що це означає для Польщі? Здається, що бурхливі оплески після обрання Дональда Трампа президентом, які пролунали з правого боку польського Сейму, були передчасними і, можливо, невиправданими. Для нас бачення конфлікту і допомоги Україні, прийняте адміністрацією Джо Байдена, безумовно, було б кращим, ніж будь-яка концепція Трампа. Роздавати допомогу, руйнуючи Росію, але також і саму Україну. Навіть ціною передбачуваного чи реального вторгнення ЛГБТ та інших химерних ідеологічних концепцій, що експортуються американськими демократами.
Однак, молоко вже пролито, і ми повинні змиритися з реальністю, або спробувати поставити Польщу в найкраще становище в абсолютно новій геополітичній ситуації, що склалася.
На міжнародному фронті слід зміцнювати дипломатичні та військові відносини з країнами на східному фланзі НАТО, особливо з нещодавно приєднаними країнами Фінляндією та Швецією, які мають досить значний потенціал стримування і так само, як і Польща, перебувають під загрозою російської агресії. Чинна влада, схоже, розуміє цю необхідність, про що свідчить візит Дональда Туска на Північний і Балтійський форум у Стокгольмі наприкінці листопада цього року і підписання там угоди про стратегічне партнерство зі Швецією. Проблемою будуть відносини з Німеччиною, яка, маючи промисловість у занепаді через високі ціни на енергоносії, за будь-яку ціну намагатиметься нормалізувати відносини з Росією. Не лише за рахунок України, але, ймовірно, і за рахунок країн на східному фланзі НАТО. Тому залишається питання, чи зможе нинішній польський уряд після очікуваної зміни влади в Німеччині, яка може відбутися на початку наступного року, відійти від своєї попередньої політики і зробити поворот до справжнього союзу з більш антиросійськи орієнтованими державами.
У внутрішній сфері, насамперед, слід активізувати озброєння, виконуючи вже укладені контракти та укладаючи нові. Це стосується, зокрема, нових бойових машин піхоти, від яких ми практично повністю відмовилися на користь України, та багатоцільових бойових літаків, роль яких у повномасштабному конфлікті не переберуть придбані у Кореї FA-50. Окремим питанням є розвиток можливостей застосування безпілотників на полі бою, включаючи серійне виробництво власних літаків такого типу. Необхідно також розвивати власний потенціал з виробництва засобів ураження великої дальності – крилатих і балістичних ракет, не кажучи вже про виробництво звичайних боєприпасів ствольної артилерії.
США, навіть під керівництвом Дональда Трампа і його підозрюваних проросійських соратників, навряд чи підуть з Європи. Однак вирішальне значення матиме посилення європейської оборони в рамках НАТО. Відповідно до «транзакційного» підходу до зобов’язань, про який неодноразово говорив Дональд Трамп. Це має дозволити американським силам в Європі залишатися незмінними, особливо в її центрально-східній частині, і, можливо, навіть збільшитися. З іншого боку, навіть у разі їхнього виведення, це дозволить стримувати Росію, виснажену після зовсім незначної – як для потенційної світової держави, якою вона хоче бути, – кампанії в Україні.
Без США ми також можемо впоратися
Як заявив нещодавно на конференції «Авіація нового покоління» заступник командувача ВПС Польщі генерал-майор Цезарій Вишневський, Польща може дозволити собі побудувати військово-повітряні сили, здатні перемогти будь-якого супротивника в нашому регіоні, в тому числі і Росію. І це не просто хвастощі пілотів або лобіювання одного виду збройних сил за рахунок інших. Стан російських військово-повітряних сил після майже десяти років операцій в Сирії і трьох в Україні виглядає не найкращим чином. Згідно з повідомленням порталу «Оборона 24» у липні, близько 350 сучасних бойових літаків залишаються готовими до використання. Виробничі потужності аерокосмічної галузі оцінюються в десяток таких літаків на рік. І вони постійно зменшуються через санкції, накладені на Росію. Тим часом авіація європейської частини НАТО, не враховуючи США і Канади, налічує в кілька разів більше сучасних бойових літаків, в тому числі кілька десятків найсучасніших літаків 5-го покоління F-35. Можливості літаків останнього покоління і рівень підготовки і навичок західних пілотів також значно кращі. Це означатиме, що в умовах можливого конфлікту з НАТО росіяни не зможуть проводити навіть такі обмежені наземні операції, які вони зараз проводять в Україні.
