Борис Мозолевський — український археолог, який назавжди увійшов в історію. Він відкрив світові скарб — Скіфську пектораль, справжню сенсацію століття. У давніх курганах, що колись зазнали пограбувань, він постійно знаходив неповторні артефакти, які дивували учених і колекціонерів. Йому заздрили, вважаючи його щасливцем, однак сам Мозолевський завжди підкреслював тягар своєї долі: «Всі кулі світу ідуть крізь мене».
Степові корені великого дослідника: дитинство Бориса Мозолевського
Борис Мозолевський народився 4 лютого 1936 року у селі Миколаївка на Миколаївщині, у сім’ї простих селян. Дитинство його пройшло в атмосфері післявоєнного відновлення — мати самотужки виховувала сина після втрати батька у Другій світовій війні. Степові простори півдня України ще з ранніх років формували його уяву, пробуджуючи цікавість до історії та стародавніх таємниць рідного краю.
У підлітковому віці Борис мріяв про небо: вступив до Одеської спецшколи військово‑повітряних сил і продовжив навчання у Єйському авіаційному училищі. Та через скорочення у армії йому довелося повернутися до цивільного життя.
Надалі Борис поєднував важку фізичну працю кочегара з навчанням на заочному відділенні історико‑філософського факультету Київського університету імені Тараса Шевченка. Саме тоді зародилася його пристрасть до археології та минулого степових народів. Зустріч із видатним скіфологом Олексієм Тереножкіним остаточно визначила його шлях — шлях людини, яка відкриє світові скарби скіфської цивілізації.
Стежками стародавніх курганів: перші кроки Бориса Мозолевського в археології
У кінці 1960‑х років Мозолевський працював у видавництві «Наукова думка», проте через політичні перипетії був змушений залишити роботу і повернутися до звичної праці кочегара. Та навіть у диму й жарі котлів його серце залишалося з історією: Борис все активніше долучався до археологічних експедицій Інституту археології АН УРСР, відчуваючи невидиме тяжіння до стародавніх степів.
У 1969 році він отримав посаду заступника начальника експедиції у Северному Рогачицькому районі. Наступного року, у 1970‑му, Мозолевський очолив Орджонікідзевську експедицію (сучасний Покров) на півночі Дніпропетровщини, де розпочав дослідження курганів, які вже загрожували знищенню через забудову.
Цей період його життя відзначався непохитною вірою та наполегливістю. Борис твердо вірив, що степові кургани приховують виняткові скарби минулого — і його інтуїція не підвела. Кожен метр розкопаного ґрунту наближав його до відкриття, яке змінить українську археологію назавжди.
Золото степу: сенсаційне відкриття Товстої Могили
Літо 1971 року стало переломним у житті Бориса Мозолевського. Під його керівництвом експедиція розпочала розкопки кургану Товста Могила неподалік сучасного міста Покров. Вже з перших днів робота вимагала неймовірної терплячості та обережності: три метрові шари землі приховували секрети, які чекали на свого відкривача.
21 червня 1971 року інтуїція Мозолевського принесла сенсаційний результат — у поховальному коридорі він натрапив на золоту Скіфську пектораль. Цей витвір мистецтва, створений із 24‑каратного золота, мав діаметр понад 30 см і важив майже півтора кілограма. Складні сцени скіфського життя, тварини та фантастичні образи робили пектораль унікальною, а її майстерність свідчила про високий рівень розвитку культури степових кочівників.
Знахідка одразу зробила Мозолевського знаменитим: його запросили до Інституту археології, оформили науковим співробітником та присудили нагороди. Пектораль стала символом української археології й набула всесвітньої популярності, відкривши світові багатство скіфського мистецтва.
Наукове становлення та відбиток в історії
Після сенсаційного відкриття пекторалі життя Бориса Мозолевського увійшло у фазу інтенсивної наукової праці. Він невтомно досліджував степові кургани, аналізував знахідки та відтворював минуле скіфської цивілізації. Його робота виходила далеко за межі простого археологічного опису: Борис прагнув відкрити світ думок, вірувань і ритуалів давніх кочівників, показати їхнє життя у всій повноті.
