Путін віддав наказ зруйнувати мости в Києві

Російський лідер прагне перенести війну на той фронт, де, на його думку, у нього є перевага: випробування витривалості українського цивільного населення.

З наближенням зими Володимир Путін вдається до єдиної зброї, яку він послідовно використовує, коли його війська зазнають поразки на полі бою: тероризує цивільне населення та руйнує міста. Він щойно залучив генерала Сергія Суровікіна — відомого як «генерал Армагеддон», який зрівняв із землею сирійське місто Алеппо, вбивши при цьому тисячі цивільних осіб, — щоб той зробив те саме з Києвом.

Путіну потрібно, щоб у Україні щось змінилося, оскільки російський наступ на Донбасі вже кілька місяців перебуває у скрутному становищі. Українські війська відтісняють супротивника в районі Покровська та Лимана, тоді як втрати російської сторони залишаються надзвичайно великими. Президент Володимир Зеленський заявив, що лише за один тиждень було вбито понад 10 000 російських солдатів.

Незалежно від того, чи буде ця точна цифра в кінцевому підсумку підтверджена, немає сумнівів, що Путін платить приголомшливу ціну за дуже обмежені територіальні здобутки. А тепер у нього закінчуються люди: стає все складніше набрати достатню кількість добровольців-«контрактників», щоб заповнити втрати.

Теоретично Путін міг би просто оголосити мобілізацію, що дало б величезну кількість нових військ. Але Кремль розуміє, що чергова масштабна мобілізація, яка потенційно може охопити сотні тисяч росіян, може стати політично вибуховою. Тому диктатору потрібна кардинальна зміна військового балансу, перш ніж він буде змушений ухвалити рішення, яке може поставити під загрозу його владу.

Його відповідь стає дедалі очевиднішою: якщо Росія не зможе перемогти українську армію, цієї зими вона спробує зламати український народ і націю. Це не нова тактика. Путін підтримував жорстоку кампанію Башара аль-Асада в Сирії, де я на власні очі бачив, що відбувається, коли лікарні, школи та цивільні райони стають мішенями для російських ударів.

Розрахунок був простим: вбити, поранити та жорстоко побити достатню кількість цивільних осіб — зробити їхнє життя настільки небезпечним і жахливим — і зрештою вони вимагатимуть від власного уряду припинити війну. У Сирії це не вдалося. Ймовірно, це не вдасться й в Україні.

Київ зараз перебуває під майже безперервним обстрілом. Лише у вівторок у столиці було оголошено 18 повітряних тривог. Російські ракети та дрони завдають ударів углиб міста, пошкоджуючи цивільну інфраструктуру та навіть вражаючи Національну академію наук.

Сім мостів через Дніпро — очевидні цілі. Київ, як і більшість столиць, є головним транспортним вузлом автомобільних і залізничних шляхів. Якщо його вдасться розрізати навпіл, це матиме паралізуючий ефект на всю північну Україну: уявіть, які наслідки це мало б для південно-східної Англії, якби всі мости в Лондоні (включно з тими, що на автомагістралі М25) були зруйновані.

Це не поведінка людини, яка готується завершити війну. Це поведінка диктатора, який готує своє населення до тривалої війни.

Небезпека полягає в тому, що Путін виявив вразливе місце. Запаси боєприпасів для протиповітряної оборони України перебувають під величезним тиском. Особливо гостро відчувається нестача високотехнологічних ракет-перехоплювачів, таких як американські «Патріот». Москва це знає. Тому вона змінює свою тактику, виходячи за межі військових цілей і дедалі частіше намагаючись паралізувати інфраструктуру, яка забезпечує функціонування Києва та інших українських міст.

Саме тому Захід повинен зрозуміти, чого намагається досягти Путін, доки не стало занадто пізно. Його розрахунок завжди був жорстоко простим: чи зможе Росія витримати довше за свого супротивника? Путін вірить, що зможе.

Він продемонстрував надзвичайну готовність приносити в жертву російських солдатів. Для Кремля людське життя — дешевий товар. Населення Росії набагато чисельніше, ніж в Україні, і країна поступово перевела свою економіку на військові рейки. Тому Путін вважає, що Росія зможе витримувати втрати довше, ніж Україна зможе витримати ці випробування, і, що найголовніше, довше, ніж західні уряди зможуть зберегти громадську та політичну підтримку.

Останнє — це і є справжня битва. Питання полягає не просто в тому, чи зможе Україна утримати Покровськ чи Лиман. Воно полягає в тому, чи мають Велика Британія та Європа політичну витривалість, щоб забезпечити, щоб Україна все ще стояла на ногах наступного року і через рік після того.

Я не переконаний, що Британський уряд повністю це розуміє. Прем’єр-міністр чітко заявив, що для нього соціальна безпека важливіша за національну безпеку. Його пріоритети перевернуті з ніг на голову. Неможливо забезпечити соціальну безпеку, якщо країна не є безпечною.

Захід повинен різко збільшити постачання ракет протиповітряної оборони, радіолокаторів, дронів та систем радіоелектронної боротьби. Але ми також маємо бути готові розглянути заходи, які ще два роки тому здавалися б немислимими.

Якщо Росія навмисно атакує цивільну інфраструктуру в промислових масштабах, НАТО має розглянути, як його переважна повітряна потужність може бути використана для захисту українських цивільних осіб та критичної інфраструктури без прямого втручання у війну. Це не обов’язково означає оголошення традиційної зони заборони польотів уже завтра. Це означає серйозно розглянути, чи можуть літаки НАТО допомогти захистити визначені райони або критичну інфраструктуру в крайньому випадку, особливо там, де альтернативою є дозвіл російським ракетам і дронам безкарно вбивати цивільних.

Женевські конвенції чітко визначають: належні закони війни — не перебільшені норми з прав людини, а звичайні закони війни — забороняють цілеспрямоване нанесення ударів по цивільному населенню без будь-якої військової мети. Саме тоді, коли здається, що Україна набирає обертів на полі бою, Путін намагається перенести війну на те поле, де, на його думку, Росія має перевагу: випробування витривалості цивільного населення.

Ми не повинні йому цього дозволити.

Українська армія дає відсіч на Донбасі. Її солдати завдають російським військовим величезних втрат. Це саме той момент, коли Захід повинен йти вперед, а не відступати. Путін розуміє силу, але ще краще розуміє слабкість.

Якщо ми дозволимо йому переконатися, що бомбардування Києва дають результат, він буде робити це ще частіше. Якщо ж, навпаки, Велика Британія та Європа продемонструють, що українські міста будуть захищені, їхній народ отримає підтримку, а армія — постачання стільки, скільки буде потрібно, Путін, можливо, нарешті зрозуміє те, чого досі відмовлявся визнавати: Росія не може прокласти собі шлях до перемоги бомбами та м’ясорубкою.

Джерело: telegraph.co.uk