45 днів у пеклі: підземна війна України з Путіним

Військові боролися з темрявою, гниючими трупами та отруйним газом, щоб вигнати російських солдатів із десятимильного тунелю смерті.

Після шести днів, проведених у темних глибинах підземного газопроводу, «Хамстер» радий знову опинитися під відкритим небом.

«Чесно кажучи, відчуття таке, ніби я потрапив у інший світ», — каже 33-річний український піхотинець, очі якого яскраво виблискують на тлі обличчя, вкритого чорним пилом і залишками хімікатів.

«Хамстер» та його товариш по службі, що має позивний «Том», щойно завершили місію з вилучення тіла полеглого товариша в тунелях поблизу прифронтового міста Куп’янськ.

Вони входять до числа десятків українських солдатів, які брали участь в операції «Велес» — таємній військовій контрнаступальній операції, що проводилася повністю під землею, в результаті якої було вбито 100 російських солдатів і взято в полон 30.

Українці, деякі з яких провели під землею 45 днів, розповіли виданню The Telegraph, як вони воювали у тісних занедбаних газопроводах, ширина яких ледь дозволяла пролізти.

Один із них розповів, як 24 години пролежав у повній темряві між трупами трьох російських солдатів, не маючи змоги видати жодного звуку через страх бути вбитим.

Вони розповідали про жах перебування у замкнених просторах, усвідомлюючи, що єдине, що відділяло їх від росіян, — це купа мішків з піском.

Коли вони все-таки опинялися віч-на-віч, солдати стріляли з дрібнокаліберної зброї та кидали гранати в темні тунелі, задихаючись від пилу й оглушені вибухами.

Вони описують запаморочливий, згірклий запах природного газу, хімікатів, трупів та людських екскрементів, а також стіну пилу, яка ніколи не зникала.

Дехто втрачав свідомість у тунелях від токсичних газів, випущених росіянами, а іншим після кількох днів перебування під землею надавали медичну допомогу через інфекції.

Це — нова реальність для українських солдатів. Поки безпілотники прорізають небо, війська ведуть бої під землею у формі підземної війни, яка змінює обличчя поля бою.

Солдатам, які воюють в рамках операції «Велес», вдалося відбити трохи більше ніж дев’ять миль території з-під контролю Москви за допомогою штурмових груп та операторів безпілотників на поверхні.

Спочатку українці увійшли в підземні ходи й за допомогою безпілотних наземних транспортних засобів (БНТЗ), озброєних вибухівкою та кулеметами, знищили російські барикади та відтіснили солдатів.

Водночас наземні штурмові групи та підрозділи безпілотників наносили удари по тилових об’єктах за лінією фронту, позбавляючи російських військ, що перебували під землею, доступу до їжі, води, ліків та боєприпасів.

Процес був важким, і після початкового наступу солдати запекло боролися за кожен дюйм, відсуваючи російські барикади по кілька метрів за раз.

Це переломило хід боїв на шкоду російським військам, які тривалий час користувалися тактичними перевагами використання трубопроводу.

Операція «Велес» була названа на честь слов’янського бога підземного світу, який, згідно з давніми віруваннями, веде душі померлих до вічних зелених пасовищ.

Але підземний світ під Куп’янськом у Харківській області не міг би більше відрізнятися від цієї ідилії.

Солдати пересуваються тунелями діаметром від 1 до 1,2 м. Їм доводиться повзти по глибокому болоту або пересуватися на імпровізованих візках, які прозвали «Куп’янським метро».

22-річний Корт, командир піхотного взводу 13-ї бригади «Хартія», минулого місяця провів 18 днів усередині трубопроводу.

Під час цього завдання українські війська просунулися на 500 метрів, а Корт, який нещодавно закінчив військову академію, зумів взяти в полон трьох російських солдатів.

Він розповів, як українські та російські війська в трубопроводі розділені барикадами з мішків з піском. Обидві сторони використовують їх як неміцні щити від осколків і куль, обстрілюючи супротивників. Зовні на кожній барикаді встановлені тепловізійні камери, щоб військові могли стежити за рухами на протилежному боці.

Іноді бійці перелазять через барикади, щоб провести штурм, намагаючись відтіснити ворога всього на кілька метрів, або встановити чи налаштувати камери. Але через надзвичайну близькість обох сторін навіть найменший шелест руху чути в темряві, що спричиняє інтенсивну перестрілку.

Корт згадав один 24-годинний період, коли, затиснутий між барикадами під час спроби знайти вигідну позицію для атаки на російську сторону, він опинився в оточенні трьох російських трупів. Йому довелося спати між ними: двоє спереду й один ззаду.

«Там смерділо цілих 24 години», — сказав молодий солдат із зеленими очима, з серйозним виразом обличчя. «Я провів там одну ніч, а потім сказав: “Нам треба атакувати зараз, бо ми нізащо не будемо там знову спати — це просто пекло”».

Корт описав фізичні наслідки життя в тунелях радянської епохи як кошмар. Він розповів, що імунна система солдатів ослабла настільки, що вони постійно блюють, у них з’являються ураження шкіри, вони кашляють кров’ю, а в деяких випадках втрачають свідомість, оскільки їхні тіла ледве справляються з нестачею кисню.

Піднявши сорочку, щоб показати товсті шрами на боці, він розповів, що рани сильно загноїлися в антисанітарних умовах трубопроводу. На фотографіях, які він показав «The Telegraph» на своєму телефоні, з них сочився гній.