У 1974 році він захистив кандидатську дисертацію на матеріалах Товстої Могили. Протягом 1980-х Борис очолював відділ Інституту археології, готував виставки та популяризував знання про скіфів. У цей час він опублікував понад шістдесят наукових праць, включно з монографіями «Товста Могила», «Скіфський степ» та «Дослідження Чортомлика».
Його підхід вирізнявся глибиною та методологічною строгою: Борис поєднував класичний археологічний аналіз із культурологічними та історичними дослідженнями. Завдяки цьому його відкриття та інтерпретації змінили уявлення про скіфську цивілізацію і стали фундаментом для сучасного українського скіфознавства.
Він не обмежувався лише наукою: Мозолевський активно спілкувався з колегами та студентами, надихав молодих дослідників і популяризував археологію серед широкого загалу. Його постать стала символом поєднання наукової суворості та пристрасті до історії, здатної відкрити людям минуле їхнього краю.
Поезія степу: внутрішній світ Бориса Мозолевського
Борис Мозолевський був не лише археологом, а й поетом, для якого слова мали таку ж вагу, як і артефакти з курганів. Його поезії, сповнені рефлексії над історією, людською долею та безкрайнім степом, стали своєрідним «внутрішнім щоденником» його світу. Спочатку він писав російською, та з часом перейшов на українську — мову, яку відчував серцем і душею, відображаючи власну духовну еволюцію.
Особливу сторінку в його житті становила дружба з Василем Стусом — видатним поетом і дисидентом. Їхні шляхи перетнулися у 1960‑х роках, коли вони працювали кочегарами, читали поезію один одному та входили в середовище молодих творчих людей, що шукали шлях до істини й свободи слова в радянські часи.
Мозолевський зберіг лист до Стуса, який передавав його глибоку людяність і співчуття:
«Прости мене, Василику, мій брате,
За всі твої печалі і жалі,
Що ти один ламав холодні ґрати,
Коли я їв свій кусень у теплі.»
Ці слова — не лише вибачення, а й визнання різних життєвих шляхів і тягаря долі, яку Стус ніс як поет і борець за свободу. Вони підкреслюють, що навіть у важкі часи митці могли знаходити шлях один до одного через щире серце та спільне прагнення до істини.
Мозолевський активно підтримував культурні ініціативи, брав участь у літературних вечорах, виставках і наукових зібраннях — і завжди вважав, що поезія, подібно до історії, здатна зцілювати і єднати людей. Саме цей поетичний вимір робив його не лише археологом чужих цивілізацій, а й уважним слухачем душі свого народу.
Спадок Бориса Мозолевського
Борис Мозолевський залишив після себе непересічний слід у науці та культурі України. Його відкриття Товстої Могили та золотої скіфської пекторалі стало символом наукової мужності та інтуїції, що змінює наше розуміння історії степових цивілізацій.
Його наукові праці продовжують слугувати фундаментом для сучасних досліджень скіфської культури. Кожен його описаний курган, кожна реконструйована сцена з життя скіфів відкривала перед сучасниками багатий світ стародавніх кочівників, їхні ритуали, вірування та естетичні цінності.
Борис Мозолевський був не лише науковцем, а й наставником для молодих археологів. Колеги та учні пам’ятають його як харизматичну, енергійну та натхненну особистість, здатну зацікавити навіть тих, хто вперше вступав у світ археології.
Його поєднання наукової строгості та поетичного бачення робило його унікальною фігурою. Він вірив, що розуміння історії неможливе без глибокого відчуття культури і мистецтва, і саме це зробило його дослідження такими живими та переконливими.
Навіть після смерті у 1993 році Борис Мозолевський залишився символом української науки та культури, людиною, чия пристрасть до минулого надихає сучасних дослідників і поетів, а його відкриття продовжують дивувати світ.
