На щастя, президент США Дональд Трамп цього тижня скасував запланований саміт з президентом Росії Володимиром Путіним у Будапешті. Після того, як цього літа на зустрічі в Алясці російський лідер, який отримав (буквально) червону доріжку, але нічого не дав натомість, адміністрація Трампа, можливо, буде більш скептично ставитися до Кремля.
Незважаючи на лестощі та спроби Трампа вести дипломатичні переговори, Путін продовжує виступати за «вирішення корінних причин» війни. Це означає, що Росія бере під свій суверенний контроль Крим і всі або частину чотирьох регіонів, які з’єднують його з Росією, а залишки української держави залишаються беззахисними перед подальшою агресією. І, звичайно, Росія буде звільнена від міжнародних санкцій, які, як мінімум, уповільнюють, а то й руйнують її воєнну економіку. Це максималістський набір вимог, на який Москва, явний агресор, не заслуговує.
Зрештою, Путін, ймовірно, буде змушений вести серйозні переговори — він втратив понад мільйон молодих росіян, які загинули в боях або отримали важкі поранення, або втекли з країни, щоб уникнути призову та українського фронту.
Однак, щоб домогтися реальних поступок від Москви, Трампу було б розумно негайно збільшити постачання в Україну зброї великої дальності, включаючи крилаті ракети «Томагавк», що досі відмовлявся робити Вашингтон. Не менш важливо, що США повинні посилити вторинні санкції проти всіх, хто веде бізнес з Москвою, і заохочувати Європу конфіскувати російські кошти (за оцінками, до 300 мільярдів доларів), що зберігаються в європейських банках. Трампа слід похвалити за те, що в четвер він застосував санкції до двох найбільших нафтових компаній Росії.
Але це питання короткострокового характеру. Тільки якщо Київ матиме справжнє почуття безпеки, можна буде досягти легітимного врегулювання вздовж нинішніх ліній фронту війни. Захід повинен заздалегідь продумати обов’язкові переговорні позиції, які забезпечать Україні постійну безпеку. Існує прецедент: Організація Північноатлантичного договору та її західні союзники надали такі гарантії невеликому балканським регіону Косово наприкінці 1990-х років проти сербської агресії.
Як би виглядав такий план для України? Які уроки ми можемо винести з балканських конфліктів, найбільших конфліктів в Європі після Другої світової війни?
Доцільно розглядати три сфери військових дій: морську, повітряну та наземну. Почнемо зі стратегічно важливого узбережжя Чорного моря. Україна повинна мати гарантії, що російський Чорноморський флот не намагатиметься блокувати її торгівлю, особливо експорт сільськогосподарської продукції та калію. До конфлікту Україна була «житницею Європи», і в будь-якому мирі її здатність експортувати пшеницю та інші товари через Одесу та інші порти буде критично важливою для її економіки.
Буде потрібна постійна присутність ВМС НАТО, включаючи два або три есмінці або фрегати на базі, таку ж кількість тральщиків і розумне повітряне прикриття, включаючи морські патрульні літаки дальньої дії, такі як американський P-8 Poseidon. Цей контингент міг би діяти з портів НАТО в Румунії, Болгарії та Туреччині. Це було б схоже на те, що НАТО зробило чверть століття тому для захисту Косова, що не має виходу до моря: воно створило морську оперативну групу в Адріатиці, яка гарантувала, що Сербія не зможе отримувати зброю з моря.
У повітрі будь-яка гарантія безпеки має як наступальний, так і оборонний аспект. Найважливішою оборонною функцією було б встановлення безполітної зони над рештою території України, яку б забезпечували літаки НАТО та українські повітряні сили. Оскільки все більше літаків F-16 американського виробництва потрапляють до Києва через європейських союзників, це можна було б легко здійснити, забезпечивши взаємодію повітряних сил НАТО та України. Логічним штабом для безполітної зони стала б авіабаза альянсу в Рамштайні, Німеччина, яку могли б охороняти 40–50 літаків НАТО: винищувачі, що патрулюють, та літаки управління та контролю AWACS.
Наступальною складовою повітряних сил стали б крилаті ракети великої дальності, такі як «Томагавк», здатні вражати цілі на відстані 1500 миль. У руках України збільшений ракетний арсенал становив би значну загрозу для критичної економічної інфраструктури Росії, зокрема нафтогазових систем. Паралель: у Косово НАТО встановило безполітну зону і застосувало крилаті ракети проти цілей у сербській столиці Белграді, зокрема Міністерства оборони.
Гарантії безпеки на суші потребуватимуть більшої політичної виваженості, ніж інші аспекти. Москва буде категорично проти бойової місії НАТО в Україні, але присутність щонайменше 10 000 військовослужбовців з країн-членів НАТО, що діють під своїми національними прапорами — коаліція бажаючих — може бути необхідною. Це будуть, по суті, «тригерні» сили, в основному з країн НАТО, що знаходяться на передовій: Польщі, країн Балтії, Фінляндії та Швеції. Вони могли б діяти під єдиним командуванням, можливо, польського тризіркового генерала, підпорядковуючись Європейському Союзу, і бути розміщені в п’яти значних контингентах уздовж нового українсько-російського кордону.
Подібно до цього, в Косово була як місія НАТО з близько 17 000 військовослужбовців, яку я очолював як верховний головнокомандувач альянсу на початку 2010-х років, так і сильна присутність ЄС. Сьогодні чисельність сил НАТО скоротилася до кількох тисяч військовослужбовців, оскільки мир в основному зберігається.
Іншою частиною гарантій сухопутної безпеки буде отримання Києвом постійного доступу до систем сухопутної війни від західних прихильників, включаючи боєприпаси, артилерію, танки, міни та інші основні засоби сухопутного бою. Цей канал вже в основному налагоджений і просто потребує кодифікації в ході переговорів. Його може продовжувати контролювати глава Європейського командування ЗС США в Штутгарті, Німеччина.
Нарешті, в сучасному висококонкурентному електронному просторі Україна потребуватиме захисту від російських кібератак. Хоча українці створили чимало ефективних технологій для оборони в кібервійні, а також мають певні наступальні можливості, допомога з боку кібергрупи під керівництвом США є обов’язковою. Вона могла б діяти під керівництвом Кіберкомандування США, штаб-квартира якого розташована у Форт-Міді, штат Меріленд. Ця група також допомогла б забезпечити зв’язок України з космосом через Starlink та подібні тактичні системи.
Маючи такий пакет гарантій безпеки — на морі, в повітрі, на суші та в кіберпросторі — Україна могла б реально розглянути угоду «земля в обмін на мир». Хоча ідея того, що Путін отримає постійний контроль над 20% території України, є жахливою, військові умови на місці, здається, роблять це неминучим.
Отже, єдиний прийнятний шлях вперед означає, що Захід повинен домогтися реальних гарантій, щоб забезпечити довготривале процвітання та безпеку України. Це означає детальне планування їх реалізації вже зараз і підготовку до саміту США з Росією, який матиме реальне значення, а не буде черговою поїздкою з червоною доріжкою, що нікуди не веде.
Джерело: https://www.bloomberg.com/opinion/articles/2025-10-24/a-ukraine-peace-deal-must-include-three-guarantees
