Зрозуміло, як живуть жінки в кризових регіонах: вони стають жертвами сексуального насильства, мають менший доступ до медичної допомоги та ще більше витісняються з поля зору громадськості. Це правда, але не тільки це. Доповідь міжнародної організації допомоги Care під назвою «Жінки на війні» малює більш різноманітну картину після інтерв’ю з понад 13 000 жінок у 15 зонах конфлікту. Тому що жінки беруть на себе відповідальність у воєнних ситуаціях – крім догляду за дітьми та людьми похилого віку, вони стають годувальниками своїх сімей і особами, які приймають рішення у своїх громадах.
Автори звіту не лише опитали жінок, а й вивчили 7,8 мільйона повідомлень ЗМІ про відповідні конфлікти з 2013 року та дійшли висновку, що жінки в них насправді не фігурують – у 95 відсотках випадків взагалі. А жінки на керівних посадах згадуються лише в менш ніж 0,04 відсотках випадків. Навіть у розвинутих країнах, де широко поширена соціальна рівність між статями, різниця очевидна: в українських ЗМІ кількість повідомлень про жінок неухильно зростала між 2014 і 2021 роками, але різко знизилася після російської атаки на країну. Крім того, 22,5 відсотка героїнь, згадуваних в інтернет-ЗМІ – жінки, та 77,5 відсотка – чоловіки. «Жінки – не просто жертви. Ставлення до них як до невидимих у гіршому випадку або як до жертв у кращому випадку лише увічнює та посилює їхні травми», – йдеться у звіті Care.
У разі кризи першими реагують жінки. Понад 90 відсотків опитаних для звіту сказали, що очолюють або беруть участь у групах, які допомагають у скрутний час. Будь то харчування, проживання чи інформація – як для постраждалих із їхньої спільноти, так і для біженців з інших регіонів і країн. Жінка з охопленого громадянською війною Судану сказала в інтерв’ю: «Ми вітаємо людей з Хартума, які (…) прибувають виснаженими через довгу дорогу та важкий маршрут. На деяких нападають по дорозі. Вони страждають від нестачі їжі та води… Ми даємо їм готову їжу, коли вони приходять, чи то вранці, чи то вдень, чи то ввечері».
Навіть організації з надання допомоги не застраховані від неправильної оцінки жінок. Емілі Джанох, одна з авторів дослідження, у телефонній розмові з виданням derStandard розповідає про жінок у Ємені. Передбачалося, що в розпал збройної кризи вони не почуватимуться достатньо безпечно, щоб відвідувати програми управління бізнесом, які Care також має у своєму портфоліо. Але все було навпаки: «Жінки дійсно хотіли отримати комерційне навчання і заснували компанії», – каже Джанох. Приклад з Ефіопії показує, серед іншого, що таке навчання в основному допомагає жінкам та їхнім громадам у кризових ситуаціях. «Під час конфлікту (…) ми навіть могли позичати гроші багатим людям у нашому селі, тому що вони не могли забрати свої гроші з банку», – розповідає жінка. «Тож ми давали їм позики, але не стягували відсотків». Жінки приймають такі рішення не через незнання, а скоріше свідомо, каже Джанох. Роблячи це, вони часто гарантували, що громада в цілому залишається економічно сильнішою.
Щоб покращити становище жінок у конфліктах, потрібно навчати більше жінок-медиків, каже автор дослідження. Під час воєнних дій багато медичних закладів зруйновані або відсутні, а в багатьох конфліктних регіонах жінки не можуть відвідати спеціалістів-чоловіків, оскільки на такі прийоми їх мають супроводжувати чоловіки з родини. Однак вони часто воювали в арміях або озброєних групах. Немає «швидкого вирішення» проблеми, каже Джанох, але прогалини в догляді можна усунути крок за кроком, наприклад, поставивши жінок на керівні посади. «Медичні працівники на передовій лінії, як правило, становлять 70-75 відсотків жінок. Але люди, які приймають рішення в системах охорони здоров’я, у 70-75 відсотках – чоловіки».
Чи збережеться змінена роль жінок у суспільстві навіть після закінчення збройного конфлікту, залежить від типу конфлікту та його тривалості. За словами Джанох, є приклади в Сирії та Сомалі, коли жінки кажуть, що їхня роль змінилася назавжди. Для того, щоб здійснити справжні зміни, жінкам перш за все потрібне місце за столом тих, хто приймає рішення. Мирні договори, які включають жіночі голоси, також діють довше – вони, як правило, на 35 відсотків частіше тривають щонайменше 15 років. А час на зміни спливає. Кількість жінок, які живуть у межах 50 кілометрів від зони збройного конфлікту, зростає: у 2022 році їх було 600 мільйонів. Це більш ніж удвічі більше, ніж у 1990-х роках.
https://www.derstandard.at/story/3000000223423/in-der-ukraine-gibt-es-mehr-helden-als-heldinnen
