Поки українські війська продовжують воювати на фронті, найкращі футболісти охопленої війною країни грають у фінальному турі чемпіонату Європи. Які емоції викликає свято футболу в українців вдома? Чи може футбол принести трохи радості у жорстокі воєнні будні? І: Як українці оцінюють шанси своєї команди? – запитало видання Blick.
Владислав Ващук, колишній гравець київського «Динамо» та екс-гравець збірної України: «У 2008 році я як національний гравець дійшов з нашою командою до чвертьфіналу на чемпіонаті світу. Наші сьогоднішні гравці дуже мотивовані – тим більше, що вони знають, що грають за змучений війною народ. Футбол має силу ще більше об’єднати нас. Для нас важливо вміти святкувати перемоги. Хороший виступ був би ще більш вражаючим, якщо подивитися, наскільки український футбол постраждав від війни: жодного національного чемпіонату, ігри зірвані через ракетні тривоги, глядачів майже немає. Але росіяни не можуть нас зупинити. Я обов’язково буду дивитися ігри. Вони допомагають усім нам краще справлятися зі стресом і всіма поганими новинами. Вони добре відволікають увагу від щоденного жаху».
Григорій Пивоваров, командир батальйону «Айдар» і колишній футбольний ультрас: «Поряд з нашими постійними фронтовими операціями під Бахмутом у мене майже немає часу дивитися футбол. Якщо війна дозволить, я буду час від часу дивитися якусь гру, але особливо не буду втручатися. Якщо українська команда виграє, це, звичайно, буде проблиск надії. Якби ми стали чемпіонами Європи, я був би схвильований. Чи справді ми зможемо це зробити? Навряд чи».
Олена Бабикіна, керівник відділу комунікацій грального оператора «Космолот»: «На жаль, у мене немає часу ні на футбол, ні на інші розваги. Більше року я присвячую весь свій вільний час проекту Brave Innovators, який популяризує військові інновації та винаходи. Зараз це важливіше спортивних результатів. І навіть якщо Україна стане чемпіоном Європи, це не допоможе нам виграти цю війну. Якщо наша команда зіграє так добре, що Європа нагадає про нашу країну і нашу долю, то це буде найкращий результат».
Дмитро Ржондковський, тренер збірної України з футболу для людей з ампутованими кінцівками: «Футбол для нас важливий. Ми організовуємо спеціальне навчання для солдатів, які втратили кінцівки на війні. Це допомагає змиритися з важкою долею. Тому, звичайно, я буду стежити за іграми і буду в захваті! Я впевнений, що наша збірна вийде як мінімум до півфіналу».
Філіп Алід, менеджер проектів громадської організації «Офіс дій» у Києві: «З огляду на всі перебої з електроенергією та постійні ракетні обстріли, абсолютно незрозуміло, чи зможемо ми справді спокійно дивитися матчі нашої збірної на чемпіонаті Європи. Але я обов’язково спробую. Ми точно вийдемо як мінімум до чвертьфіналу. Футбол є футбол, не більше і не менше. Це не допоможе нам перемогти росіян».
Валерій Шершень, спортивний журналіст, офіцер тилового забезпечення ЗСУ: «Чемпіонат Європи 2012 року в Україні та Польщі свого часу об’єднав нас як країну. Навіть зараз футбол має цю невгамовну силу. Я хотів би бачити чесну гру не тільки на полі, але й в інших сферах життя, особливо у наших сусідів росіян. У мене не буде багато часу дивитися футбол. Але, звичайно, я буду стежити за результатами, і дуже сподіваюся, що ми потрапимо у фінал. Я тісно співпрацював з київським «Динамо» до війни, а після війни я подбаю про те, щоб футбол міг відновити позиції на нині зруйнованих територіях України».
Аліна Семехіна, співачка і новоспечена мама маленької Ніни: «З моменту народження доньки у мене стало менше часу і сил. І я взагалі не божевільний футбольний фанат. Якщо мій чоловік захоче подивитись матч, то я, звичайно, теж його подивлюся. І, звичайно, я вболіваю за нашу команду. Я в захваті від усього, що може хоч якось прислужитися Україні! Як далеко ми можемо зайти? Давайте подивимось. Україна завжди хороша для сюрпризів».
Георгій Мазурашу, народний депутат України, голова комітету з масових видів спорту: «Це успіх, що наша команда взагалі пройшла у фінальний раунд. Хтозна, що ще буде можливо. Адже наш зірковий нападник Артем Довбик наразі є найкращим бомбардиром чемпіонату Іспанії! Успіхи нашої команди є великою мотивацією для всіх нас, особливо для наших бійців на фронті. Спорт – і особливо футбол – має силу надати нам позитиву та мужності в цій проклятій війні».
Ігор Гулай, директор зруйнованої школи в Донецьку: «Я ніколи не цікавився футболом. Зараз це не зміниться. Я не маю на це часу через війну. Що дає нам цей чемпіонат Європи? Футбол не припиняє війну і не зменшує корупцію в країні».
Владислав Самойленко, голова Фонду «Гуркіт»: «Футбол може змінити ситуацію, особливо коли наші хлопці грають добре і виграють ігри. Я з нетерпінням чекаю, чи будуть спеціальні заходи на ігрових полях, щоб вшанувати наших загиблих героїв. Сподіваємося, що участь України у фіналі призведе до того, що світ не забуде нас і пам’ятатиме про складні обставини, в яких ми тут живемо. Неважливо, чи пройдуть вони груповий етап. Вони все одно герої».
https://www.blick.ch/sport/ukraine-trotz-krieg-im-em-fieber-der-fussball-lenkt-uns-ab-vom-taeglichen-horror-id19853109.html
