Залежність України від Starlink містить моторошний урок, винесений із Другої світової війни

Битва за Арденни викрила слабкі місця в залежності союзників від успіхів Блетчлі-Парку у розшифровці кодів.

Пітер Каддік-Адамс — історик-науковець, автор і телеведучий, який спеціалізується на військовій історії.

Минулого тижня гостро постала проблема залежності України від єдиної технології — інтернет-системи «Starlink» Ілона Маска (яка використовує супутники на низькій навколоземній орбіті для забезпечення зв’язку, зокрема у віддалених районах та на полях бою).

Військова версія цієї системи, «Starshield», вже кілька місяців використовувалася Україною для перехоплення смертоносних російських ракет і дронів та знищення віддалених цілей у глибині країни Володимира Путіна — і все це з блискавичною швидкістю.

Так було доти, доки доступ України до системи не було обмежено на тлі триваючого конфлікту з президентом Трампом. Почалися взаємні звинувачення: Маск звинувачував Білий дім у сповільненні роботи системи, а інші джерела повідомляли газеті «The Telegraph», що ідея належала самому керівнику «Tesla».

Справа не стільки в тому, хто винен, скільки в тому, що Київ надто покладався на єдину систему, не маючи резервного варіанту. Це також свідчить про те, що глобальна військова супутникова гонка йде повним ходом, подібно до колишніх перегонів дредноутів. Саме цього тижня Європейський Союз пообіцяв розширити свою систему-конкурента Starlink, щоб охопити Арктичний регіон.

У 1944 році західні союзники опинилися в ситуації, схожій на ту, з якою зараз стикається, зокрема, Україна. Історія починається 11 грудня того року, коли група високопоставлених офіцерів СС прибула до барокового замку у феодальному селі Цигенберг, на північ від Франкфурта-на-Майні в Гессені.

Апаратники поставили свої підписи на документі, в якому зобов’язувалися зберігати таємницю того, про що їм мали повідомити. У умовах відчутної недовіри, що панувала після того, як попереднього літа полковник фон Штауффенберг ледь не вбив їхнього лідера за допомогою бомби в портфелі, вони також здали свої пістолети та портфелі.

Їх провели до бетонного бункера, замаскованого під котедж, і незабаром вони опинилися глибоко під землею в таємній конференц-залі, сидячи навколо столу, заваленого картами. Саме туди, в умовах суворої таємності та залякування, прибув Адольф Гітлер, щоб оприлюднити свої плани щодо наступу через Арденські ліси наступного тижня.

Це стало Битвою за Арденни: останнім великим наступом нацистів проти союзників. Цей напад став для американських і британських військ цілковитою несподіванкою. Контрнаступ, спрямований на усунення величезних проломів у оборонних лініях союзників, призвів до загибелі майже 20 000 військовослужбовців, більшість із яких були американцями.

Англо-американська розвідка, здавалося, зазнала провалу на всіх рівнях, хоча деякі німецькі полонені похмуро попереджали про майбутній напад. Потім з лісу вирвалися танкові підрозділи, спричинивши хаос і величезне кровопролиття.

Після того як німецький виступ було стримано, союзники провели слідство. Головним інструментом у їхній лінії вогню була Школа урядових кодів і шифрів у Блетчлі-Парку — попередниця сучасного GCHQ.

Її 8 000 співробітників — серед яких, звісно, був і геніальний Алан Тюрінг — цілодобово розшифровували зашифровані німецькі повідомлення, що надсилалися між нацистськими штабами за допомогою шифровальних машин «Енігма», які Рейх вважав нерозшифрованими. Незважаючи на такі фільми, як «Енігма» та «Гра в імітацію», про цю установу відомо не так багато, як слід. Частково це пов’язано з тим, що її внесок у перемогу було розкрито лише 1974 року — занадто пізно для культового телесеріалу «Світ у війні».

Блетчлі був настільки таємною операцією, що Вінстон Черчилль після свого візиту 6 вересня 1941 року назвав її співробітників «гусьми, які несли золоті яйця, але ніколи не кудкудакали». Сторінки аналізів, підготовлені експертами центру, мали позначку «Ультра» і були доступні лише для командирів армії та вище.

Аналіз німецьких сигналів допоміг потопити «Бісмарк», розгромити підводні човни та забезпечив Монтгомері перемогу під Ель-Аламейном. Без цього було б неможливо скласти детальну картину оборонних позицій Вермахту напередодні Дня «Д», і саме це стояло за кожним успіхом союзників у Нормандії та в подальшому.

Розслідування, проведене після Арденнської операції, виявило, що в Блетчлі час від часу траплялися короткочасні перебої в роботі криптографічного відділу, коли німці змінювали свої шифри. Оскільки накопичувалися стоси повідомлень, які потрібно було розшифрувати, а їхній зміст ще ніхто не розумів, розшифровці не можна було надати пріоритету. Згодом з’ясувалося, що деякі з цих непрочитаних повідомлень містили надзвичайно важливі підказки.

Хоча в зимові місяці аерофотозйомка була ускладнена, існували й інші засоби збору розвідданих, такі як аналіз руху німецьких поїздів, перевірка частот сигналів та перехоплень, а також більш ретельне врахування свідчень полонених про те, що щось готується.

Однак відсутність доказів не є доказом відсутності, і в запалі, здавалося б, близької перемоги, штаб був пронизаний упередженням підтвердження. Зрештою, кожна ініціатива союзників ґрунтувалася на радіорозвідці Блетчлі. Команда Ейзенхауера стала надмірно покладатися на одну-єдину технологію.

Тож, як і в 1944 році, сьогоднішня суперечка щодо доступу Києва до «Starlink» має стати сигналом тривоги про небезпеку виходу з ладу єдиної оборонної технології.

Велика Британія також потрапила в пастку надмірної залежності від багатьох критично важливих систем, що виробляються за межами країни. Відновлення більшого контролю над більшою частиною наших оборонних систем створить додатковий тиск на наш і без того недостатній оборонний бюджет.

Однак якщо цього не зробити, це прискорить той момент, коли наші вороги без попередження виведуть свої танки з лісу, щоб знищити нас.

Джерело: telegraph.co.uk