Інший солдат, з позивним «Вікінг», був шевцем, перш ніж його мобілізували на початку цього року в піхоту.

Перше завдання 51-річного чоловіка відбулося саме в трубопроводі. Він провів там три черги: одну — 45 днів, а дві інші — по 21 день кожна.

До своєї позиції він дістався на баггі. «Ми всі були вкриті багнюкою, брудом, а навколо просто валялися трупи», — розповів він газеті «The Telegraph». «Вони сказали: “Ми це зробили”, а я просто звалився на візок і знепритомнів».

«Запах газу… щоб до нього звикнути, потрібно три-чотири дні», — додав солдат в окулярах, зробивши довгий затяг сигаретою. «Бо дихати нічим — до того ж у повітрі постійно висить пил».

«Це суцільний дискомфорт. Але, ну, я бачу мету… і це треба зробити. Усе інше, усі емоції, відсуваються на другий план».

«Вепр», 27-річний старший бойовий медик роти, чий позивний означає «дикий кабан», провів у величезній мережі труб дві ротації тривалістю 23 та 43 дні.

Надання допомоги товаришам по службі в трубопроводі означало боротьбу зі стрімко розвиваючимися інфекціями та респіраторними ускладненнями, спричиненими токсичними газами, що випускалися російськими військами — і все це в темряві підземного тунелю, де єдиним джерелом світла були ліхтарики.

Він описав це як не що інше, як «абсолютне лайно» та «повний хаос».

Одного разу Вепр знепритомнів після того, як перетягнув пораненого солдата на 100 метрів до імпровізованого медичного пункту для надання допомоги. Він розповів: «Мені довелося приводити до тями за допомогою кисню… Я прийшов до тями й продовжив працювати».

Однак, хоч умови в трубопроводі й були жахливими, один солдат, старший сержант «Санта», сказав, що воліє життя в тунелях, ніж службу в «зоні смерті» на поверхні, де війська переслідують з повітря ворожі дрони.

«Там волого, темно, смердить, навколо валяються трупи», — сказав 29-річний чоловік, який раніше працював су-шефом. «Але насправді я почувався там безпечніше під «закритим небом». Найстрашніший жах у сучасній війні — це дрони».

Протягом усієї історії військових дій армії змушувалися спускатися під землю. Під час Першої світової війни війська копали глибоко під «нічиєю землею», щоб розмістити вибухові заряди під мережами ворожих окопів. Під час радянсько-афганської війни афганські бойовики використовували підземні системи акведуків, щоб уникнути радянських військ.

Але те, що зараз з’являється в Україні, — це зовсім інший рівень. Замість ізольованих мереж підземна інфраструктура може простягатися на величезні ділянки фронту довжиною 750 миль, додаючи новий вимір війні, яка й так ведеться під постійною загрозою безпілотників та повітряного спостереження.

Добре поінформовані військові джерела повідомили виданню The Telegraph, що, на їхню думку, підземні бойові дії стануть все більш важливою складовою ведення боїв на всьому фронті. Незважаючи на труднощі, перенесення операцій у підземні мережі полегшить логістику та дозволить проводити евакуацію, що наразі є неможливим через повсюдну присутність безпілотників.

Збройні сили України вже пристосовуються до нового формату ведення війни. Фахівці з полку безпілотних систем «Лава» бригади «Хартія» заявили в неділю, що вони адаптують бойових роботів, створених для полювання на російські війська та проведення розвідки всередині трубопроводів.

Для «Зануди», або «Кілджоя», головного офіцера з планування 13-ї бригади «Хартія», відправлення солдатів у трубопровід вирішило ключову логістичну проблему, яка тривалий час гальмувала дії військ, що ведуть бої в Куп’янському секторі.

«Спочатку росіяни повністю перебували в нашій зоні операцій — а саме, всередині трубопроводу», — розповів він газеті «The Telegraph» зі свого підземного командного пункту.

«Наш план полягав у тому, щоб витіснити їх звідти, що нам уже вдалося. Це дозволяє нам використовувати [трубопровід] на свою користь — проти них».

Проте він зазначив, що підрозділи все ще пристосовуються до ворожих, незнайомих умов. Тривалість перебування в трубопроводі, яка не становить небезпеки для здоров’я, варіюється від солдата до солдата залежно від його «фізичної конституції». Деякі ділянки трубопроводу затоплені, тоді як російські війська продовжують закачувати отруйний газ в інші, щоб зупинити подальше просування українців.

Ще однією проблемою є зв’язок. Закрита конструкція трубопроводу передає звук на значні відстані, що ускладнює координацію дій українських військ, оскільки вони не можуть це робити, не викриваючи своїх позицій перед росіянами.

Незважаючи на виснажливі умови, кілька солдатів, які провели тривалий час під землею, заявили, що розуміють необхідність цієї операції і готові повторити її, якщо їх попросять.

Том і Гамстер, двоє піхотинців, з якими «The Telegraph» зустрівся одразу після того, як вони вийшли з трубопроводу, сказали, що ці випробування варто було пережити, аби повернути додому тіло побратима, щоб його родина могла поховати його.

«Саме це тяжіло на моїй душі найбільше», — сказав Хемстер, а Том енергійно кивнув головою.

Ще недавно їхнє життя оберталося навколо значно звичайніших справ: Том був водієм вантажівки, а Хемстер — продавцем овочів.

Тепер, витираючи обличчя, почорніле від сажі та хімікатів, Том сказав, що в його голові є лише три думки: помитися, трохи поспати та повернутися додому, до своєї родини.

Джерело: telegraph.co.uk