Вона не володіла українською мовою, не зналася на історії та традиціях. Але прагнення знайти своє коріння й опір радянській системі змінили її назавжди. Вона пройшла шлях від пошуків себе до того, щоб стати знаковою постаттю української культури.
Галина Севрук – видатна українська керамістка й монументальна художниця, заслужена художниця України, лауреатка премій УАНТІ імені Василя Стуса та митрополита Андрея Шептицького. Її мистецтво знайшло відгук у всьому світі – роботи зберігаються в музеях і приватних колекціях США, Канади, Німеччини та інших країн. А в Києві, у Музеї шістдесятництва, діє постійна виставка її творів – «До джерел».
Шлях до себе: від вигнання до відродження
Галина Севрук народилася 1929 року в Узбекистані, куди її родина втекла, рятуючись від більшовицького терору. Батько був архітектором із польським корінням, мати — нащадком українського аристократичного роду. Повернувшись до України, сім’я пережила складні роки нацистської окупації.
Галина не знала української мови, не була знайома з історією та традиціями свого народу. Однак пошуки власного коріння та боротьба з радянською системою привели її до усвідомлення своєї національної ідентичності. Цей шлях зробив її однією з ключових постатей української культури.
Мистецтво спротиву Галини Севрук: шлях крізь заборони
Творчий шлях Галини Севрук розпочався у 1960-х — в епоху відродження української культури. Саме тоді вона усвідомила, що справжній художник не може творити в Україні, не знаючи її мови, літератури та історії. Тому почала наполегливо займатися самоосвітою, відкриваючи для себе національну спадщину.
У 1964 році разом із Аллою Горською, Опанасом Заливахою та Людмилою Семикіною вона створила вітраж «Шевченко. Мати» для Київського державного університету. На ньому Тарас Шевченко постає у гніві, захищаючи скривджену жінку-Україну. Однак вітраж проіснував недовго — його знищили одразу після монтажу, а на художників розпочалися репресії.
Сміливість підпису: ціна правди для Галини Севрук
У 1965–1966 роках радянська влада посилила тиск на інтелігенцію, що мала опозиційні погляди. Проте ця хвиля репресій лише зміцнила спротив — ті, хто залишався на волі, боролися ще відчайдушніше.
Галина Севрук відкрито проявила свою громадянську позицію у 1968 році, підписавши колективного листа проти репресій і закритих судів над українськими інтелектуалами. Влада відповіла негайно: її виключили зі Спілки художників, позбавили майстерні та права офіційно виставляти свої роботи.
Двадцять років її мистецтво залишалося поза офіційним визнанням — без виставок, без музейних експозицій. Але навіть у тіні заборон її творчість продовжувала жити.
Шлях до коренів: мистецтво, що говорить з минулого
Шукаючи спосіб самовираження, Галина Севрук відкрила для себе кераміку. Її портфоліо включає стели, дизайн інтер’єрів готелів і ресторанів, скульптури слов’янських богів, керамічні роботи на теми Козацької доби та Київської Русі, а також серію з понад 500 портретів історичних особистостей і видатних сучасників.
Творчість Севрук відзначалась кількома персональними виставками, які підтвердили її величезний художній потенціал. Її роботи — це не просто мистецтво, а глибокі філософські роздуми, що пробуджують у глядачі інтерес до історії рідної землі і гордість за предків.