Другим важливим завданням є посилення стійкості суспільства, в тому числі до дезінформації, і підготовка його до можливого збройного конфлікту. Цивільна оборона в Польщі не функціонує ні в правовій сфері – щойно прийнятий закон чекає на підпис президента – ні фактично. Ані пожежники, ані солдати не можуть її замінити, що наочно продемонструвала нещодавня повінь у Нижній Сілезії. Згідно зі звітом BBN, підготовленим після повені, органи місцевого самоврядування не змогли впоратися з викликом, в тому числі не оголосили попередження про повінь, що вимагало б 24-годинного чергування в режимі очікування. Комунікації також не спрацювали. Вкотре виявилося, що місцеве самоврядування в Польщі працює, а точніше, виконує свої обов’язки до 15:00. Страшно уявити, як би ці служби працювали під час військових дій. Про відсутність укриттів і сховищ для переважної більшості населення годі й говорити.
Польські солдати в Україні?
Однак, мабуть, найбільші суперечки викликає проект створення миротворчої місії в Україні. У листопаді цього року лідери Франції та Великої Британії мали провести переговори про відправку туди своїх солдатів. Зрозуміло, що в разі створення такої місії Польща буде змушена відправити туди один зі своїх більших контингентів. І не лише через міжнародний, в тому числі американський, тиск. Відсутність польського миротворчого контингенту означала б також вихід з регіональної гри і передачу рішень, на які ми і так маємо мало впливу, повністю в чужі руки.
Розмістити польських солдатів у «безпечному місці, десь під Львовом» також, ймовірно, не вдасться. По-перше, українці не дозволять цього з історичних причин, хоча б для того, щоб дати полякам ляпаса і догодити своєму більш привілейованому партнеру. По-друге, безпечні місця неодмінно дістануться тим, хто має більший вплив у НАТО чи ООН, під егідою яких така місія може бути організована. Після тривалого періоду німецької стриманості міністр закордонних справ Анналена Бербок нещодавно не виключила, що солдати з Німеччини також можуть бути частиною такої місії. Це, ймовірно, означає, що Німеччина вже розпочинає переговори з цього питання. Так само було під час місії ISAF в Афганістані, коли солдати Бундесверу опинилися на безпечній півночі.
Для польських військових участь у такій місії буде величезним викликом. В даний час близько 5 000 солдатів безпосередньо охороняють 400 кілометрів кордону з Білоруссю. В Україні потрібно буде контролювати понад тисячу кілометрів. Звичайно, поляки не були б там самі. Але навіть у цьому випадку, беручи до уваги розгорнуту логістику і кількість військ, необхідних для стримування росіян, це буде щонайменше кілька тисяч солдатів. Цю кількість треба помножити на три, щоб врахувати сили, які готуються до місії і відпочивають після неї. На цей час ці солдати будуть відірвані від запланованих тренувань та інших завдань.
Така місія також неодмінно пов’язана з військовими і політичними ризиками, яких не було ні в Іраку, ні в Афганістані. Росіяни неодмінно використають присутність солдатів НАТО для організації провокацій і перевірки згуртованості Альянсу. Як сказала нещодавно в інтерв’ю виданню Business Alert д-р Анешка Легука з ПІСМ, утримувати контроль у такій зоні буде надзвичайно складно. «Суть проблеми полягає в тому, що росіяни не поважають буферні зони, якщо ми погодимось на це, росіяни вважатимуть її своєю і вимагатимуть більшого».
Тому важливо, щоб польські військовослужбовці, по-перше, були включені до органів планування і штабу майбутньої місії, щоб зберегти вплив на рішення, які там приймаються. По-друге, польські підрозділи повинні бути інтегровані з підрозділами військових і ядерних держав НАТО, тобто Франції та Великої Британії. Це, безумовно, охолодить ентузіазм росіян щодо випробування згуртованості Альянсу. Це відрізняється від контингентів, що складаються, наприклад, з солдатів з Польщі та країн Балтії.
Перечекати Трампа?
Друге президентство Дональда Трампа, як і перше, ймовірно, буде поєднуватися зі зростанням соціальної напруженості в США, викликаної швидким впровадженням змін, оголошених під час передвиборчої кампанії. Не варто надто перейматися внутрішньоамериканськими суперечками, які мають обмежений вимір для Польщі. Натомість варто зазначити, що поки що гасло «Зробимо Америку знову великою» стосується також і міжнародної позиції США. Тому важко очікувати, що американський президент погодиться на російські вимоги щодо розподілу сфер впливу та нового світового порядку після того, що продемонструвала «друга світова армія» в Україні. Тому не виключено, що «Мирний план» закінчиться брудною міжнародною бійкою старого зразка з боку Трампа і посиленням підтримки України. Особливо, коли нова адміністрація США побачить, що відхід Путіна не означатиме зміни курсу російської політики.
Якщо цього не станеться, нам доведеться озброюватися, зміцнювати позиції Польщі в альянсах і чекати, поки американці оберуть президента, який повернеться до традиційних євроатлантичних відносин, що значною мірою гарантували позицію Америки як світового лідера впродовж десятиліть.
https://dorzeczy.pl/opinie/666583/pokojowy-plan-trumpa-polacy-na-wojnie-na-ukrainie.html
